Нещодавні дослідження з використанням передових фотографічних методів завершили тривалу дискусію щодо 2800-річного кам'яного літопису: вчені дійшли висновку, що напис справді стосується царського дому Давида.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
Про це розповідає просвітницький проект Біблійна археологія з посиланням на повідомлення The Jerusalem Post.
Унікальне історичне джерело
Стела Меші, датована приблизно 840 роком до нашої ери, являє собою чорну базальтову поліровану плиту висотою 1,15 м та шириною 0,60 м, на якій було викарбувано напис із 35 рядків. Напис зроблено від імені Меші, царя Моава, що знаходився на території сучасної Йорданії.
У напису від першої особи цар Меша розповідає, як бог Моава Кемош розгнівався на свій народ і дозволив підпорядкувати його Ізраїльському царству, але зрештою Кемош допоміг Меші “скинути ізраїльське ярмо” та відновити землі Моава.
Стела, історія якої з деякими відмінностями збігається з епізодом у біблійній Другій книзі Царів, надає безцінну інформацію про політичні відносини між Моавом та Ізраїлем у ІХ столітті до нашої ери та про релігію давнього Моава. Це найрозширеніший із знайдених написів, що стосується Ізраїльського царства, при цьому в ньому міститься найдавніша позабіблійна згадка про ізраїльського бога YHWH. Це також один із чотирьох відомих сучасних написів, що містять назву Ізраїля, інші — стела Мернептаха, стела Тель-Дана і один із монолітів Курха.
Автентичність стели Меша оскаржувалася протягом багатьох років, і деякі вчені припустити, що текст був не історичною, а біблійною алегорією. Але переважна більшість біблійних археологів сьогодні вважають саму стелу справжньою та історичною.
В історичному відношенні стела Меші являє найважливіше документальне джерело ізраїльської історії, що доповнює і підтверджує біблійну розповідь. У філологічному відношенні напис є найвідомішою пам'яткою і основним доказом моавітської мови, і представляє одну зі стародавніх форм семітського алфавіту. Як зазначає Дж. Е. Дірман, «Цілком імовірно, що моавітська та давньоєврейська були здебільшого взаємозрозумілими».
Це перший великий епіграфічний ханаанський напис, знайдений у регіоні стародавнього Ізраїлю. Він вважається найдовшим написом залізного віку, коли-небудь знайденим у регіоні, та є, на думку археолога Вільяма Олбрайта, «наріжним каменем семітської епіграфіки» та історії.
Знахідка, втрата та відновлення артефакту
Моавітський камінь був знайдений влітку 1868 року на схід від Мертвого моря, в області стародавнього Моава, в йорданському місті Дібан, яке згадується в Біблії як Дівон Дівон-Ґад за назвою племені Ґада (Числа 32:3, 34; 34:45-46, Ісус Навин 13:9, 17, Ісаї 15:2, Єремії 48:18, 22 тощо). З давньоєврейської мови Дівон може перекладатися як “марнотратство” або “жалюгідність”.
Фрагмент стели Меші, або Моавітського каменю, — стародавньої базальтової плити, датованої приблизно 840 роком до н. е., написаної Мешою, царем Моава. Лувр, Париж.
Фото Wikimedia Commons. Джерело: worldhistory.org
Відкриття сталося у той час, коли тільки зароджувалася біблійна археологія: вчені шукали будь-які докази історичності Біблії на території Леванту. Тому, коли французький археолог Шарль Клермон-Ганно почув, що англіканський місіонер Фредерік Кляйн знайшов у Дібані великий неушкоджений камінь з написом, то відправив туди двох людей за додатковою інформацією. Їм вдалося зробити копію тексту у вигляді відбитку на папері (таким чином археологи отримують зворотну копію напису після нанесення на артефакт мокрого паперу та подальшого його висушування). Після цього з невідомих причин місцеві селяни розбили стелу Меші на дрібні фрагменти.
Після виявлення різних фрагментів стели на ринку старожитностей та їх придбання Шарль Клермон-Ганно зміг поєднати їх, реконструювати та розібрати значну частину напису завдяки зробленому відбитку. В даний час оригінальний Моавітський камінь зберігається у паризькому Луврі.
Завдяки спільним зусиллям семітологів новітнього часу напис був ретельно і всебічно досліджений, і за ним визнано перше місце в ряді давніх семіотичних написів.
Про що говорить стела Меші?
Вчені, порівнюючі розміри стели Меші з аналогічними єгипетськими та левантськими пам’ятками, дійшли висновку, що вона могла бути трохи довшою, і напис, імовірно, містив понад 35 рядків. Перші 30 рядків напису чудово збереглись, тоді як наступні за ними рядки мають лише уривки фраз, а принаймні два останні рядки цілком втрачені.
Розповідь, написана на стелі, подібна, хоча і з деякими відмінностями, до епізоду Другої Книги Царів (2 Царів 3:4-28), де описується моавський цар Меша, який повстав проти сплати данини цареві Ізраїлю. Стела Меші детально розповідає про перемоги моавського царя Меші над Ізраїльським та Юдейським царствами. Камінь містить посилання на «дім Давида» як правителів Юдеї, що свідчить про царя Давида як історичну фігуру. Завдяки нещодавнім фотографічним доказам тепер можна підтвердити саме таке значення тексту.
Напис висвітлює два аспекти того, як Меша привів царство Моава до перемоги над стародавнім Ізраїлем. По-перше, він стверджує, що переміг Ізраїль на багатьох фронтах, захопивши або відвоювавши багато міст і вбивши їхніх жителів. По-друге, Меша стверджує, що відбудував багато міст і будівель, включаючи фортецю, царський палац та цистерни для зберігання води.
Цар Меша правив приблизно з 850 року до нашої ери до кінця 9 століття до нашої ери. Моав був розташований на схід від стародавнього Ізраїлю та Юдеї, навпроти Мертвого моря. На південь від Моава знаходився Едом, а на північ від нього — Аммон.
Напис відкривається описом того, хто такий Меша, і чому він зробив цю стелу: тому що моавський "бог Кемош визволив мене від усіх нападів і дозволив мені побачити мою волю на всіх моїх супротивниках”. Противником визначено Ізраїль, оскільки ізраїльський цар Омрі, батько Ахава, захопив частини Моава. Приблизно в той час, коли царем був Омрі (бл. 850 р. до н. е.), Меша почав знову захоплювати втрачені території, відбудовуючи міста, вбиваючи і забираючи ізраїльтян у рабство (7-21 рядки).
Наступний розділ тексту описує різні речі, які, як стверджує Меша, він зробив для загального блага: відбудову міст, будівництво цистерн для води, ремонт доріг і надання землі для пастухів (рядки 22-31). На жаль, останні п'ять рядків напису не збереглися, тому вчені не знають, чим саме закінчується текст.
Дім Давида: підтвердження історичності біблійного царя
Хоча текст і містить ім’я Бога Ізраїлю та згадку про "дім Давида", до сьогодні вчені не могли бути повністю впевнені, що остання була правильно розшифрована.
Моавітська фраза "дім Давида" згадується у 31-му рядку напису і складається з п’яти літер:
bt dwd
Слово "bt", що складається з літер "бет" і "тав", схоже на сучасне єврейське слово для позначення будинку — "бейт". А "dwd" можна зрозуміти як "далет", "вав", "далет", що означає ім’я "Давид".
Першу та четверту літери, "бет" і "вав", було видно і повністю зрозуміло від самого початку, але нечіткість інших букв не дозволяла вченим із упевненістю заявити про саме таке значення фрази.
Так, розмірковуючи над справжнім вмістом 31-го рядка, відомий ізраїльський археолог Ізраїль Фінкельштейн у 2019 році заперечив посилання на царя Давида на стелі. Він припустив, що літери були ідентифіковані неправильно, і що монархом, про якого йдеться на стелі, був Балак, біблійний моавітянин, який жив за 200 років до царя Давида. Не погоджуючись із Фінкельштейном, Майкл Ланглуа вказав на власні нові методи зображення, які підтверджують, що цей рядок містить фразу «дім Давида». Подібне судження висловив біблеїст Рональд Гендель, який зазначив, що Балак жив за 200 років до Давида, і тому посилання на нього у стелі Меші не мало б сенсу. Гендель також відкинув гіпотезу Фінкельштейна як «не більше ніж припущення».
Але завдяки новітнім технологіям досліджень вчені Андре Лемер і Жан-Філіп Делорм переглянули напис стели Меші, і про своє відкриття написали у статті «Стела Меші та дім Давида», опублікованій у журналі Biblical Archaeology Review за зиму 2022 року, в якій розглянули докази наявності у напису вислову «дім Давида» (Mesha’s Stele and the House of David, André Lemaire, Jean-Philippe Delorme).
Передумовою їхнього відкриття були нові цифрові фотографії як відреставрованої стели, так і її паперової копії, зроблені у 2015 році командою із Західно-Семітського дослідницького проекту Університету Південної Каліфорнії із використанням методу рефлективної трансформаційної візуалізації (фотографічного методу, який фіксує форму та колір об’єкта, щоб виявити поверхневу інформацію, невидиму при звичайному огляді). Під час цього дослідження численні цифрові зображення знімаються з артефакту з різних кутів, а потім об’єднуються, щоби зробити його точне тривимірне цифрове відтворення. Цей метод особливо цінний, оскільки цифрова візуалізація дозволяє дослідникам контролювати освітлення артефакту з написом так, що приховані, слабкі або стерті подряпини чи літери стають видимими.
У 2018 році Луврський музей також зробив нові фотографії стели з високою роздільною здатністю, при цьому світло проектувалося прямо через 150-річний папір із відбитком напису. Таким чином, дослідники змогли отримати набагато чіткішу картину стародавнього напису. Лемер і Делорм зазначають, що завдяки цьому вони змогли побачити докази наявності інших трьох літер з п'яти зазначених: "тав" (як "тав" у сучасному івриті), "далет" і "далет".
Тепер для вчених ця фраза, без сумніву, читається як bt dwd — “дім Давида”.
У своїй статті на сайті Біблійного археологічного товариства (What Does the Mesha Stele Say? André Lemaire) Андре Лемер, професор єврейської та арамейської філології та епіграфіки на кафедрі історичних і філологічних наук Практичної школи вищих наук Сорбонні в Парижі, перекладає 31-й рядок напису стели Меші наступним чином:
[…] дрібна худоба землі. Дім Давида жив у Горонаїмі [...
Ґрунтуючись на посиланнях у тексті, Лемер і Делорм також вважають, що цар Меша замовив виготовлення стели приблизно у 810 році до нашої ери, наприкінці свого правління, а не у 840 році, як досі вважалося.
Малюнок стели Меші, зроблений Марком Лідзбарським у 1898 році: темні частини представляють собою фрагменти оригінальної стели, тоді як білий фон — реконструкцію Шарля Клермон-Ганно на основі паперового відтиску.
Малюнок: Суспільне надбання, Wikimedia Commons. Джерело: commons.wikimedia.org
Паралель з біблійним наративом
Деякі аспекти напису на Моавітському камені узгоджуються з єдиним іншим історичним джерелом, а саме 3-м розділом 2-ї книги Царів. Так, згідно з біблійним наративом, Цар Ізраїльського царства Єгорам після смерті свого батька Ахава укладає союз з Йосафатом, царем Юдейського царства, та неназваним царем Едому (на південь від Юдейського царства), щоби подолати свого бунтівного васала Мешу.
“Меша, цар моавський, розводив дрібну худобу, і давав Ізраїлевому цареві сто тисяч ягнят та сто тисяч рунних баранів. І сталося, як помер Ахав, то збунтувався моавський цар проти Ізраїлевого царя. І вийшов того дня цар Єгорам із Самарії, і перелічив усього Ізраїля. І пішов він, і послав до Йосафата, царя Юдиного, говорячи: Збунтувався проти мене цар моавський. Чи підеш зо мною на війну до Моаву? А той відказав: Вийду… І пішов цар Ізраїлів, і цар Юдин, і цар едомський, і йшли обхідною дорогою сім день… І прийшли вони до Ізраїлевого табору. І встав Ізраїль та й побив моавлян, і ті повтікали перед ними. І вони ввійшли до них, і били моавлян” (2 Царів 3:4-9, 24).
Три царі мають найкращий результат своєї кампанії, доки Меша у розпачі не приносить у жертву моавському божеству Кемошу свого первородного сина. Це змінює хід подій: «І повстав великий гнів на Ізраїля, і вони відступили від нього, і вернулися до свого краю” (2 Царів 3:27). Таким учинком Меша, очевидно, досягає перемоги.
Моавітяни були придушені стародавнім Ізраїлем під час правління Омрі (близько 885-874 рр. до н. е.), Ахава (874-853 рр. до н. е.) і Єгорама (854-841 рр. до н. е.). І Моавітський камінь містить подібну хронологію: «Омрі, цар Ізраїлю, гнобив Моава багато днів, бо Кемош був розгніваний на свій край. Його син замінив його, і він теж сказав: "Я буду гнобити Моава"». Хоча ім’я сина не згадується на стелі, він, швидше за все, є нащадком Омрі, а саме — цар Єгорам. Це узгоджена точка дотику між текстом Моавітського каменю і 3-м розділом 2-ї книги Царів. І хоча у 2-ій книзі Царів супротивником Меші є онук Омрі Єгорам, тоді як напис говорить про самого Омрі, цю видиму розбіжність можна пояснити тим, що слово «син» часто означало «нащадок».
Водночас Моавітський камінь не згадує, як Омрі, Ахав і Йорам пішли в походи проти моавітян. Подібним чином Друга книга Царів не описує, як Меша захопив територію Ізраїлю. Так, 2 Царів 13:20 коментує: “І спочив Єлисей, і поховали його. А моавські орди прийшли до Краю наступного року”. Якщо Єлисей помер приблизно на початку 8 століття до н. е., це свідчить про те, що Меша успішно захопив певні регіони Ізраїлю під час свого правління, десь між 840 р. до н. е. і 800 р. до н. е., проте вторгнення моавітян на територію Ізраїлю після правління Меші були меншими за своєю природою.
Меша, схоже, намагався зробити Моав сильнішим політичним утворенням під час свого правління. Хоча моавітські лідери згадуються в неоассирійських документах у 8-му та 7-му століттях до нашої ери після правління Меші, сильна, незалежна політична сутність, зображена на стелі, все одно не змогла матеріалізуватися.
У Моавітському камені Меша надав божественне виправдання війнам, які він вів проти Ізраїлю. Подібна риторика присутня в таких текстах, як напис арамейського царя на стелі, знайденій у Тель-Дані. Тобто Моавітський камінь і напис на ньому, по суті, є формою пропаганди Меші, яка має на меті виправдати свої дії як перед божествами, так і перед людьми, зазначає дослідник Вільям Браун у нещодавній статті про Моавітський камінь на World History Encyclopedia.
Підсумок
Новітні методи дослідження знову допомогли вченим знайти недостатню ланку для підтвердження важливого історичного свідчення, що доводить правдивість біблійної оповіді щодо існування дому царя Давида. Існуючі ж невеликі розбіжності хвалькуватого тексту стели Меші та оповіді 2-ї книги Царів цілком зрозумілі, адже релігійно-політична пропаганда язичницького царя та біблійний наратив мають докорінно різні походження та мету, і не повинні копіювати одне одного.
Ще одна вікова дискусія завершилася беззаперечним висновком вчених: напис стели Меші справді згадує царський дім Давида.
Джерело: Біблійна археологія
За матеріалами Written records of biblical King David discovered by researchers — The Jerusalem Post, Mesha Stele — World History Encyclopedia, Mesha Stele — Wikipedia
Фото Wikimedia Commons
Перегляньте цікаві новини:
Більше рубрик та новин тут