Виявляється, між Святим Письмом та геолого-палеонтологічними даними простежуються чіткі аналогії.
Приєднуйтесь до нашої групи у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні для християн новини!
Більше 70% земної кори вкрито осадовими породами. Звичайно ж, такі осадові породи утворюються тільки у воді. Науковці-геологи стверджують, що від 90% до 95% усіх осадових пластів утворені водою, хоча, вірогідно, ця цифра є дещо заниженою.
Вчені-креаціоністи твердять, що утворення певної частини осадових порід інтерпретується неправильно. Велику частину порід пояснюють як еолові відклади. Інакше кажучи, відкладення, які утворюються розвіваючою та відкладаючою діяльністю вітру.
Осадові товщі є надзвичайно масивними. Особливо яскраво ми бачимо це у Великому каньйоні на заході США. Потужні, обширні шари в окремих місцях розтягуються на десятки тисяч квадратних кілометрів. Все це вказує на те, що породи були осаджені на дуже великій території одночасно.
Ми можемо бачити ерозію гірських порід, яка проходила набагато інтенсивніше ніж зараз. По всій поверхні землі ми бачимо сліди ерозії: обриви та ущелини. Осадові породи, зазвичай, шаруваті. Але між цими шарами сліди ерозії відсутні!
Саме в осадових породах ми знаходимо скам'янілості колись живих істот – одні вимерлі повністю, інші живуть і сьогодні.
Скам'янілості знаходять в усіх куточках планети. Прекрасна збереженість – подекуди відбитки м'яких частин їх тіл – а також характерні пози, в яких тварини та рослини закам'яніли, говорять про раптову смерть, а не поступове вимирання.
Окрім того, високо в горах вчені-палеонтологи знаходять численні скам'янілості мушель морських молюсків та риб. В Гімалаях, в Андах, в Скелястих горах, і в Карпатах – всюди є відбитки чи скам'янілості морських істот. Як вони потрапили туди? І як вони опинились на верхівках найвищих гір?
Наступне свідчення цієї всесвітньої руйнівної події – загальні легенди про Потоп, записані усіма основними групами людей на Землі. Коли б «…тодішній світ, водою потоплений, згинув» (2 Петра 3: 6), це, безперечно, залишило б незгладиму пам’ять в наступних поколіннях.
Коли групи людей поширювалися й мігрували після події падіння Вавилонської вежі, вони несли з собою й історію про Потоп. Протягом наступних століть ці розповіді передавалися наступному поколінню через ранніх патріархів. З плином років в історіях різних народностей додавались зміни та прикрашення події Потопу, але основна канва розповіді – покарання через гріх, спасіння людини і тварин – в структурі повісті збереглась.
Розповідь про Потоп у Бутті не залежить від текстів Близького Сходу. Знаючи це, мудрий історик шукав би подібності між історією Мойсея про Потоп та історіями про потоп, розказаними в інших культурах.
В Індії розповідь про всесвітню повінь вперше з’являється у Шатапатха Брахмані (700-300 рр. до н.е.) Згідно із цією версією, Ману (людина) був попереджений про спустошливий потоп маленькою рибкою, яка стала дуже великою (риба – втілення Вішну). Ману збудував ковчег, в якому він зібрав усі зерна світу; в деяких формах оповідання – також усіх живих істот. Риба тягнула ковчег, аж поки він не наскочив на вершину гори, що в Гімалаях.
Грецька історія розповідає про Девкаліона та його дружину Пірру. За цією оповіддю, перед Потопом землю населяли дуже сильні та войовничі чоловіки (ще одна аналогія). Бог Зевс вирішив знищити їх великим потопом і наказав Девкаліонові збудувати місткий ковчег для того, щоб врятуватися. Коли вода спала, ковчег наскочив на вершину гори Парнас. Девкаліон із Піррою зійшли з гори й знову залюднили землю.
У гавайській (Полінезія) міфології Нуу був людиною, яка побудувала ковчег, за допомогою якого врятувався від Великого потопу. Він причалив своє судно на вершину Мауна-Кеа на Великому острові. Християнські місіонери на Гаваях у ХІХ столітті вважали його аналогом Ноя з Біблії.
Фінський міф про повінь записаний у руні Калевала під назвою Хаава, в якому згадується факт побудови ковчега, та потоп описується як всесвітній.
На Близькому Сході був поширений «Епос про Гільгамеша» – один із найдавніших літературних творів людства та найбільший твір написаний клинописом – аккадською мовою. Утнапіштім, персонаж епоса про Гільгамеша, – герой, який врятувався від всесвітнього потопу й започаткував новий людський рід за дорученням бога Енкі.
Коли бог Енліль розгнівався на людей і замислив знищити їх потопом, бог Енкі (Еа) виказав цю таємницю чоловіку з міста Шуруппак Утнапіштіму. За порадою уві сні, Утнапіштім відмовитися від своїх мирських володінь і створив гігантський кубічний корабель, який назвав «Хранитель Життя», щоб врятуватися від величезної повені. Також йому було доручено взяти з собою дружину, родичів, дітей, звірів та зерно.
У цій історії ми можемо побачити явні аналогії з біблійною історією навіть у другорядних фактах. Утнапіштім вислав голубку, щоб побачити, чи відступила вода, і голуб не міг знайти нічого, крім води, тому він повернувся. Потім герой вислав ластівку, і вона теж повернулася, не знайшовши нічого.
Нарешті, Утнапіштім випустив ворона, котрий побачив, що вода відступила, тому він покружляв, але не повернувся. Утнапіштім потім випустив всіх тварин на волю та здійснив жертвопринесення.
Цікаво те, що такі далекі від Близького Сходу народності, як народи Північної Америки, теж мають історії про потоп. Ми приведемо декілька цитат із таких розповідей.¹
«Вода зростала все вище й вище, поки вся земля не була покрита... Одинока сім'я залишилася в живих», – плем’я чіміла на півночі Колумбії
«Тоді води піднімалися, піднімалися й піднімалися, затопивши всі гори та найвищі пагорби й убивши все життя, що було на землі. Над водами був піднятий лише один будинок, який умістив усі види тварин», – предки майя, народність хакальтеки північно-західної Гватемали.
«Дуже давно був великий потоп, в результаті якого були знищені всі люди і тварини, за винятком одного ворона», – народність Кутеней на південному сході Британської Колумбії
«У них є традиція повені [потопу], згідно з якою весь світ колись потонув, за винятком кількох, які були врятовані, приблизно, сім чи вісім у великому каноро [каное]», – Преподобний Джон Клейтон² (пом. 1725) записує розповідь племені Поухатан у Вірджинії.
Ще одне дуже цікаве свідоцтво про Всесвітній потоп – це китайська мова. Ієрогліф, який означає слово «корабель» в китайській мові, складається з ієрогліфів, які визначають три окремих значення: човен, вісім (число) і рот. Іншими словами – вісім чоловік на човні. Це дуже цікаве свідоцтво.
Численні історії показують, що розповідь про потоп Буття не є пізнішою копією «Епосу про Гільгамеша» чи інших близькосхідних текстів, як стверджують скептики. Існування ж передань різних народів про потоп приводить до висновку, що історія із 6-8 розділів книги Буття є правдивою та історично точною.
Більше про Потоп Ноя та креаціонізм читайте на сайті Креацентру Планета Земля.
Автор: Орест Бабицький
Посилання:
1. Nick Liguori, Echoes of Ararat: A Collection of Over 300 Flood Legends from North and South America, Master Books, 2021
2. Джон Клейтон був англіканським священником. В 1682 р. закінчив коледж Мертон в Оксфорді зі ступенем магістра. Клейтон поїхав до Вірджинії на початку 1684 року, щоб стати настоятелем парафії Джеймс-Сіті в Джеймстауні, посада, яка давала йому можливість служити церкві та продовжувати свої наукові дослідження. Він зібрав численні зразки птахів, побудував винокурню та спробував свої сили у вигонці різних місцевих рослин, стверджував, що відкрив сотні трав, тоді невідомих у Європі, провів детальні дослідження флори та фауни колонії. Досліджував він і корінні народи. Він представив звіти про свої спостереження Лондонському королівському товариству поліпшення природничих знань, членом якого був обраний 30 листопада 1688 року.
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут.