Свідчення бійця ЗСУ Олександра Проценка, військового 650-го батальйону, колишнього бійця 10-ї гірсько-штурмової бригади показує, що християнські чудеса не залишилися на сторінках Євангелія: вони крокують поруч із нашими захисниками.
Пряма мова:
Віру в Бога мені прищепила бабуся ще з дитинства, - розповідає Олександр Проценко.
Але справжня віра, жива й непохитна, прийшла вже на війні. І я точно знаю: Бог рятував мене не один раз.
Врятований під обстрілом
Під Донецьком ми штурмували позиції ворога. Мороз, лютий, через річку — і шалений вогонь. Позаду мене вибухає 82-міліметрова міна. Ламається дерево, що прикривало, і разом із ним — моя лопатка. Я дізнаюся про це вже в лікарні.
Та тоді командир просить витягнути бійця — у нього прострелені обидва коліна. Рішення було одне — тягнути. Молився: “Боже, дай сили.” Рука відмовляла, але ми донесли його, евакуювали. І він вижив. Без ампутації. Я тоді сказав: Боже, дякую Тобі!
Підрив — як порятунок
У Куп’янську ми везли боєприпаси. Повертаючись, думали вже про вечерю. Та несподівано — вибух. Підрив на протитанковій міні. Ми вилітаємо з МТЛБ, контужені, оглушені. Спочатку гадали — FPV-дрон.
Вибір був один: тікати. Техніка зламана, зв’язок забираємо, 3,5 км пішки — крізь багнюку й дощ. Молилися, щоб вижити. І таки дійшли. А пізніше виявилося: ми не доїхали до другої міни всього на 20 сантиметрів.
Та й це ще не все — за два дні в наш будинок, де ми мешкали, влучила керована авіабомба. Бог врятував нас ще й від того.
FPV вцілив, але не знищив
На Донбасі, дорогою з евакуації "200-го", я відчув, що потрібно залишити побратима на іншій машині. І саме в ту мить у нашу автівку влучає FPV-дрон. Заряд дивом не вибухає — вилітає вперед.
Я кричу: "В укриття!" Обличчя в осколках, але ми живі. Якби той побратим сів наперед — він був би мертвий. Але Бог повів інакше.
Евакуація під вогнем
Після чергового штурму я отримую контузію. Хотіли евакуювати — відмовився. І невдовзі — новий обстріл: FPV-дрон влучає в бліндаж. Один легкопоранений, інший — важко: розірвані руки й ноги. Сержант — середньої тяжкості.
Командир просить мене знайти їх для евакуації — я добре орієнтуюся по карті. Ми з побратимом рушаємо. Коли знаходимо, приймаю рішення — вивозити важкопораненого Славіка. Лишаємо радіостанцію сержанту.
На шляху — вибух. Я поранений. У паніці, в крові — але ми добираємося. Я молюся, щоб Славік вижив. І Бог чує: його рятують сусідні підрозділи. Я бачу його на стабілізаційному пункті — живий. 25 осколків у тілі. Я також весь в осколках. Але — ми живі.
Він поруч. Завжди.
Я впевнений — Бог був зі мною кожної миті. Він діє через нас, через побратимів, через обставини. Він посилає ангелів-охоронців, щоб втримати нас, підняти, врятувати.
Дякую всім побратимам, з якими Бог мене звів. Вірте. Донатьте на ЗСУ. Підтримуйте нас, як ми віримо в Бога — так і ви вірте в нашу перемогу. Бо ми обов’язково переможемо. І темрява зникне. Амінь.
За матеріалами каналу Завіт.