Подія об’єднала представників різних конфесій та середовищ: богословів, освітян, громадських активістів, в’язничних та медичних капеланів.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
У рамках консультації був презентований український переклад посібника Алана Бейкера «Основи капеланства», який видали Українська євангельська теологічна семінарія та міжнародна організація «Місія Євразія», пише risu.ua.
Сила для стійкості
«Капеланство – це виклик, але водночас і унікальний шанс для релігійних спільнот бути присутніми у суспільстві, говорити мовою нерелігійних людей, бути зрозумілими та впливовими», – вважає лейтенант капеланської служби, викладач Військового інституту КНУ ім. Т. Шевченка Денис Гореньков.
На думку начальника відділу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) В’ячеслава Горшкова, розбудова капеланського служіння є нагальною потребою у наш час, коли наші інституції, громади, професійні спільноти переживають безпрецедентне навантаження. Держава не може нав'язувати духовність, але має створити умови, в яких служителі різних традицій можуть професійно, вільно та компетентно виконувати свою місію там, де люди найбільш цього потребують.
«Армія, медицина, освіта, поліція, пенітенціарна система, волонтерський сектор – усі вони сьогодні несуть на собі важкий тягар війни, — наголошує чиновник. – Вони потребують духовного супроводу, слів надії і відновлення. Це потрібно для здатності суспільства бути стійким, здатності держави бути людяною, здатності спільнот лишатися спільнотами, а не лише функціональними структурами».
Для цього потрібна духовна стійкість – термін, введений не так давно в доктрині військового капеланства. Вона формується духовною особою, капеланом. А вони й самі потребують підтримки. «Капеланство — це важкий вид служіння, де людина завжди торкається чиїхось ран і не може просто пройти повз чуже горе, воно все одно зачіпає. Працюючи в цьому горі, капелан може вигоріти, втратити віру в свою роботу», – зазначає начальник Служби військового капеланства Головного управління розвідки Міністерства оборони України, підполковник, священик Костянтин Холодов.
Служіння для колективів
«Початок війни в 2014 році став поштовхом до запровадження в нас військового капеланства. І саме воно “проломило” вхід в інші види капеланства, створило прецедент і можливості для запровадження й подальшого розвитку медичного та інших видів капеланства, – каже начальник управління медичних кадрів освіти і науки Міністерства охорони здоров'я України Сергій Убогов. – Сьогодні медичне капеланство запроваджене на рівні законодавства, є професійний стандарт, у шести університетах країни діють освітні програми».
Зростання значення невійськового капеланства відзначив завідуючий відділенням релігієзнавства Інституту філософії ім. Григорія Сковороди НАНУ, професор Олександр Саган. «Невійськових капеланів уже понад тисячу в Україні, з'являються нові напрями капеланського служіння, — інформує науковець. – Це, зокрема, молодіжне служіння, студентське, академічне, сирітське служіння, яке в нас майже не розвинуте, і опікування біженцями. Не кажучи вже про медичне та служіння в пенітенціарних закладах. Утім законодавчий супровід таких капеланів ще потребує доопрацювання».
Олександр Саган зазначає, що розширюється соціальна база різних служінь. Якщо раніше медичні чи тюремні капелани займалися, власне, хворими і ув'язненими, то сьогодні їхнім завданням є також відновлення колективів, самих медиків та наглядачів у тюрмах, охоронців, психологів. У них також відбувається професійне вигорання, і з цим теж треба працювати.
«Посидь зі мною…»
У ході консультації відбулася панельна дискусія, де представники різних капеланських служінь поділилися напрацюваннями, ідеями, потребами та навіть мріями. Музикантка й активістка студентського християнського руху, представниця студентської організації «ССХ Україна», заступниця директора з розвитку євангелістів Європи Марина Гнатишина відзначила, що незмінним для молоді залишається те, що вона є силою в нашій країні. Молодь виходить на Майдани, розуміє, що відбувається, першою реагує. А зміни в тому, що молодь зараз відчуває себе нестабільною. Вона не знає, що буде завтра, чи залишатися тут в Україні, чи варто боротися далі, чи потрібно виїжджати за кордон. Тому дуже важливо формувати духовну стійкість і духовну моральність, духовне розуміння в університетах серед студентів.
«Якщо в університеті цього розуміння немає, це передається і студентам, — наголошує активістка. – У деяких університетах, особливо в технічних, досі ще радянське мислення. Наприклад, в одному із університетів Києва бачимо перефразований вислів з “Віримо в Бога”: “In physics we trust”. І це теж транслює певну ідеологію студентам. Якщо вони вірять тільки в науку, а не в щось більше, це закриває і обмежує їх мислення».
Лікар і медичний капелан Поліна Дудченко викладає основи медичного капеланства у співпраці з богословською академією. Наразі готується до випуску вже третій курс капеланів у сфері охорони здоров'я.
Пані Поліна звернула увагу на нерозуміння в суспільстві ролі капелана в охороні здоров'я. Люди вважають, що капелан опікується хворими. А насправді – персоналом лікарні і родичами пацієнтів. «Військові огорнуті турботою з усіх сторін. Але їхні дружини, матері, сестри вже “ніякі”, — каже капеланка. – Той, хто, наприклад, втратив обидва ока, усі свої болі і роздратування виливає на дружину. І треба, щоб вона не зламалась, а була з ним ще якийсь час. Їй потрібні сили, у неї ще троє дітей вдома».
