Україна нині переживає глибоку демографічну кризу: смертність вдвічі більша, ніж народжуваність, кожного дня помирає близько 1620 людей, тоді як народжується всього 920 дітей, дедалі більше посилюється трудова міграція, зростає статистика розлучень тощо. Україна входить в число 30 "найстаріших" країн світу за часткою осіб віком 60 років і старше.

Згідно з даними електронного перепису, проведеного Урядом наприкінці минулого року, населення України (без урахування окупованих територій та громадян, які живуть за кордоном) становить 37 289 тис. осіб, що є значно меншим порівняно з попередніми даними. Так, за даними попереднього перепису населення України 2001 року, загальна кількість населення України становила 48 457 тис. осіб. Таким чином можемо констатувати, що за останні роки населення України зменшилося майже на  11 мільйонів осіб. 

Через міграцію країна втрачає трудові та інтелектуальні ресурси. Так, за експертними оцінками Мінсоцполітики, на постійній основі за кордоном працює 3,2 млн. громадян України, а в окремий період – від 7 до 9 млн. осіб, більшість з яких не планує повертатись на Батьківщину. Таким чином, зважаючи на ці дані, реальна чисельність населення України може насправді становити близько 30 мільйонів громадян!

Окрім цього Україна займає перше місце в Європі за рівнем дитячого алкоголізму, близько 100 тис. громадян помирають щорічно від наслідків паління, за неофіційними даними в Україні налічується декілька мільйонів наркоманів, понад півмільйона хворих на ВІЛ, щорічно стається близько 10 тис. самогубств, понад 100 тис. українців щороку захворюють на онкологічні захворювання. Такі темпи скорочення населення України загрожують національній безпеці та й взагалі існуванню української нації.

На жаль, на фоні жахливої демографічної ситуації ми спостерігаємо, що замість того, щоб терміново створити Міністерство з питань сім'ї та демографії, впроваджувати просімейні програми для підготовки молоді до подружнього життя, навчання  молоді відповідальному батьківству, забезпечити збільшення допомоги при народженні дитини та створення умов для самореалізації молоді, відбувається кампанія з руйнування залишків сімейної політики. Так, Міносвіти під надуманим приводом взялося за викорінення навчальних програм з підготовки до подружнього життя, відбувається агресивне впровадження гендерної ідеології в усі сфери, аби остаточно зруйнувати сімейні цінності. На розгляд Верховної Ради України вносяться закони, спрямовані на  заборону критику збочень та надання особливих прав для аморальних ініціатив.

Впродовж останніх років остаточно нівельовано можливості реалізації державної політики у сфері сім’ї. Так, внаслідок адміністративної реформи 2010 року було ліквідовано Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту України. Функції роботи з сім’ями спочатку були передані Міністерству освіти та науки України, а пізніше Міністерству соціальної політики України та частково Міністерству культури, молоді та спорту України, що остаточно розбалансувало і до того ослаблене інституційно-організаційне забезпечення відповідної державної  політики як на центральному, так і на регіональному рівнях. Зокрема, у більшості областей України ліквідовано управління у справах сім’ї та молоді, замість яких створено відділи або взагалі сектори з питань сімейної політики у складі двох-трьох осіб, на які покладено цілий комплекс питань, пов’язаних як з реалізацією державної політики з питань сім’ї, так і з протидією торгівлі людьми, а також з оздоровленням та відпочинком дітей тощо, що очевидно вкрай негативно впливає на ефективність роботи таких підрозділів.

Міністерство соціальної політики України, у свою чергу, також зазнає регулярних реорганізацій, внаслідок яких питання сімейної політики «мігрують» між різними структурними підрозділами. Протягом 2011-2013 років у зв’язку з реорганізаціями Мінсоцполітики було суттєво скорочено кількість осіб, відповідальних за формування та реалізацію державної політики з питань сім’ї та дітей. Крім того, Мінсоцполітики, відповідно до пріоритетів своєї роботи, вибудовує сімейну політику лише з погляду соціального захисту сім’ї. Така ситуація не тільки ускладнює, але й практично унеможливлює комплексну реалізацію завдань, покладених на вказане Міністерство у частині формування та реалізації державної політики з питань сім’ї. Яскравим доказом цього є те, що після завершення дії Державної соціальної програми підтримки сім’ї до 2016 року станом на січень 2020 року так і не було затверджено навіть концепцію програми підтримки сім’ї на наступний період.

Таким чином у структурі центральних органів виконавчої влади нині практично відсутній єдиний координаційний центр з відповідними повноваженнями, який би міг організовувати, формувати, направляти та координувати роботу різних органів виконавчої влади  у контексті виконання завдань, які передбачає сімейна політика.

З огляду на вищенаведені факти, усвідомлюючи те, що успіх держави можливий лише тоді, коли в її основі лежить міцна повноцінна сім’я та вічні цінності, глибоко переконані, що захист сім’ї та сімейних цінностей повинен терміново стати важливим пріоритетом влади, країна потребує ухвалення термінових рішень щодо сімейної політики, мають бути створені відповідні відомства та залучені кращі фахівці, аби створити умови для формування та реалізації ефективної сімейної політики.

Враховуючи викладене, дбаючи про задоволення природної потреби людини до особистісного розвитку, формування життєвої, соціальної, громадянської компетентностей з питань шлюбу, сім’ї та батьківства; підвищення цінності любові як базового почуття, що сприяє розбудові гармонійних сімейних (чоловічо-жіночих і дитячо-батьківських) стосунків,  наголошуємо на необхідності збереження чинної редакції статті 51 Конституції України, у якій декларується, що шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки, та закликаємо:

1. ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ 

• невідкладно провести засідання Ради національної безпеки і оборони України, присвячене демографічній кризі та депопуляції в Україні, що загрожують національній безпеці країни, за результатами якого ухвалити невідкладні рішення, спрямовані на подолання наявної кризової ситуації й активізацію державної сімейної політики;

2. ВЕРХОВНУ РАДУ УКРАЇНИ: 

• підготувати та ухвалити проект Постанови про заходи із забезпечення захисту сімейних цінностей та інституту сім'ї в Україні; 

• розробити та ухвалити законопроекти щодо:

• підвищення розміру одноразової допомоги при народженні дітей; 

• підвищення розміру державної соціальної допомоги на дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в сім'ях громадян (дитячих будинках сімейного типу, прийомних сім’ях тощо);

• розширення пільг і встановлення додаткових цільових виплат багатодітним сім'ям;

• забезпечення на законодавчому рівні захисту права людини на життя з моменту зачаття до природної смерті; 

• припинити спроби ратифікувати Стамбульську конвенцію та інші міжнародні документи, які містять антинаукові та ідеологічні поняття на кшталт  «ґендерної ідентичності», зобов’язують країну-підписанта відповідно змінити національне законодавство; 

• відновити та забезпечити використання в національному законодавстві терміну “стать” замість нав’язуваного нам штучного терміну “гендер”.

3. КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ:

• створити центральний орган виконавчої влади, відповідальний за розробку та реалізацію державної сімейної політики; 

• замість посади Урядового уповноваженого з питань гендерної політики, яка суперечить інтересам збереження інституту сім’ї та сімейних цінностей, запровадити посаду Урядового уповноваженого з питань сім’ї;

• Відновити та забезпечити використання в нормативно-правових актах терміну “стать” замість штучного терміну “гендер”; 

• припинити вплив гендерної ідеології на освітні заклади та впровадження вищезазначеної ідеології у навчальні програми і підручники.

4. Органам виконавчої влади та місцевого самоврядування, інститутам громадянського суспільства необхідно ЗАБЕЗПЕЧИТИ: 

• підвищення ефективності діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей, захисту сімейних цінностей та інституту сім’ї;

• активізацію роботи з пропагування інституту сім’ї, сімейних цінностей, формування відповідального батьківства та материнства, зокрема шляхом створення і трансляції освітніх і виховних теле- та радіопрограм, публікацій у засобах масової інформації, проведення конференцій, круглих столів, семінарів, виготовлення та розміщення соціальної реклами тощо;

• належне виховання та навчання у закладах освіти дітей, підлітків і молоді на основі моральних засад, пропагування цінності сім’ї, підготовку до подружнього життя, виховання подружньої та батьківської відповідальності, пропаганду здорового способу життя; 

• подальший розвиток сімейних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, вжиття заходів щодо належного житлового та матеріального забезпечення дитячих будинків сімейного типу, всебічної підтримки сімей, які усиновили дітей;

• вдосконалення системи державної підтримки сімей, соціального захисту малозабезпечених сімей, зокрема багатодітних і неповних; створення ефективних механізмів всебічної підтримки вагітних жінок і породіль; 

• створення психолого-консультаційних центрів для надання допомоги сім’ям для збереження подружжя у кризових ситуаціях; 

• підвищення доступності медичного обслуговування дітей, якості медичних послуг для дітей, забезпечення необхідними лікарськими засобами дітей пільгових категорій. 

Усвідомлюючи те, що успіх держави можливий лише тоді, коли в її основі лежить міцна повноцінна сім’я та вічні цінності, глибоко переконані, що захист сім’ї та сімейних цінностей повинен терміново стати важливим пріоритетом влади, країна потребує ухвалення термінових рішень щодо сімейної політики, мають бути створені відповідні відомства та залучені кращі фахівці, аби створити умови для формування та реалізації ефективної сімейної політики.