У великій сучасній залі Української баптистської теологічної семінарії (УБТС) зібралися студенти, викладачі, громадські діячі, та всі, кому болить тема, представлена у фільмі. Серед тих, хто першими зайшли до місця показу, було подружжя Мирослава та Люби Мариновичів. Їхнє спільне життя розпочалося на засланні, куди пані Люба поїхала слідом за паном Мирославом, засудженим совєтами. Мирослав Маринович, член-засновник Української гельсінської групи, президент Інституту релігії та суспільства УКУ. У радянських таборах як політв’язень він провів 10 своїх молодих років.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
Тож методи роботи, безглузді звинувачення та переслідування з боку окупаційної влади, яких зазнали герої фільму «Не буде Бога, крім їхнього», як свідчить Мирослав Маринович, із роками не змінилися. Це обшуки, постійні перевірки документів, арешти, допити, звинувачення у співпраці з американськими чи українськими спецслужбами. Врешті, конфіскація майна та депортація, пише risu.ua.
У стрічці-розслідуванні Данила Мокрика розказано історії пастирів різних конфесій з Мелітополя, які опинилися під російською окупацією. Це єпископ Церкви християн віри євангельської-п'ятидесятників «Слово життя» Дмитро Бодю, священнослужителі баптистської церкви «Благодать» — пресвітер Михайло Брицин і пастор Ігор Іващук, а також священник УГКЦ Олександр Богомаз.
З перших днів окупації мелітопольці проводили не лише масові протести, а й збиралися на молитву, де разом промовляли «Отче наш» протестанти, католики та православні.
«Мене найбільше торкнув саме момент спільної молитви в маленькому греко-католицькому храмі, знятий на чийсь мобільний. Там пліч-о-пліч стоять пресвітери різних Церков», — ділився враженнями від перегляду президент УБТС Ярослав Пиж.
У фільмі єпископ Дмитро Бодю згадує: «Ми розуміли, що маємо вийти в місто і дати якесь послання людям. Бо ми, як священники, несемо відповідальність за духовну атмосферу міста. Ми повинні були дати людям надію».
Згодом Дмитро Бодю став першим священнослужителем, якого росіяни ув’язнили. Його звинуватили у роботі на ЦРУ.
Пресвітеру Михайлу Брицину окупанти дали два дні, аби він виїхав з міста, інакше погрожували його вбити. На запитання, чому вони закривають його церкву, коли на Росії діють протестанські громади, йому відповіли, що все це тимчасово – їх теж закриють, тому що буде лише одна Російська Православна Церква. Ці слова яскраво ілюструють політизовані мотиви переслідування вірян різних конфесій російською окупаційною владою.
Про це говорив під час спілкування з глядачами і Данило Мокрик: «Вже кілька років, розмовляючи з іноземною аудиторією, я намагаюся донести: те, що відбувається в Україні, має всі ознаки геноциду». Журналіст розповів, що говорив про це фундатор дослідження геноциду Рафал Лемкін. У свій час він сказав, що українці занадто чисельна нація, щоб винищити їх, як Гітлер винищував євреїв. Тож радянська влада вирішила знищити українців, шляхом ліквідації ключових прошарків суспільства – інтелігенції та духовенства. Бо, за Лемкіним, знищити інтелектуалів — це вбити мозок народу, а знищити духовенство — це вбити його душу.
«Атака на церкви — це атака на щось духовне. Тож це спроба якщо не знищити, то глибоко ранити», — наголосив автор фільму.
Він також поділився про те, як складно донести до людей, які не зазнали релігійної несвободи, характер проблем, з якими стикаються українські віряни.
Треба зазначити, що з думкою саме про американську аудиторію команда The Kyiv Independent створювала фільм «Не буде Бога, крім їхнього». Тож стрічка доступна англійською насамперед. А також журналісти працюють над просуванням фільму на Заході.
Проте й для українського глядача цей фільм важливий по-своєму. Бо це і документування злочинів Росії проти українців, а також це краще розуміння наших співвітчизників, які у великій мірі постраждали від війни. Бо сьогодні ми як громадяни однієї країни потребуємо більше проявів солідарності і дієвого співчуття.
«До перегляду цього фільму, я не знала, що наші люди терплять за віру в сьогоднішні дні», — розповіла про свої враження Анастасія Трішкіна, керівниця освітнього напряму Інституту лідерства, управління і коучингу. Також вона відзначила, що спільний перегляд це насправді інше сприйняття і пережиття. Це нагода поділитися своїми емоціями з іншими глядачами.
Про це говорив і автор фільму. На його думку, перегляд фільму разом із кимось дає можливість спільного осмислення національного досвіду і досвіду війни, і це робить нас спільнотою.
Данило Мокрик також розповів, що його захопила історія мелітопольських християн тому, що різні церкви там не просто співіснували, вони співпрацювали.
«Це дуже конструктивна історія, яку потрібно було б перейняти всюди в нашій державі, — наголосив журналіст. – Це співпраця, а також і дружба. Так, ці всі священнослужителі дружать між собою. І коли я ставив їм окремо питання, що вони думають один про одного, вони відповідали: “Це Божий чоловік”».
Співорганізатори події у Львові: Українська баптистська теологічна семінарія, ГО «Діалог у дії» та The Kyiv Independent.
Джерело: risu.ua
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут