8 березня у нас було, знаєте, навіть трохи святково. Гарне жіноче свято. Ми вітали дівчат, як могли. Хоч і на фронті, але ж серце не кам’яне.

А вже 9-го — зранку — штурм.

Колони техніки, танки, піхота — все до нас. Близько 5-6 ранку — вони виїхали. Я бачу: їдуть до мене. Ми в бойовій готовності. І я згадав, як перед тим зустрічався з пані Наталею — вона волонтерка, їздить на Донбас, варить там бограч для наших.

І сказала мені вона тоді:

“Якщо буде зовсім важко — просто напиши мені одне слово: ‘Моліться.’”

Так і сталося. Коли побачив, що вже от-от почнеться пекло — я написав у групу, церковну:
“Моліться.”

І я знаю — почалось. Молитовне ППО, як я це називаю.

🪖 Бій на життя

До мене підходять танки, техніка. Наші дрони, міни, ПТРК — не зупиняють. Висаджується піхота. Я розумію:

“Все. Зараз почнеться справжнє.”

Бій тривав годин дев’ять — з шостої ранку десь до третьої.

Ми трохи їх постріляли, але частина не відступила. Вони залізли прямо в нашу позицію. Гранати полетіли просто туди, де я щойно виходив подихати.

Потім — перестрілка вже всередині нашої позиції. Уявіть: вони з одного боку, ми — з іншого. Дистанція — метрів 5–6. І між нами — тунель, повний боєкомплекту: бензин, гранати, кулеметні стрічки.

Починається пожежа.

🔥 Вогонь. І молитва.

Позиція горить. Зв’язок не працює. Я кричу в рацію — мене ніхто не чує. Я розумію: якщо вони вже всередині — мені ніхто не допоможе.

І тоді я роблю єдине, що можу:

“Господи Боже, врятуй мене та моїх людей!”

Я повторював це знову і знову:

“Господи, врятуй, будь ласка. Господи, врятуй…”

І тут — вибух.
В тунелі, де ми ховалися. Але вогонь вийшов не вгору — а в боки. Ми були прижаті до стінок — і це нас врятувало. Але:

– у нозі осколок
– обличчя й руки — обгоріли
– шкіра горіла, я її руками тушив

Я кричав. Сильно. Так, як людина, яка горить живцем. Але був живий.

🏃‍♂️ Втеча через пекло

Я закричав до побратима:

“Кречик, біжим на Касатку!”

Це інша позиція — 1,5 км через поле. Слава Богу — добігли. Нас не накрила ані ворожа ПВОшка, ані міномет.

Кричимо:

“Касатка! Касатка!”

Але — тиша. Кречик питає:

“Лізем всередину?”
Я кажу:
“Ні, бо можуть прийняти за ворога — застрелять.”

Біжимо далі — на позицію “Red Bull”. І там нас, слава Богу, зустрічає боєць:

“Пацани, сюди!”

🙌 Диво за дивом

Сідаю, закриваю очі — все пече.
Питаю:

“Скільки нас?”
Кажуть:
“Четверо.”

А було дев’ять. І я думаю:

“Ну, з дев’яти вибратись з такого пекла — це ще добре…”

Але тут по рації:

“Встрічайте! Ще біжать!”

Заходить ще двоє.

“Шестеро. Окей…”

Знов по рації:

“Ще біжать! Їх міномет криє — скажіть, куди бігти!”

І от — заходять всі. Дев’ятеро.

ВСІ ЖИВІ.

Я не знаю, як це пояснити. Але знаю — це Бог.

🚐 Евакуація — і ще одне диво

Потім була евакуація. У пані Наталі є відео, як ми виїжджали. Ми ще й підірвалися на міні. Але — знову чудом вижили.

✝️ Мій висновок

“Коли ворог уже всередині, коли навколо все горить і здається, що шансів нема — Бог залишається.”

Я просто закричав до Нього. І Він врятував нас усіх.
Не було жодного шансу — але була молитва. І був Бог. І ми живі.

📌 Хто має вуха — хай почує. Бо це не просто історія. Це — доказ, що молитва працює. І що Бог — живий. Молитви за воїнів — це молитовний щит, що творить чудеса. Кожен, хто молиться, допомагає Богу оберігати захисників від смертельних загроз.

Джерело: відеосвідчення  в ц. Благодать