Пані Поліна згадує, що для неї капеланство почалося дуже давно, ще коли вона була медсестрою в реанімації. Там помирав хворий, який не раз побував у тюрмі. Він сказав: «Посидь зі мною». І декілька годин розказував про своє життя. То був його останній день…
«В'язничне душпастирство є особливим, бо воно тихе, то режимні об'єкти, – каже в’язничний капелан отець Мар’ян Гринер. – Утім у тюрмі дуже радісне служіння, бо там мене чекають, в’язні пишуть заяви, щоби попасти на сповідь, на духовну розмову, в них дуже глибоке переосмислення гріха. Напевно найкраща духовна розмова, яку я мав, відбулася саме в тюрмі».
У пенітенціарній службі України, за словами отця Мар’яна, поки що немає штатного капеланства. Є багато обмежень, і велика праця з персоналом, який так само вигоряє. Адже сама атмосфера, в якій він перебуває на робочому місці, пригнічує.
Безрадісним є і ставлення до життя і смерті в’язнів. «Заради одного померлого зека ніхто не повезе машину, бо бракує коштів на пальне, — розповідає капелан. – Зеку не купують труни. Тіло може лежати у кульку три-шість місяців, поки ще хтось помре. А ще ж, наприклад, померлий в’язень так усім начудив, “печінки з'їв”, що його похованням ніхто не хоче займатися. Був такий період, коли померлих в’язнів закопували, як псів. Коли ми прийшли, то зробили перший маленький крок: християнський похорон».
«Ми починаємо не з проповіді…»
Служіння в силових структурах, що отримало назву «Капеланський патруль», розпочалося в 2918 році в Маріуполі, як пілотний проект. Про нього розповів старший капелан Капеланського патруля, відповідальний за Київську область Олександр Осадчий. Сьогодні академія МВС випускає двічі на рік біля ста курсантів. Абітурієнти проходять два етапи співбесіди, потім чотири місяці навчаються, і якщо проходять практику, їх допускають до служіння. Сьогодні служіння діє в 17 областях України, є близько 320 капеланів. Напрямки служінь: ДСНС, Національна поліція, Служба судової охорони, Департамент виконання кримінальних покарань, ювенальна поліція, пробація тощо. Проблемою, зокрема, є часті випадки самогубств серед правоохоронців. Є ситуації, коли працівник не бачать виходу зі складної ситуації.
«Ми не заходимо у відділки відразу з проповідями, — каже Олександр Осадчий. – Ми спілкуємося деякий час і стаємо друзями, допомагаємо, реагуємо на потреби. І потім ці люди відкриваються, самі запитують про Бога, про церкву. І вже тоді з ними працюємо. Проводимо тімбілдінги на утворення команди, проти вигорання. Поліцейські говорять, що вони реально міняються. Навіть вдома підвищується їхній рівень активності. Тому що тімбілдінг дає людині побачити в собі сильні якості, які людина не використовує».
Капеланський патруль – це громадська організація, міжконфесійна структура. Вона заключає меморандум із поліцією. Патруль робить спільні рейди з ювенальною поліцією і з пробацією. Скажімо виїжджає в неблагополучні сім'ї. Якщо, наприклад, конфлікт у сім'ї, капелан може відвести дитину і маму на кухню і там заспокоїти, а поліція тим часом спілкуватиметься із кривдником.
На завершення представники капеланства відповіли на питання: «Якби ви мали всі кошти світу, всі ресурси світу, повноцінну всю Божу допомогу, що б ви зробили для капеланства в власній сфері?». Отець Мар’ян сказав, що мріє про заклади ресоціалізації для тих, хто виходить із місць позбавлення волі. Олександр Онищенко поділився мрією про капеланські кімнати при підрозділах силових структур. Із тенісним столом, кавомашиною і можливістю побути на самоті та поговорити з капеланом про те, що турбує. Марина Гнатишина хотіла б, щоб були підтримані ініціативи студентів і щоб в університети були інтегровані богословські дисципліни.
Начальник Служби військового капеланства ЗСУ Олександр Вовкотеча наголосив, що в здійсненні цих мрій і загалом, розширенні капеланства в різних сферах гроші – не основне. Насамперед важливі рішення керівників. «Коли ці рішення будуть правильні і правильно здійснені, – переконаний полковник, – тоді буде у нашій структурі капеланства і гроші, і машини, і духовні центри, і правильно створена структура, і розвиток, і підготовка, і все інше».
На завершення учасники зустрічі ухвалили резолюції з рекомендаціями для державних структур, релігійних спільнот і центрів підготовки капеланів щодо розвитку та підтримки професійного капеланства в Україні.
«Консультація виявилася вдалою спробою відвертої розмови про сучасні форми взаємодії релігійних спільнот із суспільством через інституцію капеланства, – підсумовує лейтенант капеланської служби, викладач ВІ КНУ ім. Т. Шевченка Денис Гореньков, – та про професійний світ самих капеланів, які живуть у певному напруженні між вірністю власним релігійним традиціям та забезпеченням прав і свобод кожної людини у світському, плюралістичному середовищі».
Джерело: risu.ua
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут