Подарувала будинок переселенцям, а Бог врятував сина
Інтерв'ю
01.12.2023
Сьогодні розповімо історію, що почалася з трагічних обставин, проте має благословенний фінал

Тамара Сайберт – мати єдиного сина, який декілька років тому виїхав до Чехії. 23 лютого 2022 року, за день до повномасштабної війни, їй повідомили трагічну звістку про його стан на межі життя і смерті. Однак в її житті невдовзі станеться диво, коли Бог поблагословить її родину за те, що вона поблагословила переселенців у місті Хуст. 

Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!

Син пані Тамари – Марк вже декілька років проживає в Чехії. Вдома закінчив університет, вивчився на інженера-будівельника, але так склалася, що життя закинуло його на чужину. Він поїхав туди спочатку на заробітки, а потім там знайшов кохану дівчину і вирішив залишитися. І все б нічого, якби не нещасний випадок, під час якого закарпатець зламав поперек.

«Моя бабуся завжди просила робити людям добро»

Пані Тамара родом із-під Києва. У студентські роки вийшла заміж за хустянина і згодом переїхала жити до нього. У шлюбі народився єдиний син Марк. У своєму інтерв’ю для Карпатського об’єктиву вона розповіла наступне.

«Бог завжди подавав мені знаки. Так склалося життя. Шлюб був щасливим. Але я довго не могла завагітніти і протягом кількох років безрезультатно лікувалася. Бабуся, яку дуже любила і яка практично виростила мене, бо мама завжди була на роботі, під час однієї з телефонних розмов порадила поїздити по дитячим будинкам, подарувати своє тепло та ласку сиротам, а в ідеалі – всиновити малюка. Чоловік був проти того, аби виховувати не рідну дитину. Скільки не плакала, скільки не вмовляла, не просила його, - марно. Однак у сиротинці зі мною Михайло їздив охоче. Ми часто возили діткам солодощі, іграшки, фрукти. Нас знали і любили. А потім я завагітніла і народила сина. Він став справжнім подарунком! Допомагати сиротам не перестала до сьогодні, але в останні роки робила це більш скромно, бо не дозволяли фінанси. Під час карантину я втратила роботу, а чоловік помер від ускладнень після COVID-19».

Тамара Сайберт ще на початку минулого року зробила документи, бо син у Чехії знайшов їй роботу і вона збиралася їхати до нього на заробітки. Але поїхала через трагедію…

«Марк будував житло не лише чехам, але й зводив будинок для себе, бо хотів одружитися. 20 лютого минулого року він щось оглядав на об’єкті, як раптом послизнувся і впав. Полетів униз із другого поверху. Ніби висота не така вже й велика, але впав він дуже невдало і зламав поперек. 23 лютого, аж через три дні, мені зателефонував його друг Ян і сказав, що син на межі життя і смерті. Я вирішила якомога скоріше їхати до нього. Транспорт знайшла аж на 25 число. 24 почалася війна. Не боялася, що вона дійде до нас, що мене вб’ють, готова була сама взяти до рук зброю. У ті миті лякало тільки одне – що більше не побачу сина, свою рідну кровинку. Зранку 25 лютого я віддала ключі від будинку сусідці і поїхала до Марка. Не буду переповідати, якою важкою була дорога, бо зараз це вже не має значення. Коли побачила сина, йому було вже трохи краще, але стан був все одно стабільно важким», – наголосила жінка.

І от коли вона була у лікарні біля ліжка Марка, у соцмережі отримала повідомлення від знайомої з Києва, яка попросила в неї пожити.

«Мені написала Ліля з Києва, що в них бомблять і вони втікають на Закарпаття. Питала, чи може заночувати в мене декілька днів. Звісно ж я погодилася. Не можна залишати подруг у біді. Загалом мешкали вони в мене з дітьми чотири місяці. Про те, щоб брати гроші за житло і мови не могло бути. Сама тим часом тільки й молилася аби Марк вижив. І йому справді ставало все краще і краще. Однак нам сказали, що він назавжди стане прикутим до візка і це дуже засмучувало, особливо сина, який любив активне життя, подорожі, мав великі плани на майбутнє, мріяв про створення родини», – зізналася закарпатка.

Добро не минає безслідно

Пані Тамара переконана, що в житті добро завжди повертається тому, хто його робить. У цьому жінка мала можливість пересвідчитися на власному досвіду.

«Передусім чеські друзі нам допомогли з лікуванням, за що я щиро вдячна абсолютно кожному. Крім того, вони навіть оплатили реабілітацію в одній з кращих клінік Німеччини. Там Марк протягом шести місяців відновлював здоров’я і сили. Зараз син уже стає на ноги, потихеньку почав ходити. Більшість часу, звісно, сидить або лежить, але вже точно зрозуміло, що диво таки сталося і він не буде постійно прикутим до візка. У нас не було таких грошей, які б довелося заплатити за відновлення, але чехи, попри те, що Марк не покалічився на зведенні державного об’єкта, не травмувався на війні, не відвернулися у важку хвилину, а фінансово підтримали нашу родину», – стверджує Тамара Сайберт.

Марк боявся, що після нещасного випадку кохана дівчина залишить його, але Злата навпаки не відходила від його ліжка.

«Усім потрібні здорові партнери. Я це чудово розумію, це знав і Марк. Після травми він одразу запропонував Златі розійтися, мовляв, вона ще молода, гарна, розумна, швидко знайде своє щастя. Син думав, що залишиться калікою на все життя. Але дівчина й чути не хотіла про розрив стосунків. Вона піклувалася про Марка, як янгол-охоронець, – годувала з ложечки, змінювала підгузки, втішала, як могла. На листопад вони запланували весілля і я рада, що син знайшов таку чудову наречену!» – запевнила закарпатка.

А що ж із майном самої Тамари Сайберт? Чи досі живуть в її будинку ті, хто вимушено втік від війни?

«У нас дві хати. Одна – велика, інша – маленька, практично на околиці міста. Ми називали її дачею. Я в останні роки, відколи помер чоловік, туди практично не ходила. Там є всі комунікації, город, сад, дві кімнати, кухня, санвузол та комора. Наразі там живе родина з Херсонщини. У них після прильоту повністю згоріло житло, вони залишилися без даху над головою. Це жінка з двома дітьми та її старенька мати. Я подарувала їм цей будинок. Вони хочуть залишитися в Хусті назавжди. Марія звернулася до мене через волонтерів саме в ту мить, коли я стояла в церкві на колінах і молилася за одужання Марка. Тоді ж сказала собі: «Нехай живуть щасливо. Головне, що вони живі». Бог почув мої слова і син не просто вижив, але й майже одужав», – поділилася думками жінка.

Інший будинок пані Тамара також надає в оренду переселенцям, утім за користування не бере з них і копійки.

«Зараз у великій хаті живе вже третя сім’я. Першими були кияни, мої знайомі. Вони повернулися додому. Потім була родина з Маріуполя. Вони прожили всього місяць і виїхали до Польщі. Тепер – дві сестри з Харківщини. Дівчата молоді, дуже порядні, без батьків. У них було непросте життя. Їхнього батька вбили ще у 2018 році, мати померла від серцевого нападу через рік. На той час старша навчалася в Києві, молодша – ще була школяркою. Аби Римму не забрали до сиротинця, Катя кинула навчання, повернулася додому, влаштувалася на роботу і утримувала сестру. Одним словом, дуже хочу, аби ці дівчата були щасливими, бо вони справді на це заслуговують», – запевнила хустянка.

Сама ж закарпатка поки що мешкає із сином у Чехії та найближчим часом не планує повертатися додому.

«Я хочу допомогти Марку стати на ноги, буду підтримувати їх зі Златою у всьому. У мене тут є робота, маю де жити. Для мене головне – аби син одужав і повністю відновився. Крім того, моє закарпатське житло зараз затребуване і мені приємно, що я маю можливість бути, хоч і опосередковано, корисною іншим людям», – зізналася Тамара Сайберт.

Джерело: Карпатський об’єктив

Перегляньте цікаві новини:

Надихаючі історії

Все для сімей

Загрози та виклики 

Молоде життя

Каталог ютуб каналів церков

Найбільша карта церков України

Більше рубрик та новин тут

Інтерв'юДобрі справиДопомога під час війниНадихаючі історії