Приєднуйтесь до нашої групи у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні для християн новини!

Після чергового побиття хлопцю обірвався терпець, і він іде записуватися до клубу єдиноборств. Артем має проблеми зі здоров’ям, і йому дуже важко тренуватися, однак, він не здається. Через деякий час головний герой досягає неймовірних успіхів у спорті, проте, відчуваючи власну силу та владу, втрачає над собою контроль. Він переїжджає до столиці, де займається криміналом, має проблеми із поліцією, через що змушений переховуватися в іншій країні. Та одного разу Артем випадково потрапляє до церкви, і життя його кардинально змінюється, йдеться на svitogliad.com.

Однак, фільм закінчується титрами, а у справжньому житті все тільки починається. Артем Чаплигін продовжує самостійно писати сценарій свого життя, де вчить інших ніколи не збиватися з правильного шляху.

«Через астму я ховався у туалеті спортзалу, щоб віддихатися»

Я виріс не в християнській сім’ї. Коли мені було 6 років, мої батьки розлучилися, тому я ріс без батька. Ми жили дуже бідно. Я був хворобливим хлопчиком з бронхіальною астмою, худеньким та слабким.

У школі мене постійно ображали, а я боявся за себе заступитися. В 12 років у мене стався переломний момент: мою меншу сестру у школі постійно ображав один хлопець. Одного разу я знайшов у собі сміливість підійти до нього і викликати на розмову після уроків. Я знав, що у мене немає шансів, у результаті він мене дуже побив. Тоді я повернувся додому і зрозумів, що треба щось змінювати у своєму житті.

Того самого вечора я зібрав свою спортивну сумку і пішов у клуб східних єдиноборств. Не знаю, як це сталося, але у мене не просили довідку про те, чи можна мені займатися спортом. Бо тоді лікарі мені категорично забороняли спорт. Адже через астму для мене було проблемою навіть надути звичайну повітряну кульку.

Я прийшов займатися карате. Цікаво, що у цьому спортклубі я відразу зустрів хлопця, який тоді побив мене біля школи. Він вже займався декілька років і мав хорошу фізичну підготовку. Так сталося, що ми подружилися.

Мені було дуже важко тренуватися. Від бігу я задихався, але тренерові казав, що це все через погану фізичну підготовку. Будь-яка кардіоактивність давалася мені настільки важко, що доводилося ховатися в туалеті, щоб віддихатися і прийти в себе.

З часом у мене почало трохи виходити, хоча лікарі казали, що спортом мені займатися не можна. Однак пізніше я переріс цю хворобу.

«Через кримінальне життя мені довелося переховуватися в іншій країні»

Спорт дуже змінив мій характер. Хоча, займаючись ним, я отримав як хороші якості, так і погані. З позитивного: я познайомився з дисципліною, відповідальністю, порядком та організованістю. Однак з часом я став більш жорстоким і злим. Я вже розумів, що не тільки можу дати здачі, але й більше. Сила дала мені багато самовпевненості, а поруч не було людини, яка б могла мене наставити на правильний шлях. Я вже виховувався вулицею і розумів, що бути сильним — це круто.

У 18 років я потрапив до Києва і почав заробляти гроші завдяки криміналу. Я організував групу людей, які у Києві били людей і забирали в них гроші. З часом у нас почалися проблеми з поліцією, мені довелося залишити Київ і переховуватися в іншій країні.

«У церкві, як і належить грішнику, я сів на останній ряд»

У цей час моя мама та сестра вже прийшли до Бога і молилися за мене. Одного разу вони сказали, що дуже сумують за мною і чекають мене в гості. Пообіцяли, що все буде добре. Я приїхав і того ж дня пішов на службу. Сів на задньому ряді, як і годиться грішнику. І чекав, коли це все закінчиться, бо прийшов просто заради мами і сестри, щоб порадувати їх. Мені було нецікаво, а всі люди здавалися дивними.

Однак, коли один брат проповідував, я відчув, що Бог торкається до мене. Я побачив, що Слово Боже має силу, й у мені щось змінилося. Коли брат сказав, що хто хоче прийти до Бога, хай виходить наперед, я просто вискочив наперед, впав на коліна, почав ридати і просити у Бога вибачення. Загалом, для мене було дикістю таке робити, але тоді я про це не думав.

