Священник Олександр Карапетян Харківсько-Запорізької дієцезії на інтерв’ю для сайту rkc.org.ua розповів про своє служіння військовим капеланом. За його словами, покликом до цього стала потреба. «Командир хотів, щоб власне були не тільки православні священники, а також протестантський пастор та католицький священник», - розповів отець Олександр та додав, що відчув яка справді є потреба бути біля воїнів на передовій.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини
На питання «Як на щодень виглядає капеланське служіння?», священник відповів, що розпорядок військового капелана не є сталим, так як він повинен бути там, де в цьому є потреба. «З дня на день моя програма може мінятися: бачу потреби якогось підрозділу, їду туди, можу там перебувати, пожити з ними. Так один підрозділ за другим», - розповідає капелан.
«Інколи просто їдеш до батальйону, роти, підрозділу, щоб бути там, тому що вважаю найважливішим – бути поруч. Щоб капелан був поряд і хлопці відчували присутність священника, його молитву, добре серце, благословіння Бога через нього. І коли їду в підрозділ, збираю хлопців і ми розмовляємо», - говорить Олександр.
Також він зазначає, що вважає особливо важливим саме індивідуальне спілкування, бо розуміє, що військові – специфічні люди. «Вони часто між собою не відкриваються настільки, наскільки перед священником. Інколи потрібно дати можливість віч-на-віч поспілкуватися і тоді вони поступово розповідають про свої потреби, відкривають те, що їм болить, те, за що вони переживають і те, що насправді їх бентежить. Тому індивідуальне спілкування є дуже важливим», - додає священник.
Далі Олександру поставили питання про досвіди, коли він міг особливим чином відчути руку Бога. «Бог діє постійно. Я бачу як хлопці військовослужбовці постійно моляться, навіть без нас, перед тим як йти на якесь завдання. І ця сила молитви їм допомагає», - відповів капелан.
Також священник розповів про історію військового, дивом врятованого його побратимом.
Ось що один із солдат розповів отцю Олександру: «Мій побратим був поранений. Був жахливий обстріл, обстрілювали все. Але він помолився і почав виносити його з поля бою. І все стихло. Просто все стихло в мить». Капелан додає, що поки військовий виносив побратима з поля бою, взагалі не було жодної стрілянини. Тільки після того як його винесли й врятували, знову почався обстріл».
На цьому священник не зупинився і розповів ще один досвід, який його вразив: «Хлопець носив свої документи й також молитовник і куля зупинилася в молитовнику. Це дійсно чудо, що ця куля зупинилася саме в молитовнику. Він казав, що це «та молитва, якою я молився, Господь мене отак врятував»».
Олександр запевняє, що є багато прикладів, коли військові моляться і Господь їх рятує. Далі від додає: «Ми сьогодні були в підрозділі та деякі хлопці просили: «Отче, благословіть нас, бо ми відчуваємо, що Боже благословіння перебуває над нами, воно нам допомагає».
Окрім того, священник відповів на питання, яке цікавить, напевно, багатьох людей: Якими рисами має володіти добрий капелан? Олександр зазначив три основні риси, серед яких терпеливість, щирість та мужність.
«Найперше, це терпеливість – вміти чекати, щоб люди довірилися. Вони одразу не можуть довірятися, бо це так всюди. Але тут це ще більше відчувається. Просто треба час, а через це має бути терпеливість», - розповів Олександр. Священник поділився, що спочатку багато військових не готові до діалогу, щирої розмови з капеланом. І в такі моменти необхідно бути з ними, поїсти однієї каші, посидіти в одному окопі. «У мене були такі випадки, коли до мене спочатку агресивно ставилися. Потім вони відчували, що насправді я хочу їм добра, щоб їхня віра їм допомагала і тоді вони відкривалися», - завершує отець.
Другу рису, яку зазначив Олександр – це щирість, бо «вони відчувають, що ти з ними щиро розмовляєш і тоді самі відкриваються». Він додає: «Вони відчувають, коли до них приїжджають, коли їх хвалять. Також вони дуже відчувають фальшивість. А коли зі щирим серцем до них відносишся, з ними розмовляєш, то вони цю щирість дуже відчувають».
І остання риса, але від того не менш важлива, – мужність. Священник пояснює: «Коли ти з воїнами і є якісь обстріли навколо, це потрібно мужньо пережити. Звичайно, що страшно. Страх нікуди не зникає, але якщо ти це все з ними мужньо перенесеш, то це підтримує їх дух. Бо капелан разом з ними в труднощах».
Джерело: rkc.org.ua
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут