Я зварювальник-сантехнік. Часто у вихідні, після роботи або у відпустку стараюсь комусь допомогти – виконати роботи безкоштовно. Поки працюю, спілкуюся на духовні теми з замовниками роботи.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
У 2019 році пастор Максим Лазарєв запросив зробити в молитовному будинку Слов’янська Донецької області опалення, холодне й гаряче водопостачання та каналізацію. Жертвували на це київські адвентисти, пише adventist.ua.
Відтоді почалися наші поїздки на Донеччину. Допомагало нам чимало людей з різних конфесій. Господь створив диво: отримали великі знижки на придбання котла, радіаторів і труб системи опалення. Наш друг Сергій допоміг усе це перевезти за невеликі кошти. Керівник дрібно-габаритної техніки Philips в Україні надав для передачі постраждалим побутову техніку. Люди дякували за ці подарунки.
У мене на роботі працюють хлопці зі Львівської області. У 2020-2021 роках вони попросили зробити систему опалення, водопостачання і каналізації в будиночку місцевого православного священника, отця Івана. Ми з радістю погодилися, зробили безкоштовно. Отець Іван – багатодітний тато. У нас склалися дружні відносини. Він розповідав, як був капеланом-волонтером на Донеччині, і це справило на мене враження.
Пізніше пастор Юрій Федоров познайомив нас з капеланами «Християнської служби порятунку», дуже гарною родиною, віддану своєї справі, Володимиром і Ольгою. Вони звернулися з проханням перегнати до Києва легковий автомобіль бійця, який знаходився там на лікуванні, з Костянтинівки Донецької області.
Оля та Володя – римо-католики. Вони ходять до лікарень і спілкуються з пораненими бійцями, їхніми родичами, допомагають їм. Ми з Оксаною слухали їхні розповіді про Божі дива й розмірковували над тим, чому ми не можемо теж брати участь у цьому служінні. Від них більше дізналися про міжконфесійну організацію «Християнська служба порятунку». Потім разом з Оксаною пройшли курси зі шпитального капеланства. Початком служіння вважаємо 11 липня 2023 року, коли закінчили підготовку, отримали посвідчення капеланів і вперше переступили поріг лікарні у цьому статусі.
Хто входить у коло піклування та чи буваєте на фронті?
Капелан – це теж саме, що й священнослужитель, тому доводиться багато спілкуватися з бійцями, що відновлюються в медичних закладах, і членами їхніх родин. Двічі на тиждень відвідуємо лікарні, раз або два рази на місяць їздимо в Донецьку та Харківську область. У поїздках маємо з собою невеличкі подарунки, як от шкіряні брелки для ключів з біблійними віршами й побажаннями, шеврони з написами «Господь захищає та дає перемогу», листівки з так званими “солдатськими” псалмами, аудіобіблії. Усе це ми пропонуємо в подарунок при спілкуванні. Обов’язково молимося з усіма охочими, створюємо молитовні списки – й чекаємо див від Господа.
При спілкуванні з військовими на прифронтових територіях завжди знаходяться люди, які особливо переймаються питаннями про справедливість, війну, роль Господа в цій війні, молитву, захист, спасіння. Тоді ми просимо їх, щоб вони духовно відповідали за свій підрозділ. Тобто щоб молилися за своїх побратимів і закликали їх до цього. Зазвичай військові та їхні сім’ї довірливо спілкуються тільки з військовими капеланами, тому ми з’ясовуємо їхні проблеми і з Божою допомогою та підтримкою членів нашої громади, друзів та замовників з роботи – допомагаємо в їхньому вирішенні. Закуповуємо необхідний одяг для сімей військових, ліки, різні медичні засоби, готуємо подарунки для свят, а особливо підтримуємо їх морально та духовно.
Якось біля одного хлопця, який був в лікарні та важко відновлювався, в палаті була його дружина. У них четверо дітей, і поки вона була з чоловіком, діти вдома з дідусем і бабусею. Вона вся виснажена, бо серце рветься навпіл: важко дивитися на чоловіка й душа болить за дітей. Сидить біля палати, голову опустила. Тяжко дивитися на це. Ми її запросили в кафе, вона виговорилася, змінила обстановку, подихала свіжим повітрям і перепочила, ми з нею помолилися й відвезли знову до лікарні.
Коли потрібно, допомагаємо з перевезенням пораненого та його родичів з однієї лікарні в лікарню іншого міста. Головне в нашому служінні – це бути поруч і не нашкодити, уважно слухати того, з ким розмовляєш. Серед бійців є сироти, у них зовсім нікого немає. Для них молитви, обійми й можливість комусь виговоритись – це як ковток свіжого повітря.
Як сполучаєте таке служіння з основною роботою? На закупівлю необхідного для поранених та їхніх сімей потрібні чималі кошти. Де знаходите фінансування?
Дякувати Господу, на роботі маю гарного керівника. Він підтримує мене в капеланському служінні й навіть декілька разів їздив зі мною на Донеччину. З фінансуванням поїздок допомагають друзі, члени громади.
Владислав Владовський з благодійного фонду «Ангелія» надає коштовну й потрібну допомогу згідно потреб. Також Інна Кампен з благодійного фонду «Крок з надією» передавала для дітей різдвяні подарунки з яскравими книжками – малеча від них у захваті. Музичний керівник Лівобережного духовного центру Каріна Євтушок не раз організувала благодійні концерти на потреби Донеччини.
Замовники по роботі, коли дізнаються про наше служіння, одразу питають, що треба. Хтось дає гроші, хтось купує необхідне.
Буває допомога у вигляді знижок. Якось робили закупку горіхів і сухофруктів на ринку. Коли продавець Дмитро дізнався, для кого ці закупки, віддав усе за мінімальними цінами. Наш друг Сергій зі своєю сім’єю закуповує горішки, цукати й сік і передає через нас на Донеччину. Інший Сергій передає зі свого торгівельного складу сири, молоко, консерви й інше харчування для дітей і дорослих із нужденних сімей. Мій керівник Олександр подарував автівку для наших поїздок, а попередній власник цього авто зробив великі знижки при його продажу.
Дякуємо Господу за всіх цих чудових людей.
У чому знаходите натхнення?
Коли дивишся в очі людей на прифронтових територіях, слухаєш тих, кого евакуююєш, розумієш, скільки навколо тих, кому потрібна духовна й душевна підтримка, – це спонукає служити.
Також надихають дива, які стаються на лінії. Військові розповідали, що їм потрібно було проїхати три кілометри уздовж лінії розмежування. Хороша видимість – це насправді дуже небезпечно. Несподівано серед ясного дня сталася злива. Тут – сонце, а тут – стіна води вздовж цієї лінії розмежування. Наші хлопці змогли проїхати, не потрапивши під обстріли.
Поранений у лікарні на ім’я Анатолій, йому вже за 50, залишився без ноги. Другу готували до ампутації. У нього велика родина: діти, онуки вже є. Що йому скажеш? Як підтримати, як показати Божу любов? Поспілкувалися з ним і запропонували молитися, щоб друга нога залишилася. Це правило служіння: людина повинна знати, що за неї моляться. Він погодився. Наша команда капеланів молиться за нього щодня. Через тиждень приходимо його відвідати, а він говорить: «Ярославе, у мене диво. Ампутацію відмінили й поставили апарат Ілізарова». Це вже добре, бо значить, ногу можна зберегти. Але з ним багато часу треба лежати. Продовжуємо молитися. Проходить ще небагато часу, заходимо до нього, а він каже: «Нове диво – уже зняли апарат».
Таке служіння потребує багато емоційних і фізичних сил. Як відновлюєтеся?
Нові сили знаходимо у молитвах, відвідуванні богослужінь, вивченні Слова Божого, спілкуванні з друзями, відпочинку. У вивченні Біблії не поспішаємо, деякі тексти розбираємо до місяця, дивимося різні переклади, коментарі. Це дуже важливо в особистому спілкуванні з людьми, коли відповідаєш на запитання чи цитуєш Біблію. Молимося за Божу мудрість, кому та як краще відповісти, куди треба поїхати, особливо якщо знаходишся на прифронтових територіях. Звісно, що на допомогу приходять друзі. Вони відчувають, що потрібна допомога, запрошують відпочити хоча б на пару годин.
Що порадите тим, хто бажає приєднатися до капеланського служіння? Чи потрібні в ньому якісь особливі навички?
Капеланство є, так би мовити, опікунством, – делікатним служінням. Ми не ставимо за мету навернення у віру. Ми приносимо любов Христа і служимо нужденним. Необхідна велика відданість, треба вміти слухати й підтримувати, бути уважним, бо багато чого виявляється у дрібницях. У стосунках потрібно бути вкрай тактовним. Одне зайве слово може відштовхнути і образити людину. Основна якість капеланів – це любов до людей. Таких, якими вони є: роздратованих, скалічених духом, розлючених, але у глибині душі спраглих любові. Цього треба вчитися й набиратися досвіду.
Керівник капеланського служіння Адвентистської церкві в України – Сергій Луцький, з ним охочі можуть порадитися з приводу навчання або вдосконалення капеланського служіння.
Запитання – Олена Ільчук
Джерело: adventist.ua
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут