Історія цього служіння почалася з помилки, яка перетворилася на постійне служіння багатьом військовим підрозділам.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
Про це пише chve.org.ua.
Диякон церкви Павло Пюрко пригадує, що на самому початку волонтерських поїздок їхня команда отримала замовлення на кілька сіток, які тоді ще не в’язали самостійно. Через знайомих знайшли готові вироби, відправили їх на передову й пообіцяли людям, які жертвували, надати фото- та відеозвіт. Та звіт так і не вдалося отримати — підрозділ, для якого призначались сітки, екстрено змінив дислокацію, залишивши все на позиції. На зміну їм прийшла інша бригада, яка навіть не знала про прохання волонтерів.
«Ми вибачались, пояснювали, казали: якщо треба — компенсуємо, лише зрозумійте ситуацію», — пригадує Павло. Саме тоді він вирішив, що найчесніший шлях — плести сітки самим. Спершу разом із помічниками він об’їздив школи та інститути, вивчаючи техніку й шукаючи поради. І з цього несподіваного поштовху народилася постійна справа, якою живе вся громада.
За цей час у церкві сплели вже 241 сітку розміром 8×4 метри та 15 «кікімор». Лише собівартість матеріалів перевищила 600 тисяч гривень — гроші жертвували помісна церква, окремі члени інших церков, жертводавці з України та з-за кордону, а інколи й люди, які взагалі не належать до євангельських спільнот, але довіряють тим, хто працює на благо спільної справи.
Щодня з понеділка по п’ятницю двері відкриті для всіх, хто хоче долучитися: одні приходять на дві години, інші — на весь день. Більшість із тих, хто плете сітки — люди середнього та старшого віку, хоча Павло з теплотою згадує моменти, коли сітку майже повністю завершила молодь після свого зібрання. Для нього це знак, що служіння стало частиною життя громади — природною, бодай непомітною назовні, але дуже важливою справою.
Найбільший виклик, за словами Павла, — це не фінанси, а люди. Роботи могло б бути більше, потік — більшим, потреби — закритими швидше. У його голосі немає дорікання, радше — бажання, щоб церква не втрачала чутливості. «Байдужість небезпечна, — каже Павло, — бо якщо сюди прийде ворог, не буде ні служінь, ні домів, ні звичного життя. Тому важливо, щоб люди мали свідомість: будь-яка допомога — це вклад у наше завтра».
Кажуть, що маскувальна сітка — це просто шматок тканини. Але на фронті інколи саме такі «прості речі» рятують життя. Павло пригадує три свідчення, які йому розповідали військові особисто: двічі дрони заплутувалися в сітках. А одного разу боєць із 105-ї бригади, несучи сітку на позицію, помітив, що за ним женеться ворожий дрон. Хлопець кинув на нього полотно, дрон заплутався й гудів понад годину, доки не сів акумулятор. «Я вірю, що це захищає», — спокійно каже Павло.
За роки служіння він здійснив понад 30 поїздок на фронт, кожна з яких тривала по кілька днів. Страху, каже, майже не було — лише одного разу відчув моторошність ситуації. Найбільше він переживає не за себе, а за сім’ю: «Я не боюся загинути, я просто не хочу. У мене син, я хочу побачити дітей, внуків… ». У цих словах немає героїзму — лише чесність і відповідальність, яку людина несе за тих, хто поруч, і за тих, хто на фронті.
Старший пресвітер Тернопільської області Сергій Швед у коментарі для статті наголошує, що саме такі справи є продовженням віри: «Всяке добро, яке чинить людина, її прикрашає. Коли люди церкви підтримують різні сфери життя суспільства чи країни, в тому числі оборонну, — це одне з головних завдань Церкви: проявляти активність, творячи добро всім. Це впливає на духовний розвиток Церкви! У добрих ділах ми людям виявляємо живого Христа! Бездіяльність, стати осторонь у потребі, бути байдужим — це зло». Його слова пояснюють те, що щодня відбувається в тиші невеликого приміщення, де руки людей, які люблять Бога і свій народ, пов’язують шматочки тканини в довгі полотна захисту.
Це служіння не має гучної назви чи великої реклами. Воно народилося з помилки, живе на жертовності та тримається на простій переконаності: віра завжди веде до дії. І саме тому щодня хтось відкладає свої справи, бере в руки смужку тканини і робить маленький шматок великої роботи — для тих, хто стоїть між Україною й темрявою.
Джерело: chve.org.ua
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут