Тут хлопці не лише навчаються працювати з деревом, а й отримують увагу, підтримку та духовні орієнтири. Ініціатива, що починалася як невелика ідея, сьогодні переростає у платформу співпраці між церквою, громадою та місцевою владою.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
Про це пише adventist.ua.
Ініціатором проєкту став місцевий пастор Олег Батраченко. Його ідея має глибоко особисте підґрунтя: він сам виріс без батька — разом із мамою, бабусею та сестрою. Саме цей досвід сформував розуміння того, наскільки важливою є присутність чоловіка в житті хлопця.
«Я знаю, що означає рости без батька. І розумію, наскільки важливо, щоб поруч був хтось, хто підтримає і навчить», — ділиться він.
До пасторського служіння Олег здобув професію столяра. Чотири роки навчання, власна майстерня — усе це залишилося в минулому, але набуті навички стали основою нового служіння. У «Татковій майстерні» хлопці вчаться працювати з деревом: виготовляють лавки, кухонні підставки, годівнички для птахів та інші корисні речі.
Торік проєкт об’єднав 12 хлопців із сімей, де немає батька. Для багатьох це стало першим знайомством не лише між собою, а й із церквою. Окрім практичних занять, учасники мали спільні зустрічі, ігри, чаювання та духовну частину. Особливо важливо, що в перший рік усі вироби діти могли забрати додому. Це створювало відчуття результату, гордості та цінності власної праці.
Проєкт об’єднав громаду і місцеву владу
Поступово навколо проєкту почала формуватися ширша взаємодія з громадою. Зокрема, вдалося налагодити контакт із місцевою владою: Олег Батраченко неодноразово зустрічався з міським головою та запрошував його до церкви. З часом це переросло у відкриті й довірливі стосунки.
Важливим партнером став і департамент соціальної політики. Завдяки цій співпраці вдалося знайти сім’ї, які найбільше потребували участі в проєкті, а також отримати практичну підтримку — зокрема, приміщення для проведення зустрічей із батьками майбутніх учасників. Це значно спростило організацію та стало ще одним свідченням довіри до «Таткової майстерні».
Згодом розширилася співпраця і з іншими соціальними установами міста — дитячими садками та будинком для літніх людей. Спочатку це були лише знайомства, але з часом вони переросли у конкретні спільні справи.
Після завершення першого року проєкту перед командою постало питання: як зберегти зв’язок із хлопцями після закінчення програми, яка включає 16 зустрічей протягом року. Було зрозуміло, що просто завершити проєкт — означає втратити той контакт, який вдалося вибудувати.
Тоді народилася ідея продовжити взаємодію через спільну справу. Хлопцям запропонували й надалі збиратися разом і працювати в майстерні, але вже з новою метою — створювати речі для інших.
Так з’явилися перші замовлення від соціальних установ. Разом із наставником учасники почали виготовляти кухонні підставки, невеликі лавочки, сходинки для зручності в приміщеннях, довгі лави, а також годівнички для птахів. Усі ці речі передаються дитячим садкам і будинку для літніх людей.
Історії, які виходять за межі майстерні
Серед учасників проєкту — Вікторія, мама одного з хлопців, яка виховує дитину самостійно. Її чоловік повернувся з війни, однак згодом фактично зник із життя родини. Під час спілкування з’ясувалося, що Вікторія викладає англійську мову. Тоді Олег запропонував їй долучитися до проєкту як викладачка, і вона радо погодилася. Цей випадок став показовим: «Таткова майстерня» не лише допомагає дітям, а й відкриває можливість залучати до служіння людей, які раніше не були частиною церковної спільноти.
Ще одна історія пов’язана з бабусею одного з учасників. Вона не відвідувала заняття, однак через онука дізналася про ініціативу і з часом зацікавилася його духовною складовою. Згодом жінка почала проходити біблійні уроки, і таким чином проєкт торкнувся не лише дітей, а й старшого покоління.
Одним із найбільш неочікуваних і водночас показових моментів стала історія випадкового знайомства, яке переросло у щось значно більше. Після одного із занять потрібно було вивезти відходи з майстерні — стружку, тирсу, залишки матеріалів. Один із членів церкви погодився допомогти, однак виникла проблема: для вивезення сміття на міський полігон потрібен спеціальний талон, якого на той момент не було.
Попри це, він поїхав на місце і пояснив ситуацію працівниці на в’їзді. Жінка поцікавилася, звідки він, і почувши, що йдеться про Церкву адвентистів сьомого дня, несподівано відреагувала. «Це та церква, де пастор вчить хлопців майструвати?» — уточнила вона. Почувши підтвердження, вона попросила передати пастору слова подяки.
Згодом з’ясувалося, що ця жінка — бабуся одного з учасників проєкту. Під час візиту до її дому Олега Батраченка зустріли як рідного і показали всі вироби, які онук створив протягом року. Для родини це стало предметом особливої гордості. Того ж дня жінка вирішила долучитися до біблійних уроків.
Окремим етапом стала участь хлопців у підготовці до свята Жнив у Церкві адвентистів. Вони створили великий декоративний вітряний млин, який став частиною святкового оформлення. Саме це стало приводом запросити сім’ї до церкви, дехто з них відгукнувся на запрошення і вперше відвідав служіння. Для родин це стало важливим досвідом, а для дітей — можливістю побачити результат своєї праці у ширшому контексті.
Підтримка громади, фінансові виклики та нові історії другого сезону
Ще одним напрямком розвитку стала підтримка «Таткової майстерні» з боку місцевого бізнесу. До проєкту долучилися власники будівельних магазинів, які допомагали матеріалами. Під час підсумкового заходу їм вручили подяки як партнерам, що підтримали ініціативу.
На початку реалізації проєкту фінансове питання здавалося одним із найскладніших. За попередніми підрахунками, одне заняття потребувало близько двох з половиною тисяч гривень. У підсумку на весь сезон необхідно було приблизно 40 тисяч.
Для невеликої адвентистської громади Нової Одеси це була значна сума. Реально ж церква могла забезпечити лише невелику частину цих коштів. Попри це, необхідну суму вдалося зібрати всього за кілька днів — завдяки підтримці друзів, підприємців і небайдужих людей. Цей досвід став переломним. Адже згодом, підбиваючи підсумки року, організатори побачили, що загальний бюджет проєкту перевищив 150 тисяч гривень.
Частину коштів надали спонсори, частину — церковні структури, ще частину — місцева влада. До підтримки долучилися також партнери з-за кордону. Такий результат перевершив усі очікування і став підтвердженням того, що Бог дає необхідні ресурси на важливі проєкти.
Другий сезон проєкту приніс і нові несподівані історії. Під час зустрічі з батьками одна з жінок звернулася з проханням навчати її онука Біблії. Хлопець уже відвідував заняття в іншій церкві, де займався творчістю. Однак жінка хотіла більшого: щоб із хлопцем працював чоловік-наставник і щоб він глибше пізнавав Біблію. Вона прямо звернулася з проханням навчати її онука.
Цей випадок став показовим, адже зазвичай організаторам доводиться запрошувати людей, заохочувати їх долучатися, а тут ініціатива виходила від самих учасників. Згодом хлопець приєднався до проєкту і почав проходити біблійні уроки.
«Проєкт “Таткова майстерня” вже давно вийшов за межі простої соціальної ініціативи. Тут формується довіра між церквою і суспільством, між різними поколіннями, між тими, хто допомагає, і тими, хто потребує допомогу», — підсумовує Олег Батраченко.
Джерело: adventist.ua
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут