Андрій і Тетяна одружилися 14 років тому, нині виховують двоє синів. Андрій – християнський автор, виконавець, композитор. Тетяна – художниця-дизайнерка.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
Про це йдеться на chve.org.ua.
«Коли я пишу пісні, перший слухач – це вона. Мені деколи буває важко сприйняти все, що вона каже. Але я розумію, що це добре», – розповідає Андрій.
Андрій Васенда музичною творчістю почав займатися у 2010 році. Розповідає – першу пісню написав у Криму під час сімейного відпочинку.
«Ми приїхали на відпочинок до Криму, першу пісню написав там, почав співати, коли бачив таку красу українську. Одного разу Таня запропонувала написати пісню для своєї подруги, я її нашвидкуруч написав, майже за 5 хвилин, а потім вона стала хітом. Це пісня «Не зупиняйся»».
Нині в Андрія – два альбоми: «Не зупиняйся» та «Боротися треба». Останній створював напередодні повномасштабного вторгнення росії.
Саме ці пісні стали великою підтримкою для постраждалих від війни.
«Коли працював над другим альбомом, не знав, що до України прийде повномасштабна війна. Ці пісні тоді виглядали примітивними. Наприклад, пісня «Просто дякуй». Але коли почалася повномасштабна війна, цей альбом став досить практичним, оскільки дуже багато людей приїжджало до нашої церкви, ми приймали біженців, я співав ці пісні як підтримку для людей, цей альбом став дуже затребуваним».
Тетяна почала створювати картини у 2014 році. Тоді до Тернополя приїжджали перші переселенці з південно-східних областей. Відтак жінка почала служити їм також і мистецтвом. 20 картин Тетяна намалювала на кухні в однокімнатній квартирі.
«Багато людей казали, що у такий час люди не мають за що купити продукти, хто буде купувати картини? Але я цього не приймала. Знала, що хочу викласти те, що в мені, на полотно. Перші роботи – це наші українські Карпати. Ми повезли переселенців показати Карпати, тоді створила 5 великий робіт про осінь. Спочатку хотіла їх продати, але вони чомусь не продавалися. Подумала, значить у них є якась ціль. Мій брат також просив не продавати, а ще домалювати та організовувати виставку. Він допоміг у цьому. Колекцію назвала «Сезони».
«Зиму» Тетяна створювала холодної пори. Далі була «Весна», «Літо». А восени відбулася презентація цієї колекції.
«З дитинства хотіла бути художницею, але почала займатися вже після одруження. Я завжди порівнювала себе з кращими й казала: от вони – це рівень, а я що, більше, як аматор. Без художньої школи. Спочатку не було віри, що я можу сміливо себе назвати художницею. Коли прийшло розуміння щодо того, як потрібно оцінювати себе – як Бог мене бачить. Це змінило все в моєму житті. Я перестала хвилюватися, що є люди, кращі за мене. У 2019 році в нас була виставка картин «Сезони». Ми зробили благодійний аукціон, я запросила також інших художників. Кожен автор міг подарувати свою картину, ми виручили певні кошти. Коли відвідували відділення дитячої онкології й побачили ті сумні палати, у нас з’явилася ідея використати ці кошти, щоб розфарбувати це відділення. Разом з іншими художниками повністю змінили дві палати, спочатку був зроблений ремонт у цих палатах, а потім – розпис стін».
Авторським мистецтвом Тетяна служить військовим, переселенцям, хворим у лікарнях. Вже під час повномасштабної війни жінка почала організовувати зустрічі для переселенок, де вивчали Біблійні теми та малювали картини.
«Це був час молитви, спілкування і творчості. Ми об’єднали ці три речі, але молитву зробили найголовнішою. Ми служимо вдовам, дружинам загиблих воїнів. Побачили, наскільки мистецтво є дієвим у теперішній час. Мистецтво допомагає розрядитися, знизити стрес, просто переключитися. Жінки часто кажуть, що не можуть дочекатися наступної зустрічі. Також жінки приходять до мене на індивідуальні заняття, ми наодинці можемо сісти за мольберт. Я радію такій можливості, це напевно те, що я хотіла все своє життя – бути максимально корисною. Рада, що саме в такий час це можна ефективно використовувати».
Взявся за волонтерство і молодший син Тетяни та Андрія Макар. Хлопчик спостерігав, як служать його батьки, і вирішив сам допомагати ЗСУ.
«Він прийшов до мене зі словами: «Все, мамо! Купуй мені пластилін, я йду в наш двір і буду продавати свої поробки на воїнів ЗСУ». Придбала пластилін, він закрився в кімнаті та приносить першого військового, я така була здивована. Каже: ставимо ціну 27 доларів. Ми збирали тоді на машину для військового. Більшість робіт Макара – за кордоном, в приватних колекціях людей, які захотіли підтримати Україну. Перша фігурка була продана у Польщі за 10 злотих у 2022 році».
Макар продовжує ліпити воїнів, пса Патрона, волонтерів. Вироби купують в Україні та за кордоном. Зібрані кошти спрямували на авто для ЗСУ та пораненому солдату на реабілітацію. А ще хлопчик грає на скрипці для українських захисників, які проходять реабілітацію у тернопільських лікарнях. Макар відвідує захисників разом з татом. Андрій служить капеланом для військових.
«Ми розпочали в лікарнях служіння, ходимо кожного тижня, в Тернополі багато військових перебувають в лікарнях. Ціль капеланського служіння – бути поруч. Ми приходимо до військових, спілкуємося, слухаємо. Коли ми виходимо на той рівень, що можемо їх вислухати, вони відкриваються, у цей момент відбувається їхнє зцілення. Влітку ми їздили з ними на рибалку, на пікніки. Вони тоді більше відкриваються. Ми зберігаємо з ними дружні відносини».
Сім’я Васендів радіє можливості реалізовувати таланти та служити ними Богові і людям.
Андрій: «Коли пишу пісні, то якщо навіть одній людині вона принесе підтримку – це для мене вже велика радість. Згадую один із відгуків про пісню «Боротися треба», це була жінка, яка в один момент дізналася, що в неї є рак, вона написала відгук, що коли слухала цю пісню багато разів, це давало поштовх боротися. І це для мене було натхненням і благословенням. Також у шпиталях для військових співаю ці пісні, бійці розповідають, як їх це підтримує. Це для мене найбільша радість».
Тетяна: «Бути художницею – це мій вибір. Зрозуміла, що Бог дав мені інструменти для впливу через мистецтво, щоб я це робила не тільки для себе, а щоб служила ним Богові. Я також зрозуміла, що сім’я не може стати для мене перешкодою, якщо це є частинка мого життя. Для мене дуже важливо розвиватися всебічно. Перші мої роботи створювалися, коли діти ще були дуже маленькі. Біля мене стоїть величезний мольберт, фарба, діти у фарбі, місця немає. Коли є велике бажання, ти не можеш сказати, я не буду цього робити, бо в мене немає студії, оскільки вона зараз у мене є. Я розуміла, що ці ідеї мені дає Бог».
Джерело: chve.org.ua
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут