Приєднуйтесь до нашої групи у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні для християн новини!

Родинний дім "Жива перлина" створив Руслан Марків у селі Бортники, що на Львівщині. Там одночасно перебувають приблизно 30 дітей. Детальніше про це — у програмі "Рідні" на 24 каналі.

Ми хотіли створити не інтернат, а велику родину

За словами Руслана Марківа, він з колегами не хотів створювати ще один інтернат в Україні чи конкурувати з державними інтернатами. Вони не хотіли показати, що приватний буде краще працювати, ніж державний. Вони взагалі не хотіли бути інтернатом.

"Ми хотіли створити сім'ю, велику родину, де діти зможуть почувати себе безпечно, де будуть покриті всі їхні потреби: фізичні, емоційні, духовні, психологічні. Де вони зможуть повноцінно розвиватися, вирости свідомими, щасливими громадянами своєї країни", — сказав директор будинку Руслан Марків.

«Приїжджаю сюди, як до хати», — каже Сергій.

Хлопці, які прийшли жити у родинний дім з дитячих будинків, запевнили: тепер не уявляють собі, де було б краще відсвяткувати Різдво, ніж в Бортниках. Для них це рідний дім.

Один з хлопців, який виховувався у цьому будинку, — Віталій. Зараз йому вже виповнилось 18 років, він навчається та працює, живе окремо. Однак досі приїжджає у Бортники. За його словами, Руслан Марків завжди радий чекати усіх хлопців.

"Він ніколи не сказав: "Тобі 18 років, ти повнолітній, все, будь ласка, не приїжджай ніколи". Він завжди радий бачити, як людина росте, як розвивається", — запевнив Віталій.

Хлопець розповів, що їх наставник завжди дуже радий, коли хлопці приїжджають у Бортники та діляться своїми перемогами у житті. Зокрема, Руслан Марків завжди радіє за Віталія, коли той закінчив сесію без талонів, отримав гарну роботу та заробляє гроші.

«Він каже, що йому не треба дякувати. Він хоче нас колись в майбутньому, в один прекрасний момент, побачити у щасливій сім'ї. Треба мати покликання, щоб передати свою любов попри особисті проблеми. Він передає її дітям, які абсолютно чужі», — зазначив Віталій, вихованець будинку.

Значна частина дітей, які виховуються у будинку, не пам'ятають своїх біологічних батьків. Деякі згадують, однак ці спогади неприємні. 

Спогади вихованців будинку про біологічних батьків:

18-річний Павло: «Я з Яворова. Ну, я не знаю, чи я з Яворова, але в документації написано, що я з Яворова, хоча я там ніколи не був. Своїх біологічних батьків я не знаю, я лише про них чув».

18-річний Сергій: «Я знаю, що в мене є тато, мама була. Маю сестру рідну. А сам з дитячого будинку».

21-річний Віталій: «Є соціальна служба у Львові, яка займається дітьми. Хтось, мабуть, зробив звернення про те, що дитина живе і виховується в поганих умовах. У дитячий садочок мене забрали, а звідти вже забрав мене Руслан (директор будинку у Бортниках — 24 канал)».

Потрапляють у родинний будинок у Бортниках зазвичай з державного дитячого інтернату. "Нас покликали всіх до директорки, в її кабінет. Там познайомили з Русланом і запитали, чи ми хочем з ним жити. Чесно кажучи, я хотів. Якась така дитяча радість і водночас тривога: ти не знаєш куди ти їдеш, що відбувається", — розповів Віталій.

Павло розповів, що після приїзду у Бортники він побачив, що там живуть 15 хлопців-підлітків. Павло був значно меншим. Хлопці одразу почали екскурсію для своїх нових співмешканців та, можна сказати, братів. Вони ознайомлювали їх з територією, водили на ферму, показували корів.

"Хлопці були старші, я малий. Я там всіх боявся, дивився на всіх вгору. Однак ми всі там були рівні, тому що кожна дитина, яка перебуває в Бортниках або перебувала, мала якісь проблеми з батьками", — зазначив Віталій.

Дітей привчають до любові, поваги та праці

Діти після школи обіцяють та виконують деяку роботу. Пізніше граються іграшками. О 19:00 ідуть на вечерю.

"Тоді ми йдемо на молитву, пізніше чистимо зуби, миємо ноги. В п'ятницю, суботу і неділю ми можемо дивитися телевізор, але це по щоденнику — хто заслужив", — розповів 10-річний Іван.

Руслан Марків зазначив, що у їхньому будинку обов'язковою є дисципліна. «Без дисципліни з такою кількістю дітей — неможливо. Треба прислухатися, що вимагається, які в нас правила, що ми очікуємо від них. За свої вчинки брати на себе відповідальність. Не уникати і на когось не перекидати», — пояснив директор будинку.

Читайте також: Замість букета в школу — допомога онкохворим дітям

Вихованець будинку Павло згадав, що Руслан Марків завжди вчив його бути серйозним і ставитися до людей так, як він хоче, щоб ставилися до нього. Дітей вчать також поважати одне одного, любити, підтримувати. 

«Навчаємо бачити проблеми інших, жити в колективі, прощати», — додав Руслан Марків.

21-річний Віталій наголосив, що у будинку завжди привчали до роботи. Завжди готували до того, що треба все життя працювати, адже "ніхто просто так шматочок хліба не дасть". "Я пам'ятаю до сьогодні, як в нас були качки і я доглядав за ними. Руслан платив якісь пару гривень, наприклад. Це було для того, щоб в нас розвивати ту відповідальність, що зранку треба їх погодувати і відкрити. Ввечері — закрити", — розповів Віталій.

 «Руслан замінив мені батька, я ніколи не відчував любові»

Вихованці будинку з вдячністю ставляться до директора будинку. Деякі вважають його своїм батьком.

«Думаю, що Руслан мені замінив батька, тому що я ніколи не відчував тої опіки і любові», — заявив Павло.

Віталій також сказав, що готовий сміливо заявити: Руслан для нього як рідний батько. "Він був строгий і є строгий, але я йому завдячую, тому що без цієї дисципліни, можливо, я б був зовсім інший сьогодні", — підсумував вихованець будинку.

18-річний Павло ствердив, що за час проживання у Бортниках його життя дуже змінилось. "Мені доводилось спілкуватися з дітьми, які закінчили справжній інтернат, і вони розказували, які компанії в них були, скільки вони в поліції відчитувались. Мені здається, що зі мною таке саме б було", — пояснив хлопець.

"Перед університетом я закінчив училище. В нас були діти з інтернатів. Наркотики, алкоголь, гуляння, райони і так далі. Абсолютно ніякого виховання, і в кінцевому результаті вони навіть не закінчили навчання", — поділився історією Віталій.

Марків: «Родинний дім — це моє життя, моя сім'я»

Вихованці будинку розуміють, що чужа людина ніколи не зможе передати ту любов, яку дають рідні батьки. Однак діти впевнені, що Руслан Марків максимально старається передати любов та милосердя тим дітям, які цього потребують. 

«Для мене це є велика родина. Це є моє покликання, моя праця, моя сім'я, моє життя», — запевнив Руслан Марків.

"Все-таки родинний дух в нас дуже хороший. Я можу це засвідчити прикладами дітей. Їхніми вчинками. У нас було принаймні 5-6 випадків за час моєї праці тут, що діти мали можливість піти в інші заклади. Вони мали можливість піти в родину жити", — додав він.

Директор будинку розповів історію, коли сім'я з Італії хотіла всиновити когось з дітей, однак ті відмовлялися. "Вони йшли на контакт з цими людьми, вони проводили якийсь час. Вони їх забирали до себе на вихідні, наприклад, купували їм подарунки, спілкувалися. Хлопці казали: "Все гарно, мені подобається ця родина, але я хочу бути тут, мені тут добре. Я не хочу нічого змінювати", — зазначив Марків.

Діти мріють створити у майбутньому теж такий родинний будинок та опікуватись дітьми-сиротами. Руслан Марків наголосив, що офіційно він відповідальний за дітей до повноліття. Після цього вже немає юридичної відповідальності, але існує моральна. Діти приїжджають у будинок свого дитинства дуже часто.

 Мар'яна Романяк

 Джерело: 24tv.ua

Всеукраїнський Собор — це об’єднання релігійних та громадських організацій, а також усіх небайдужих громадян навколо християнського шляху розвитку української держави.

Підписуйтесь на нас у Телеграм, Вайбер, Фейсбук та Інстаграм, щоб першими знати важливі та актуальні для християн новини!