Трагедія сталася в ніч на 2 березня 2024 року. Родина Гайдаржи мирно спала вдома, коли Одесу атакували російські безпілотники. Дружина Сергія Анна та їхній чотиримісячний син Тимофій загинули внаслідок нічного російського удару. Чоловік до дрібниць памʼятає той, сповнений болю, день. Але так само ретельно Сергій зберігає в памʼяті й теплі, щасливі моменти їхнього з Анною життя.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
Коли молоді люди познайомились, Сергій відчув, що Аня – та людина, з якою він хоче прожити життя. Дівчина ж попередила: “Тобі треба поговорити з моїм батьком”. Тато Анни є служителем відомої в Одесі Пересипської церкви й сказав хлопцеві фактично одну єдину фразу: “Якщо ти впевнений у своєму рішенні, роби пропозицію”. Сергій був впевнений. Аня також.
Їхнє весілля згадують як одне з найкрасивіших і романтичніших. Дуже скоро в подружжя народилась донечка. А вже під час другої хвилі війни в Україні народився син.
“Ми собі мріяли, що, можливо, п’ятеро дітей у нас буде. Як Бог дасть. Аж ось у нас з’явився Тимоха, наш другий малюк, то він вже був дитиною війни. Коли народжується спадкоємець, це якось по-особливому. Я пам’ятаю, щойно Тимофій народився, й мені дали його. Знаєте, є така кімната, де батькові приносять дитину та кладуть її тобі на груди, тіло до тіла, щоб він від батьківського тепла зігрівся. І мені його дали. Він буквально пару хвилин тому народився, ще тепленький”, – з ніжністю згадує Сергій першу зустріч з сином.
Попри війну, регулярні тривоги та обстріли Одеси родина Гайдаржи намагалася жити й радіти кожному дню. І здавалося, що так буде завжди. Та однієї березневої ночі все змінилося.
“Все сталося дуже швидко. Тривога тільки почалася, й прилетів шахед. Десь між 5 і 6 поверхами. Через це обвалився весь підʼїзд, – поринає у важкі спогади Сергій. – Я прокинувся від сильного вибуху, схопив дочку, закутав її в ковдру й побіг до виходу. Дружина з сином спали в іншій, кутовій кімнаті. Я зазирнув у прочинені двері нашої спальні, а там нічого немає. Тільки вулицю видно й все”.
У той момент Сергій ще не усвідомлював, що Ані більше немає. Серед загального шуму та галасу, який утворився після вибуху, він почув жіночі істеричні крики. Сергію почулося, що це голос його дружини. “Я почав голосно гукати: “Кохана, це ти?!” Я дійсно подумав, що це моя дружина. Але потім виявилося, що це дівчина з восьмого поверху. Вона того дня втратила чоловіка й трирічного сина, а сама з восьмого поверху впала й дивом залишилася живою. Тому я сподівався, що, можливо, мої теж ще живі. Більш як 17 години ми були в такому очікуванні, поки йшли рятувальні роботи… Нас знайшли аж у підвалі. Останніми, – Сергій робить зусилля, щоб стримати сльози. – Було неймовірно важко прийняти реальність, тому що на певному етапі ти ніби в якомусь сні й не розумієш, що відбувається. Здавалося, що ось-ось і маєш прокинутися, й звичайне життя повернеться. Але цього не сталося”.
На місці трагедії на той момент були не лише професійні рятувальники, а й звичайні одесити, які кинулись допомагати розбирати завали. Серед них було багато християн з церкви, яку відвідували Сергій та Анна. Саме один з братів і подав знак чоловіку, що Аню та Тимофія нарешті знайшли.
“Навколо катастрофи зібралося дуже багато людей. Майже вся церква була там була присутня, – розповідає Сергій. – І не лише наша церква. Ще багато наших друзів з різних одеських церков. І навіть приїжджали люди з інших міст. Було дуже багато людей, багато християн. Для всіх присутніх це було велике свідоцтво, що церква єдина й в часи радості, й в біді”.
Сергій втратив дружину та сина, але не втратив віру в Бога. Навпаки, він стверджує, що попри те, що сталося, його стосунки з Богом стали ближчими: “Є люди, які ображаються на Бога й через це відходять від Нього. У мене не було образи на Господа. Хіба Бог причетний до гріха? Хіба Бог у цьому винен? Я розумів, що це людина чинить зло, людина робить гріх. Уряд росії, їхні лідери, Путін, – всі вони роблять зло. І не можна звинувачувати Бога в цьому. Є таке місце в Писанні: “Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь”. Не треба мститися, не треба брати на себе цей гнів. Бо через це у серце потрапляє гіркий корінь, який може зруйнувати нас. Але Господь не є винуватцем зла. Якщо людина у важкі моменти життя втрачає віру в Бога, то чи була у неї віра взагалі? Це питання, на яке кожен має знайти свою відповідь”.
Історія сімʼї Сергія Гайдаржи – лише одна з тисяч трагедій українців в цій війні. Проте вона має потужний сенс і урок для багатьох. Ми маємо навчитися довіряти Богу не лише у добрі часи, але й в час темряви та втрат. Війна – важкий шлях, і здолати його можна, лише спираючись на сильну руку Божу.
Дивіться докладніше у відео.
“Сила молитви. Війна” – авторська програма каналу TBN UA. Він покликаний висвітлювати історії, коли Бог перестає бути анонімним і являє Своє могутнє та милосердне втручання у життя людини. А молитва завжди залишається найпершою та найпотужнішою зброєю християнина.
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут