Ця криза спалахнула раптово, наче іскра на сухому полі, через чергове звинувачення у порушенні суворого закону про богохульство. Цього разу приводом для обурення радикально налаштованих груп стали заяви, пов'язані з пастором Саджилом Робіном, який наразі перебуває у Сполучених Штатах Америки, проте хвиля народного гніву миттєво ринула на беззахисних місцевих вірян. Побоюючись кривавих погромів та самосуду, які вже неодноразово перетворювали християнські квартали на згарища, поліція порадила людям негайно залишити власні оселі задля порятунку життів.

Джерело: Christian Today

Уявіть собі стан матерів, які посеред ночі змушені будити своїх дітей, хапати лише ті речі, що можуть поміститися в руках, і йти в темноту, залишаючи за плечима все нажите важкою працею. За повідомленнями правозахисних організацій та очевидців, від тридцяти п'яти до сорока християнських сімей були змушені переховуватися у сусідніх районах, очікуючи, чи вціліють їхні скромні будинки під натиском розлюченого натовпу. Світло надії в цій темній історії проблиснуло завдяки рішучим діям місцевих правоохоронних органів, старости Мухаммада Асіфа Гуджара та деяких розсудливих мусульманських лідерів селища, які сіли за стіл перемовин із радикальними священнослужителями та зуміли зупинити пряме насильство. Завдяки цим складним перемовинам та публічному вибаченню старших родичів пастора, через кілька днів родини змогли повернутися до своїх домівок і вже наступного ранку зібралися на недільне богослужіння у місцевій церкві Адвентистів Сьомого Дня, дякуючи Богові за збережене життя.

Проте цей випадок — лише вершина айсберга у щоденній реальності, з якою стикається християнська спільнота Пакистану. Відповідно до щорічних звітів міжнародної місії Open Doors за дві тисячі двадцять шостий рік, ця країна стабільно посідає восьме місце у списку держав, де бути християнином найнебезпечніше. Місцеві віряни, які здебільшого належать до найбідніших верств населення, постійно перебувають під прицілом дискримінації. Будь-яка особиста чи побутова суперечка з представниками релігійної більшості може перетворитися на звинувачення у богохульстві, що тягне за собою або смертний вирок у суді, або жорстоку розправу на вулиці.

Пам'ять пакистанської Церкви ще свіжа від страшних подій у Джаранвалі, коли через подібні непідтверджені звинувачення тисячний натовп розгромив та спалив десятки храмів і понад вісімдесят християнських домівок, змусивши тисячі вірян ночувати просто неба на плантаціях цукрової тростини. Кожен такий інцидент залишає глибокі психологічні травми у дітей та дорослих, які починають почуватися чужинцями на власній батьківщині. Проте, попри постійний страх, зруйновані будівлі та загрозу вигнання, пакистанські християни демонструють дивовижну стійкість духу.

Для нас, християн, які живуть у відносному спокої чи проходять через інші випробування, цей біль єднає нас довкола престолу Господнього, адже коли страждає один член тіла Христового, страждають усі. Стійкість вірян у Пакистані, які після ночі втечі знову йдуть до церкви прославляти Бога, є потужним свідченням живої віри, яку не здатні зламати жодні земні закони чи людська лють. Це заклик до кожного з нас цінувати свободу молитви та щодня підносити свій голос за тих, хто сьогодні позбавець права на безпечний дім ради Христа.

Джерело: Christian Today