Дорога зміїлася вгору через пагорби регіону Каука кілька годин, перш ніж ми дісталися місця призначення — невеликого поселення з одноповерховою церквою, збудованою зі шлакоблоків. Тут нас зустріли дитячий сміх та гавкіт собак, а місцеві чоловіки й жінки, попри постійну небезпеку, щиро намагалися проявити християнську гостинність, готуючи їжу на відкритому багатті. Всередині храму, під залізним дахом, який гучно відгукувався на краплі дощу, стояли прості пластикові стільці. Наша команда правозахисної організації CSW прибула сюди заради особливої події — презентації книги «Переслідувані, але не знищені». Це збірка живих свідчень та спогадів індіанської євангельської церкви Наса, яка вже понад два десятиліття перебуває під тиском жорстоких гонінь.
Джерело: Christian Today
Спочатку ми планували провести масштабну презентацію в стінах парламенту в Боготі, щоб привернути увагу влади та міжнародної спільноти до страждань християнських меншин. Однак реальність виявилася суворішою: в останній момент оцінка ризиків змусила нас змінити плани. Оприлюднення імен та облич напередодні національних виборів несло пряму загрозу для життя авторів. Якщо для цих мужніх лідерів було занадто небезпечно їхати до столиці, Церква мала сама вирушити до них.
Ось так ми опинилися в Кауці, слухаючи історії, від яких холоне кров. Одна за одною християнські родини піднімалися і ділилися тим, що їм довелося пережити за останні 20 років: постійні погрози, арешти, жорстокі побиття та вбивства близьких. Для багатьох із них можливість просто розповісти свою історію братам по вірі, які приїхали здалеку, стала ковтком свіжого повітря. Один із лідерів зі сльозами на очах сказав нам: «Ми вдячні, що ви дотримали свого слова. Тепер у нас є власна книга. Для когось це дрібниця, але для нас — це великий крок уперед і свідчення, що Бог про нас не забув».
На жаль, ці випадки не є поодинокими. Насильство з боку ідеологічних угруповань та численних кримінальних банд сьогодні сягнуло критичного рівня, якого країна не бачила вже двадцять років. У місті Санта-Марта ми зустріли Хуана Карлоса, лідера корінних християн народу когі. Він розповів, що якщо раніше бандити не чіпали індіанські громади, то тепер вони вимагають половину від будь-якого прибутку, заробленого на землі. Хвиля терору зачепила не лише християн, а й традиційні святині більшості індіанського населення, які піддалися оскверненню та руйнуванню.
Цей підйом агресії давно вийшов за межі віддалених регіонів. У самому серці Санта-Марти, неподалік від туристичних маршрутів на узбережжі Карибського моря, пастор Родіан разом із дружиною стоять біля попелища, що лишилося від їхнього дому та церкви. Місцева банда спалила все дотла лише тому, що їхній ватажок почув, як пастор цитував Святе Письмо під час богослужіння.
Перед виїздом з регіону ми не могли не відвідати нашу сестру у Христі — пасторку Карен. Її чоловіка Івана розстріляли бойовики за те, що він навідріз відмовився дати дозвіл перетворити будівлю церкви на склад для зброї та наркотиків. Карен запросила нас до свого дому в так званій «Банановій зоні» Магдалени — території, яку повністю контролюють кримінальні угруповання. Пересування між кілометровими банановими плантаціями тут схоже на прогулянку мінним полем, але християнська солідарність вимагала бути поруч із тими, хто страждає.
«Я не можу повірити, що ви приїхали! Тут так небезпечно!» — вигукнула Карен, зустрічаючи нас. Вона розповіла, що буквально днями в результаті чергової перестрілки загинуло кілька людей. Ми сиділи на її веранді, розмовляли, бавилися з дітьми та спостерігали за домашнім папугою на дереві. На перший погляд, усе виглядало дивовижно мирно й буденно. Але ця «нормальність» лякає. Діти ходять до школи, Карен доглядає за хворою на деменцію матір'ю, хлопчаки грають у футбол — і все це в атмосфері, де насильство стало частиною повсякденного пейзажу. Всього за 50 метрів від місця, де ми пили каву, за деревами сховане місце, де вбили її чоловіка Івана. Місцева поліція тоді навіть відмовилася приїхати на виклик, бо правоохоронці банально побоялися озброєних бандитів.
Убивці Івана досі гуляють на свободі. Рівень безкарності в країні шокує. Християнські служіння, подібні до Карен, Родіана чи Хуана Карлоса, тримаються виключно на надприродній мужності та вірі, адже державний захист фактично відсутній. Більше того, у 2023 році уряд Колумбії скасував спеціальні заходи безпеки для релігійних діячів, залишивши їх віч-на-віч із хвилею криміналу.
Сьогодні Церква Колумбії стікає кров'ю, але не здається. Ці мужні віруючі потребують не лише наших молитов, а й рішучих дій міжнародної спільноти, яка має змусити владу повернути захист тим, хто несе світло Євангелія серед темряви та страху. Ми покликані стояти в проломі за наших братів і сестер, підносячи свій голос там, де їх намагаються змусити замовкнути.
Джерело: The Christian Today