…Яскраво пам’ятаю одне з останніх наших занять у залізничному училищі. У невимушеній розмові ми розповідали підліткам, що Господь створив кожного з них неповторним, наділив розумом і різноманітними талантами, і має для кожного особливий план, як жити достойно, в чистоті і любові. Але диявол шалено атакує їх, намагаючись обдурити, розбестити, отруїти і знищити з допомогою курива, алкоголю, наркотиків, СНІДу. Тож не дозволяйте себе ошукати й поневолити, і в будь-якій ситуації звертайтесь до Бога за допомогою…
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
Коли після заняття ми вийшли на подвір’я, я звернув увагу на меморіальну дошку на стіні, де написано, що тут колись навчався один з учасників київського підпілля, який загинув під час німецької окупації.
Бачачи мою зацікавленість, Віктор сказав: "Хочеш, розповім про трагічну й водночас дивовижну долю однієї учасниці того підпілля?
У 70-х роках я працював на заводі. Вже був одружений і щойно навернувся до Господа. Мене почали переслідувати кадебісти й усіляк погрожувати. Коли це не подіяло, стали вимагати від мого начальника цеху, щоб звільнив мене з роботи.
Але той уперся: «А чого маю його звільняти? Працює він добре. А до того ж, у нього двоє малих дітей. Як вони потім житимуть?..» Так і не послухався їх.
А згодом викликає мене до себе в кабінет і каже: «А ти знаєш, чому я тебе не звільнив? То послухай. Моя мати була ярою комуністкою. Під час війни її залишили в київському підпіллі. Потім зрадник виказав їх німцям, і майже всіх розстріляли. Уціліла лише моя мати і ще один товариш. Коли німців вигнали, то почали з’ясовувати, хто ж зрадив. Запідозрили маму. Як вона не доводила, що невинна, все одно не повірили. Чого ж, мовляв, тебе залишили живою? І запроторили маму в концтабір на далеку крижану Колиму. А через десять років нарешті виявили справжнього зрадника, і маму випустили на волю.
Коли вона повернулася додому, то я сказав якось їй з гіркотою: «От ти була такою запеклою комуністкою і так вірно служила їм, а що навзамін одержала? Десять тяжких змарнованих років на забутій Богом Колимі…»
«Ну, тяжких, але не зовсім змарнованих, — заперечила мама. — Так, я колись справді була запеклою комуністкою, але там на Колимі стала переконаною християнкою. Там я зустріла й подружилася зі справжніми, самовідданими віруючими, які свідчили мені про Христа, і я навернулася до Нього. Господь не забув той суворий край землі. Він діє і на Колимі!»
Мій начальник замовк, а потім лагідно обняв мене за плечі: «Тепер ти зрозумів, чому я захищав тебе?»
«Авжеж, — зворушено мовив я. — І безмежно вдячний вам за це. І слава Богу за вашу маму!»
Ось така-то історія", — закінчив брат Віктор.
А я одразу ж згадав іще одну, не менш дивовижну колимську історію, яку розповів незадовго до свого відходу у вічність наш пастор Петро Іванович.
Його батька як активного християнина репресували ще до війни й заслали також на Колиму. Попри суворий режим, не переставав він свідчити і там, дотримуючись, ясна річ, певної обережності. Та начальник табору, звичайно ж, про це дізнався. І от одного разу запросив його до себе… додому. Але, як не дивно, не на допит. Начальник з дружиною пригостили його за столом і попросили розповісти про його віру в Ісуса Христа. Потім іще кілька разів запрошували до себе, попередивши перед тим, щоб нікому не розповідав про їхні секретні зустрічі. Брат Іван, звичайно ж, посилено молився. І Дух Святий почав діяти в серцях начальника та його дружини. І нарешті вони таємно покаялися, взявши у брата Івана якнайсуворішу обіцянку ніколи й нікому, ні за яких обставин про це не розповідати, інакше їх усіх трьох розстріляють.
За сприяння начальника табору брата Івана достроково звільнили, і він повернувся до згорьованої сім’ї, яка тепер невимовно раділа, що він, живий і здоровий, знову з ними разом.
Про покаяння начальника брат Іван удома спочатку не розповідав, але потім, коли настала політична відлига, таки розповів, наказавши тримати це в таємниці. І лише в незалежній Україні, та й то не одразу, Петро Іванович вирішив оприлюднити цю майже неймовірну історію, щоб іще раз показати, що для Бога нічого нема неможливого.
…Зараз і брат Віктор, як і інші герої цієї розповіді, вже у вічності. Але їхні життєві історії — живе й переконливе свідчення того, як могутньо діє Господь у людських серцях!
Вячеслав Малець
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут