Кропітку працю над перекладом Святого Письма ще у 1860-х здійснював Пантелеймон Куліш. Видати книгу на теренах України під Російською імперією було неможливо. Діяли Валуєвський циркуляр, згодом Емський указ, які забороняли видання книжок українською мовою та відкидали саме існування такої. Куліш надсилав уривки до Австрійської імперії, а саме до Львівського видання “Правда”, яке першим 1869-го надрукувало “Святе Письмо, перва частина Біблії, п’ять книг Мусієвих” анонімного перекладача. Згодом Куліш почав підписуватись як Павло Ратай.

До роботи над перекладом приєднався студент-богослов, а згодом відомий український фізик Іван Пулюй. Разом вони підготували переклад Нового Заповіту, але священники скаржились на занадто простонародний характер тексту, тому перекладачі вносили правки.

У 1885 на родинному хуторі Куліша Мотронівка на Чернігівщині сталася загадкова пожежа. Згоріли рукописи Старого Заповіту. Тому роботу над відродженням перекладу проводили Пулюй та письменник Іван Нечуй-Левицький. Після його завершення видати не змогли, так як зберігали чинність антиукраїнські закони. Повне видання з’явиться уже після смерті Куліша.

У Наддніпрянську Україну книга потрапить лише 1905-го під час революції та скасування Емського указу. Неодноразово передавалася за кордоном. В Україні Біблію в перекладі Куліша, Пулія і Нечуя-Левицького перевидали лише у 2000 році.

Міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв заборонив видання книг українською 18 липня 1863. Про це йшлося у таємному розпорядженні, яке він розіслав до всіх цензурних комітетів, — Валуєвському циркулярі. «Ніякої особливої малоросійської мови не було, немає і бути не може, і що наріччя їхнє, вживане простолюдом, є ні чим іншим, як російською мовою, лише зіпсованою впливом Польщі», — йшлося в документі.

Джерело: gazeta.ua