Потім я вийшов на вулицю, щоб прийти у себе та зрозуміти, що відбулося. Всередині відчув неймовірну легкість, яку навіть не можна описати словами. Мені навіть дихати стало легше, наче з грудей впав великий камінь, який я довго носив.

З того часу я перестав переховуватися, залишився вдома, але проблем із поліцією більше не було. Всі перестали мене шукати.

На той час багато моїх друзів вживали спиртне та важкі наркотики. А я зрозумів для себе, що чоловік має бути іншим, хоча я виріс без батька, і мені цього ніхто не казав. Я знаю, що чоловік створений для того, щоб бути сильним та відповідальним, дотримуватися свого слова і захищати інших. Я бачив, на кого перетворюються мої друзі та знайомі, які обрали інший шлях: один повісився, інший п’яним випав з балкону, а ще одного вбили під час п’яної бійки. Тому я розумів, що таке життя — не для мене.

«Не треба бити людей»

Коли я прийшов до церкви, то брати сказали, що займатися тими видами спорту, якими я займався, не дуже добре. Не треба бити людей. Я молився і казав Богу, що я люблю спорт і хочу служити іншим за допомогою нього. А потім просто почав ходити у спортзал, щоб «тягати» залізо. 

Згодом мене познайомили з Алексом Селіфановим, який більше 15 років їздив Україною та за допомогою силових номерів проповідував Євангеліє. Він мене всьому навчив і переїхав жити до іншої країни. Тоді я почав самостійно це все практикувати, і мене це дуже надихало. Бути євангелістом — це моє покликання.

Я змінився як особистість і змінююся досі. Змінилися мої життєві принципи, ставлення до людей.

Але над цим треба працювати. Колись я думав, що після покаяння все зміниться. Але коли я їхав у маршрутці і хтось наступав мені на ногу, я страшенно обурювався. Дуже хотілося вдарити, але стримувався. Перетворюватися на образ Христа — це робота на все життя. «Люби ближнього свого» — хороша заповідь. Адже насамперед ти робиш усе для Бога. Але роби так, щоб люди бачили у тобі Бога, щоб вони хотіли отримати спасіння і мати такого Бога, Який є у тебе.

«Я представляю Україну у складі американської силової команди Team Xtreme»

Я — єдиний в Україні представник американської силової команди Team Xtreme. Вони їздять з виступами у всьому світі. Колись мій друг Алекс Селіфанов також був у складі цієї команди. Ніяких відборів не треба було проходити, бо мене порекомендували як хорошого спортсмена.

Читайте також: Джастін Бібер випустив новий кліп "Holy" про віру і надію

З виступами Україною я їжджу сам, бо команди тут немає. Ще був у Швеції та Латвії. Мав їхати у Перу, але карантин змінив плани.

Для того, щоб займатися силовими виступами, треба поєднувати техніку і силу у кожному номері. Якщо цього не робити, то можна травмуватися. Декілька років тому я хотів зламати блоки, а зламав собі руку. Тому до всього треба підходити з розумом.

Часто взагалі не було часу для тренувань. Бувало, перед виступом Алекс казав мені, який трюк я робитиму. Я хотів мати репетицію, але він казав, щоб я робив це на сцені. Для прикладу, давав мені пачку паперу А4,і я мав її порвати на очах у натовпу. Так і вчився.

Зараз я виконую багато складних трюків. Частину з них запозичив в американців, а частину придумую сам. Багато американських трюків неможливо виконати в Україні, адже для цього потрібна команда.

Дещо придумую спонтанно. Для прикладу, я ламав 6 блоків рукою. Потім подумав, що якби вони горіли, було б набагато цікавіше. Спочатку поливав їх рідиною для розпалювання вогнища, а потім — бензином.

«Служу Богу за допомогою спорту»

Свої виступи я завжди поєдную із невеликими проповідями та уроками. Для кожного номера готую певну тематику. Коли блоки горять, то я кажу: уявіть, що це — певний бар’єр, який є перед вами. Він часто виникає у стосунках через гордість або небажання порозумітися. Найстрашніше — коли такий бар’єр є між людиною та її Творцем. Однак завдяки Ісусу люди можуть жити по-іншому. Адже Він має необмежену владу і руйнує всі бар’єри. Головне — довіряти Йому. Потім я підпалюю блоки і розбиваю їх рукою.

Коли я рву пачку листків А4, то говорю, що кожен із нас про щось мріє, люди мають різні цілі. Уявіть, що минув рік: ви мали невдачі і поразки. А тепер подивіться: у моїх руках 500 аркушів. Кожен листок — це одна ваша невдача. Давайте ми зараз разом розірвемо цю пачку листків і з сьогоднішнього дня почнемо нове життя. Таке, про яке не буде соромно згадувати. 

Бувало, що мене запрошували просто повеселити публіку і просили не згадувати про Бога. Я раніше їздив, а останні два роки відмовляюся. Кажу, що приїду тоді, коли зможу говорити про Христа.

Зараз моє служіння — робота з чоловіками. Займаюся цим, бо бачу, що у нашій країні недостатньо справжніх чоловіків. Зараз вони мають багато залежностей: ігроманія, алкоголь, наркотики, порнографія. Ці залежності є навіть у церкві. Я бачу, що зараз чоловіки часто не вміють дотримуватися слова, бояться відповідальності тощо. Тому саме вони — моя цільова аудиторія.

Я маю декілька проєктів. Один із них — Чотири Мушкетери. Раз на рік ми проводимо випробування у Карпатах для більше ніж 120 чоловіків. Там протягом 72 годин вони мають багато фізичного навантаження, мало сну та їжі. І в цей час ми проповідуємо їм Євангеліє. Приходять до нас як віруючі, так і невіруючі. Коли чоловік знаходиться в комфорті, то він один. Але коли він перебуває серед дикої природи голодний і сонний, то стає зовсім іншою людиною. Там видно, хто є хто. Ми вже двічі проводили цей проєкт, а в кінці жовтня буде третій.

Також у Києві я проводжу зустрічі із чоловіками-спортсменами. Там ми спілкуємося, говоримо про життєві принципи, а ще я проповідую їм Євангеліє.

Також займаюся чоловічим служінням при церкві. Я досі трохи сором’язливий, і мені важко спілкуватися з людьми. Для прикладу, мені складно підійти на вулиці до людини і почати їй проповідувати. Однак для мене не проблема вийти на сцену і розповідати про Бога тисячам людей.

«Хочу зафіксувати свій рекорд у Книзі рекордів Гіннеса»

Я зробив собі тату на всю спину, де Давид розриває пащу леву. І латинською написав: «Моє життя — моя сила в Богові». І коли мене в спортзалі питають, що це в мене там написано, то я, завдяки цьому, починаю проповідувати. Хоча деякі віруючі мене осудили за татуювання. Але це їхня думка. І це моє життя, Бог бачить моє серце і для чого я це зробив. І я бачу, як це працює у моєму житті.

У мене є послідовники, яких я навчаю своєму ремеслу. Вони також християни. Я вважаю, що навіть невеликий хлопець, який має трохи практики у спорті, без проблем може навчитися силовим виступам. Є навіть дві людини, які хочуть їздити зі мною виступати. Їм це цікаво. 

Книга рекордів Гіннеса України прийняла мій рекорд. Я за одну хвилину зігнув десять 30-сантиметрових цвяхів, зняв відео і відправив їм. Вони сказали, що такого рекорду поки немає, і вони його можуть зафіксувати. Зараз ми чекаємо, коли можна буде це зробити.

Цікаво, що одного разу я один такий цвях приніс у спортзал, і за півтори години жоден тренер не зміг його зігнути.

Також я хочу побити ще один рекорд: за хвилину поламати 50 блоків, які горять. Такого рекорду також поки немає. Ще хочу втримати руками дві машини. Але хай вже закінчиться карантин.

Молодим людям я раджу уважно вибирати оточення, щоб воно ніколи не тягнуло вас вниз. Не треба дозволяти, щоб це оточення впливало на ваше мислення. Адже потім буде важко перелаштуватися.

Також варто звернути увагу на мотивацію та цілі, що ви ставите перед собою. Якщо у вас є ціль, ви будете до неї йти. А тут вже потрібна дисципліна, постійність та самоорганізованість.

Усім без винятку раджу займатися спортом та вірити у Бога.

Еля Серкожаєва для «Світогляд»

Джерело: svitogliad.com

Всеукраїнський Собор — це об’єднання релігійних та громадських організацій, а також усіх небайдужих громадян навколо християнського шляху розвитку української держави.

Підписуйтесь на нас у Телеграм, Вайбер, Фейсбук та Інстаграм, щоб першими знати важливі та актуальні для християн новини!