Цифрова деградація. Що ми втрачаємо, відмовляючись від живого спілкування
Гарячі теми
07.02.2021
Наталія Кадя, спеціаліст з нейроменеджементу, пояснює яких небезпечних змін зазнає наш мозок в час тотальної діджиталізації, а також як можливо мінімізувати загрози, навчавшись балансувати реальну та віртуальну сторону життя.

Ми стаємо залежними від віртуального визнання своєї значущості, але чи справжнє воно?

Соціальна взаємодія — базова потреба кожної людини. Потреба людини в соціальних стосунках — фундаментальна. Так само, як кисень, їжа, вода, для нормального фізичного функціонування мозку потрібна взаємодія з іншими людьми. 

Приєднуйтесь до нашої групи у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні для християн новини!

Ми раніше об'єднувались з іншими людьми, щоб обмінюватись інформацією. Через збереження і передачу інформації ми взаємодіяли один з одним.

В доцифрову епоху спілкування з іншими людьми було критично необхідним, воно було джерелом знань, інформації і ресурсів.

Тепер інтернет зберігає майже всю фактичну інформацію і позбавляє нас необхідності запам’ятовувати, обмінюватись, обговорювати. Зайшов в мережу і побачив все в одному місці — і інформацію, і обговорення, і аналіз, і висновки. Інтернет стає суперстимулом, що робить всі інші варіанти когнітивної взаємодії між людьми зайвими. В цифрову еру відносини з людьми більше не потрібні, і у нас немає мотивації будувати і зміцнювати ці стосунки.

Ми перестаємо відчувати свою унікальність, ми відчуваємо, що будь-кого з нас легко замінити, і найбільш драматичне тут і те, що така замінність стосується і професійного і особистого життя.

Людство навчилося взаємодіяти один з одним через систему символів і знаків. Слово — це лише один із і далеко не визначальний для розуміння символ.

Тобто для нашої з вами взаєморозуміння емоції, міміка, жести, фізична присутність, погляд в очі, щосекундні зміни виразу обличчя і пози значно важливіші, ніж слова.

За останній рік ми здебільшого перейшли в інший формат соціальної взаємодії — мережеве спілкування. І на відміну від нашого помилкового уявлення про те, що нова цифрова соціальність має в контексті сучасного світу замінити відсутність живого спілкування, нейронаука пояснює абсолютно конкретні причини, через які нам варто якнайшвидше шукати способи додати живого спілкування в щоденне життя.

Головна небезпека цифрової соціалізації — розвиток соціальної упередженості і конформізму, схильність до агресії і ворожості.

Через те, що ми споживаємо інформацію через гаджети в спрощеному і примітивному вигляді, спілкуємось в мережі, ми розучуємось довіряти, боїмося бути справжніми. Реалізація нашої потреби у соціальній взаємодії через екрани смартфонів і моніторі комп’ютерів — це лише імітація справжнього спілкування, сурогатне забезпечення нашого соціального інстинкту.

Мозок не розрізняє справжнього визнання значущості нашої особистості. В реальному житті ми отримуємо це визнання через рукостискання, через сказане в очі "дякую", через отримані в розмові слова про користь і цінність для інших того, що ми робимо. Але наш мозок реагує аналогічним чином і коли ми бачимо лайк, який часто буває абсолютно неусвідомленим і автоматичним, під своїм дописом у Facebook, Instagram чи інших соціальних мережах. Ми віртуально зараховуємо свою винагороду, коли думаємо, що ті лайки, які отримуємо в соціальних мережах, щось означають.

Тобто і на справжнє щире визнання важливих для нас людей, і на лайк незнайомця, який без жодного усвідомлення часом тисне кнопку, у нас активізуються зони мозку, які відповідають за відчуття винагороди, значущості і цінності. Коли отримуємо лайк, стріатум — підкіркове утворення переднього мозку і надзвичайно важливий компонент системи винагород, виділяє допамін. Ми відчуваємо задоволення.

Із збільшенням часу, який проводимо онлайн, ми збільшуємо і свою фізіологічну залежність від лайків. З часом ми стаємо залежними від віртуального визнання своєї значущості. Виникає розрив — з одного боку відчуваємо тривожність, коли хапаємо телефон і рахуємо лайки, з іншого — постійно змінюємо наші «віртуальні» образи, підсвідомо вивчаючи «легкість» змін і перевтілень без усвідомлень, аналізу, критичного мислення.

Ми споживаємо інформацію про себе і інших через екрани гаджетів в спрощеному і примітивному вигляді. Ми розучуємось довіряти, боїмося бути справжніми, показуємо свої аватари і образи, не справжність.

Ефект розторможення в мережі (англ. оnline disinhibition effect) ретельно дослідив американський психолог Джон Сулер. Це ефект ослаблення психологічних бар'єрів, що обмежують вихід прихованих почуттів і потреб, який змушує людей вести себе в Інтернеті так, як вони зазвичай не поводяться в реальному житті.

Таке «розторможення» дозволяє нам легко критикувати, жорстко знецінювати, різко висловлюватись на адресу інших людей через онлайн взаємодію. Ключовими факторами такої поведінки в мережі Джон Сулер визначає анонімність, фізичну невидимість та асинхронність, коли ми реагуємо і висловлюємось в будь-який зручний для нас, а не отримувача повідомлення час.

В інтернеті ми набули можливості обирати людей як товари в магазині — класти в кошик тих, хто задовольняє певні потреби, відкладати тих, на побудову стосунків з якими потрібні додаткові зусилля, час, енергія та емоції.

Ми поступово спрощуємо саме значення людських стосунків і розучуємось комунікувати усвідомлено.

Ми втрачаємо навичку розуміти внутрішній світ інших людей, їх мотиви, справжні потреби, суб'єктивні переживання, почуття.

Симптоми цифрової деградації:

1. Простіше спілкуватися в месенджерах в зручний час і формат. Ми можемо заміняти літери і цілі речення простими смайликами.

2. Легше відмовитись від спілкування з людиною, ніж враховувати у взаємодії її особистість і характер.

3. Відчуття, що будь-яку людину легко замінити, оскільки будь-які нові контакти у нас на відстані одного запиту в мережі.

4. Реальне життя біднішає на реальних людей і реальні емоції.

5. Ми починаємо ставитись до людей не як до тих, хто має свій внутрішній світ, свої бажання, почуття, очікування — ми сприймаємо людей як функції, спілкуємось з ними для задоволення власних потреб.

Що робити?

Усвідомити, чому надаємо підсвідомо перевагу спілкуванню онлайн:

1. Ілюзія можливості контролювати свій образ в очах співрозмовника.

2. Наявність «автоматичних спостерігачів» створює ілюзію, що нас завжди почують і зрозуміють.

3. Ілюзія, що ми ніколи не одинокі, бо завжди можемо звернутися до «друзів».

4. Ілюзія можливості швидко отримати підтримку, пораду, визнання, схвалення через єдине повідомлення в мережі.

5. Можливість моментально і без наслідків висловити свою негативну думку в довільній формі — не підбираючи слів і стилю, не думаючи про почуття того, хто читатиме таке повідомлення.

6. Можливість створювати різні версії себе і змінювати їх через прості застосунки: відфотошопити обличчя і тіло, змінювати фони, локацію. Ми можем свій образ представити якимось певним чином без жодного зв’язку цього образу із реальністю.

Як навчитись балансувати віртуальне і справжнє життя:

1. Через вольові зусилля збільшувати кількість живого спілкування.

2. Планувати і повертати в життя живі розмови, теплі погляди, гарячі живі дискусії, різкі обговорення, коли твій опонент навпроти тебе і ти відчуваєш через його погляд, жести, міміку, як він реагує, що відчуває, що думає.

3. Повертати в свої родини живі розмови за сніданками, обідами і вечерями. Телефонам і гаджетам не місце за родинним столом. Найголовніше в такі години — ваші справжні посмішки, щирі сльози, чесні погляди, різні емоції.

4. Усвідомлювати, що для побудови стосунків потрібен час. Цей час ми зараз витрачаємо на медіа і онлайн. Натомість, щоб зрозуміти людину, треба побачити її в різних життєвих ситуаціях — в онлайні ми бачимо тільки те, що нам показують, ми бачимо відшліфовані образи соціальної мережі.

Яким би далі не був світ, нашою важливою перевагою в усьому штучному, алгоритмізованому, цифровому, залишатиметься наша людяність. ЇЇ варто зберігати як найцінніший, справжній скарб. На її збереження варто направляти увагу, витрачати час, скеровувати думки і дії.

Можна, звичайно, того не робити. Вибір за нами. За людьми. Справжніми.

Автор: Наталя Кадя

Джерело: НВ

_____________________

Всеукраїнський Собор — це об’єднання релігійних та громадських організацій, а також усіх небайдужих громадян навколо християнського шляху розвитку української держави.

Підписуйтесь на нас у ТелеграмВайберФейсбук та Інстаграм, щоб першими знати важливі та актуальні для християн новини!

Гарячі теми
Останні новини
Останні новини