Автор: Ігор Плохой
Роздуми навіяні черговим воєнним злочином московії (а це справжня, а не фейкова назва нашого північно-східного горе-сусіда) проти України та українців, а також деякими дописами у соцмережах, в яких нарікалося на Бога через Його “черствість” чи невтручання у наші земні українські справи…
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
Ми зараз почали надто цінувати мир, нажаль цінність цього благословенного стану відчулася через здобуття надто гіркого досвіду… То ж, чому Україна не хотіла мати миру? Це питання потрібно ставити перед собою кожного дня жахливої війни! Коли гинуть бійці, мирні мешканці, діти!..
Чому Україна так вперто не хотіла миру? І чи захоче в майбутньому?
Варто зазначити, що під словом “Україна” потрібно розуміти політичне керівництво нашої держави, рішення якого впливають на долю усієї країни та її мешканців.
Ще древні розуміли просту істину: “Si vis pacem, para bellum” – хочеш миру, ГОТУЙСЯ до війни!
Складається таке враження, що цю правду життя розуміли всі, в т.ч. наш потенційний (вірніше одвічний) ворог – московія. Розуміли всі, окрім України.
В ситуації, коли ще в кінці ХХ століття Збітнєв Бзежинський (Велика шахівниця) попереджав, що Україна є важливим регіональним опорним пунктом на Євроазійському просторі, а московія, щоб реалізувати свою “імперськість” мусить або політично підкорити Україну, або напасти на неї, нашу країну чомусь починають не озброювати перед загрозою майбутнього конфлікту, а роззброювати… При цьому питання роззброєння московії на порядку денному передових країн світу не стояло. Тому московія зберегла свій ядерний потенціал, а ми його позбулися повністю (під пильним контролем “країн-гарантів” нашої безпеки)! Ми позбулися самого потужного в Європі військового авіаційного флоту, порізавши автогенами масу літаків під оплески “партнерів”. Ми повлаштовували на різних БТЗ кладовища танків під фанфари пацифістів та заклики у стилі а-ля Грушевського до “світлого беззбройного мирного українського майбутнього”… Ми позбавилися балістичних ракет, якими нас тепер закидують московити… Взагалі, наша армія знищувалася, а склади боєприпасів “самозапалювалися” та зникали… Все цілеспрямовано рухалося до того, щоб в час “Ч” Україна не змогла дати відсіч навалі ворога! Було зроблене для цього все, окрім одного…
В Україні все ще залишилися люди! Люди з історичною пам’яттю, люди з українським кодом героїзму, які витягують зусиллями свого духу, нервів та сталевих м’язів хід сьогоднішньої страшної війни. Але люди мали б бути підсилені танками, авіацією, ракетами, іншою зброєю та боєприпасами до неї й, звісно, зброєю ядерною!
Дух пацифістичної єресі отруїв не лише наші церкви, цей дух досить потужно діяв, за задумом диявола, в Україні, що вразив і політичне керівництво нашої держави, яке не змогло протягом 30 років, починаючи з 1991 року чітко сформулювати позицію: “Ми хочемо Миру, тому будемо активно готуватися до війни!!!”.
“Потенційною загрозою територіальній цілісності України можуть бути, в першу чергу, імперські амбіції РФ, але ми до цього готові!” і т.д. Але такої чіткої риторики у політиків (окрім політиків з націоналістичних кіл) чути не було! Ця риторика майже була відсутня у передвиборчих програмах партій, тим більше у політсил, які здобували реальну владу. Політику дурнуватого пацифізму, на жаль, нашим можновладцям допомагали формувати й наші закордонні “партнери”: США, країни Європи та ін. Це ще одна реальна прикрість.
Хто з політиків, депутатів, міністрів, президентів поніс, або понесе відповідальність за результати своєї діяльності (чи злочинної бездіяльності), наслідки якої ми бачимо в заплаканих від горя очах українських матерів, переляканих дітей, скалічених бійців, знедолених мільйонів українців? Не знаю, як впорається наш земний суд (а формування справедливої феміди – це ще один кривавий фронт українців), але є і Божий суд!.. Там корупції немає! Просто хочу нагадати, що відповідальність за сьогоднішнє велике горе українців лежить, в першу чергу, на тих, кому вони довіряли останні 30 років…
А сьогодні ми нарікаємо на Бога, чому Бог допустив цю страшну війну? А потрібно нарікати на себе! Чому ми допустили таку антиукраїнську руйнівну політику за останні десятиліття? Бог дає нам мудрість та принципи, якими потрібно користуватися, щоб убезпечити себе від потенційного нападу, і забезпечити собі Мир на майбутні десятиліття. Ми користувалися цими принципами та мудрістю? На жаль, робили все навпаки… Бог навіть посилав “пророків”, які говорили і 10, і 20, і 30 років тому, що московія, рано чи пізно, здійснить акт агресії проти України! Ми дослухалися до них? Ми не сміялися, не називали їх печерними маргіналами?.. А то був голос з самого Неба, хоч і через недосконалих людей… Тепер ми нарікаємо на Бога, а маємо нарікати на себе…
Якось не везе нам з “старшими братами” (що “східними”, що з “західними”, бо надто всі затято нас роззброювали останні десятиліття), може будемо самостійно дбати про свої власні національні інтереси? Розбиратися якось без “старших братів”?
Формувати доктрину безпеки за традиційними християнськими принципами, таким чином, щоб будь-який “гегемон” обходив Україну стороною! Як це реалізувати? Звісно, через курс та політичну волю нашої української влади, з якою нам теж не везе. Але чи варто в цьому питанні застосовувати категорію “везіння” замість категорії “відповідальності”? Відповідальності народу за долю своєї країни? Лише українці по справжньому мають бути зацікавленими в безпечному майбутньому своєї держави, тобто своїх дітей. Отже, через прояв високої громадянської свідомості в Україні має повстати ера нових відповідальних політиків, “нових правих політиків”! Нам в майбутньому, після Перемоги (коли б вона не була), доведеться формувати нові керівні органи держави в т.ч. шляхом прямих виборів (вибори депутатів ВРУ, Президента), чи врахуємо ми це важливе питання нашої безпеки, бо до цього, якось не складалося і в ментальності українців переважали такі упередження ставлення: “націоналісти – надто радикальні… ті, хто говорили про війну – надто згущують фарби” і т.д. Одним словом, суїцидальний дух утопічного пацифізму вразив не лише політиків чи духовенство, а майже весь український народ, який допустив можливість існування такого стану політикуму та церкви… Відповідно, ми уперто позбавляли самих себе можливості жити у мирі! Бо, перефразувавши римлян, хто не готується до війни, той не хоче, щоб панував в його країні мир!
Чи вилікуємося ми від цього духу пацифізму? Через ці страшні обставини, які ми самі собі створили, Бог допоможе нам зцілитися! Але бажання хворого одужати є вирішальним у цьому процесі! І якщо ми вже навіть в сьогоднішніх обставинах нічого не зрозуміємо (а і такий песимістичний сценарій можливий)… то що буде завтра? Завтра буде ще більший крах і нарікання на Бога!
Прошу у Бога про дві речі: Господи, допоможи вистояти сьогодні… і зрозуміти те, що маємо зрозуміти, щоб не допустити того, що є нині у майбутньому!
На фото: Утилізація крилатої ракети типу Х-22 на військовій авіабазі Озерне (Житомирська область), жовтень 2004 року.
Такою ракетою, випущеною рашистами, була зруйнована багатоповерхівка у Дніпрі 15 січня, 2023 року, загинуло понад 40 цивільних людей…
—
P.S. На кінець 1991 року у ЗСУ налічувалися 6,5 тис. одиниць танків, 7 тис. одиниць броньованих машин, 1,5 тисячі літаків, 350 кораблів, 1272 одиниці ядерних боєголовок міжконтинентальних балістичних ракет…
Джерело: Слово про Слово