Мені 64 роки, я мешканець міста Маріуполь, за фахом бульдозерист. І ось 24-го, коли почалась війна, я вирішив піти перевірити, яка обстановка в місті.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
Коли ходив, то проходив повз військомат і думаю: "Зайду подивлюсь". Якщо я потрібен, то мене візьмуть. Мене одразу взяли, дали зброю, форму, і я став до лав Збройних Сил України. Одразу ж мене відправили на Азовсталь, де була наша позиція. Невдовзі до нас прийшли з полку Азов і запитали, хто має фах екскаваторника чи бульдозериста, таким чином я попав до полку Азов. У мене було завдання весь час копати траншеї, капоніри, робити укриття.
Коли не було роботи, то я виконував також завдання по доставці палива та обладнання. Під час одного завдання прилетів якийсь снаряд, я не знаю великий чи маленький, але він розірвався над капотом машини, і водія поранило легенько: там «чирком» пройшов осколок. А мені пробило уламком мускул руки і зайшло під ребра повз пластину бронежилету і зупинилося біля легені. Ще б трошки, ще 3-4 см вправо, і це було би попадання в серце. Було дуже боляче. Я думав, що машина може загорітися, а мені не дуже хотілося живцем згоріти в машині. Я перевалився в двері, впав і на землі кричав, поки хлопці під'їхали та перев'язали мені руку і повезли в госпіталь, де зробили операцію. Я не знаю, скільки вона по часу була, мене привезли мене в палату і вже на наступний день прилетіла ракета під моє вікно і осколками скла засипало мене на ліжку.
Дівчата санітарки забігають, кажуть: "Хлопці, як хочете, ми вас всіх не перенесемо, але треба спускатися в підвал перечекати бомбардування". А у мене на другий день після операції живіт розрізаний, все зашито, прийшлося вставати і босяка йти в підвал.
Того дня нас вже перевезли на залізяку - так називається бункер, де було облаштовано інший госпіталь. Взагалі не вистачало матеріалів, ліків, всюди антисанітарія, пил, людей багато, не вистачає кисню, не вистачає їжі, не вистачає води.
Я просто не знаю, як вони загоювалися, всі ті рани, це мене дивувало. Далі операційну розбомбили і кухню повністю, і приходилося проводити операції просто в тому залі, де знаходились люди.
Там мені Господь дав таке одкровення, просто так казав: "Синку, ось дивись: це тут ад, не то, що малюють в Енеїді (там смалять смолою або печуть на пательні), а тут не вистачає кисню, не вистачає інформації , не вистачає води, не вистачає світла, не вистачає їжі…"
Докладніше дивіться у відеосюжеті.
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут