Мене звуть В'ячеслав Лінник із міста Дніпро. Мені 34 ріки. У мене є сім'я: дружина Світлана та двоє дівчаток, старша Євгенія – 7 років та молодша Вікторія – 4,5 років.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграмта Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
Два роки тому мені потрапила до рук книга про життя і служіння Сміта Віглсворта. Прочитавши про діла Божі в його житті, я почав молитися і просити у Господа показати мені Його чудеса.
Так, я, звичайно ж, не думав про те, що саме в моєму житті станеться те, що я вам розповім. Так часто ми приходимо до Бога з проханням, у якому є наша умова або наш план, за яким Бог має все це зробити, але Він – Бог! Він творить так, як Йому завгодно, і за це Йому слава!
20 вересня 2014 року ми із дружиною поїхали на планове УЗД. Це був 20-й тиждень вагітності. Після детального огляду нам сказали, що у нас буде дівчинка, але є патологія (пухлина: копчико-крижова тератома), і нас беззастережно направили до генетичного центру у м. Кривий Ріг.
Вже в цьому генетичному центрі після УЗД, яке тривало приблизно 50 хв, нам сказали, що виявили пухлину в районі куприка. Її розмір на той час становив 5 см, з них 2 см заходило усередину тазу та 3 см зовні тіла. Довго розглядаючи, лікарі нам сказали, що крім пухлини ще бачать спинно-мозкову грижу і взагалі не бачать прямої кишки. У підсумку нам написали: Синдром Курраріно (крижово-куприкова тератома, менінгоцеле (спинно-мозкова грижа), мальформація ануса (відсутність або недорозвиненість прямої кишки). Вихід несприятливий.
Лікарі в один голос кажуть: «Припиняти вагітність! Прийде зробити купу операцій, дитина однозначно буде інвалідом! Ви що хочете, щоб дитина все життя страждала?! Їй буде боляче!…»
Я говорю: «Ми віримо в живого Бога і переривати життя не будемо! Це питання не обговорюється» – на що лікар-генетик відповіла: «Ми всі тут віримо в Бога, але ж треба думати своєю головою!»
Там у коридорі з моїх вуст вирвалася фраза: «Тоді точно буде Вікторія!»
До цього ми з дружиною сперечалися щодо імені.
З таким рішенням ми вирушили додому, де майже 3 місяці у смиренності та пошані перед Богом молилися за Словом з покладанням рук, вірячи, що Господь нас веде і вирішить усю цю ситуацію так, як Йому буде до вподоби.
29 грудня 2014 року на плановому УЗД (33 тижні) нам сказали, що розмір пухлини вже 12 на 16 см. Думки, які приходили в наші голови, я описувати не буду. Просто скажу, що ми трохи зависли у своїх роздумах.
Пізно вночі я читав Біблію і просив слова від Господа. Господь промовив до мене через послання до Ефесян 6:10-18.
Я зрозумів: сам Бог каже, що перемога за Ним. Перемога і є Він! І тепер, якщо я хочу перемагати, мені треба вдягнутися в Його всеозброєння.
Бог ніби каже: «Хочеш перемагати? Заходь у мою збройову, одягайся у войовництво Моє і перемагай!!!»
11 лютого 2015 року, на 39 тижні, з Божої милості народилася наша дочка Вікторія. Коли я її побачив, то зміг сказати лише одну фразу: «Ого…!» – я й уявити не міг, що пухлина буде розміром о пів на мою дочку.
Наступного дня нас перевезли до дитячої міської лікарні №3. Лікарями було ухвалено рішення почекати 2-3 тижні для зміцнення організму і після цього оперувати.
У цій лікарні щороку оперували дітей із тератомами, але таких величезних та складних уже років п'ять ніхто там не бачив. Це нам сказав педіатр. Складність полягала в тому, що ніхто не міг знати, наскільки глибоко всередину заходить пухлина і які внутрішні органи зачеплені.
Також було важко розглянути, чи все-таки є спинно-мозкова грижа? Слава та нескінченна подяка Богу, що спинно-мозкової грижі у нас не виявилося і, до речі, пряма кишка у нас була! Чи її не було видно через пухлину, чи Бог дивним чином помістив її на своє місце?! Не знаю! – знаю одне, що це все милість Божа! Слава Йому!
На 6 добу ситуація різко змінилася, пухлина почала інтенсивно розкладатися і було ухвалено рішення про негайне оперативне втручання, щоб не відбулося зараження крові.
День призначений, всі оповіщені, я підписав усі необхідні папери та дозволи на операцію, після чого я запитав у завідувача: «А чи є хоч якісь гарантії чи перспективи?», на що я почув досить чітку відповідь: «Гарантії?! Гарантій нуль!... моліться...» У відповідь я сказав, що тільки цим займаюся!
Перед днем операції вирішили зробити повторне УЗД і виявили, що на серцевому клапані є новоутворення, яке заважає повністю закриватися цьому клапану, серцю важко нормально функціонувати, їй можуть зробити наркоз перед операцією, але анестезіологи не впевнені, що зможуть вивести її з наркозу.
Коло замкнулося: операцію робити просто необхідно, але наслідки можуть бути необоротними. Викликали одного з найкращих дитячих кардіохірургів для консультації. Він підтверджує наявність пухлини (рабдоміома), але, незважаючи на це, він дає добро на операцію, а значить і на наркоз.
Тепер нічого не заважає робити операцію, але хірурги раптом вирішують відкласти операцію ще на 1 тиждень, щоб все ще раз перевірити, ще раз перестрахуватися. Тут мене просто підірвало, але я намагався, наскільки це було можливо, не панікувати.
24 лютого 2015 року, після цього страшного тижня, було зроблено операцію з видалення цієї пухлини. Ще один факт, який змусив нас переживати, був тим, що за один день до операції нам поміняли хірурга... і ще одна, скажімо так, по-людськи, надія була забрана у нас.
Операцію мав проводити хірург із 35-річним оперативним стажем, якому 58 років, його знають та запрошують оперувати складні випадки у багато міст України. Але Господь так зробив, що забрав усіляку надію на людину, щоб ми сподівалися тільки на Нього!
Нас оперував молодий лікар хірург, якому 37 років. Як тільки я дізнався про це, негайно приїхав до завідувача відділення для з'ясування. М'яко кажучи, просто кипів. Після чого я сказав завідувачу: «Я не вірю вам, я не вірю цьому літньому лікарю і тим більше я не вірю молодому лікарю, я вірю в Господа і довірив цю справу Йому, з цієї тільки причини я нічого не змінюватиму, хоча маю на це повне право. Але якщо ви так знайшли потрібне, робіть. Я знаю, що Бог так веде».
Операція тривала п'ять із половиною годин. При народженні вага нашої дочки була 5200 г, після операції вага стала 3150 г.
Розмір пухлини був приблизно 29 на 20 см, вага близько 2 кг. При видаленні пухлини було вирізано 90% м'язових (ягідних) тканин.
На 2-й день наше диво прокинулося, вийшло з наркозу і вже на 5 добу нас виписали з реанімації до відділення відновлення, хоча нам пророкували мінімум 10 днів реанімації, а то й більше.
7 квітня нас виписали додому, але з умовою, що ми постійно приїжджатимемо на огляд та перев'язки. Радості немає меж!
Далі мене відправили з біоматеріалами біопсії тератоми до Києва, до інституту раку, де на сьогоднішній день ставиться офіційний діагноз. Після обстеження в лабораторії інституту я сидів у лікаря онколога, яка вручила мені офіційний результат, що наша пухлина злоякісна.
Я сказав: «Ви щось переплутали і це неможливо», на що вона сказала: «Всі шибки та блоки, крім одного, показали, що освіта була доброякісною. Але на одному склі клітини незрілі, тобто пухлина в процесі переродження на злоякісну».
Я відповів, що ми віримо в Бога і все буде добре, на що вона відповіла: «Ви можете вірити в будь-кого, але ми говоримо, що бачимо і за протоколом ми повинні призначити хіміотерапія для профілактики».
Я приїхав до Дніпра. Нас поклали на обстеження у обл. лікарню, здали різні аналізи, зокрема й онкомаркери, зробили комп'ютерну томографію. Показники все в нормі, онкомаркери були набагато нижчими, ніж перед операцією. На томографі дещо виявили і одразу пішла розмова про хіміотерапію.
На той момент у нас з дружиною вже було рішення, що, якщо вони там щось побачать, то на хімію ми не погоджуємося! Адже ми з самого початку, коли нам сказали перервати вагітність, сказали, що віримо в живого Бога, ось так і вирішили йти і вірити в Господа до кінця!
Але пізніше виявилось, що вони побачили рубцеву тканину, яку прийняли за образованіє. Зважаючи на всі результати обстеження, хіміотерапію нам вирішили не робити.
Після лікарні ми поїхали до центру кардіохірургії подивитися на наше серце. Лікар під час огляду запитала: «Мамо, а чого ви приїхали?» Дружина відповіла, що перед операцією у нас виявили рабдоміому і ми приїхали на консультацію до кардіолога, на що лікарка сказала: «Хто вам сказав, що у вас рабдоміома? У вас абсолютно здорове серце, а якби це була правда, то рабдоміома за 4 місяці не розсмоктується, це неможливо!»
Моя дружина сказала: «Тоді візьміть і почитайте висновок вашого завідувача». Подивившись, вона сказала, що він такого написати не міг! Як складно повірити у диво!
Друзі мої, це справжнє диво від Пана!
На сьогоднішній день ми пройшли ще одне планове обстеження. Рівень онкомаркерів у нормі, на томографі все чисто! Як не вірити? Як не дякувати?! Слава Ісусу Христу! Тільки Богу вся слава та хвала!
Якось моя дружина сказала мені, що просила у Бога виростити її віру і звичайно ж, як я вже казав, ми пропонуємо Богу варіант чи план, за яким це має статися! Але Бог посилає нам ситуацію, в якій вирощує нашу віру!
Ще один дуже важливий факт. На операцію, лікування, обстеження пішло дуже багато фінансів і це все при тому, що на той час у мене на роботі був повний застій. Бог покрив усі витрати, Він просто відкрив свої скарбниці та сипав! Усього вистачило, і все це через простих звичайних людей!
Я в першу чергу без міри вдячний Богу! І усім, хто молився за нас і благословляв!
Господь прослався через нашу дочку Вікторію!
Господь прослався через мою сім'ю!
Господь прослався через кожного з нас!
