Після майже п’яти років повномасштабної війни, коли військовослужбовці стикаються з виснаженням, втратами та невизначеністю, капелани намагаються бути поруч із ними навіть у найнебезпечніших місцях.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
Про служіння українських та американських капеланів розповідає Christianity Today, пише slovoproslovo.info.
Одним із героїв публікації став 34-річний Михайло Павенко — американець українського походження, який живе в Сіетлі. Від початку повномасштабного російського вторгнення він регулярно приїжджає в Україну, щоб допомагати військовим.
29 жовтня Павенко попрощався з дружиною та двома маленькими синами й вирушив літаком до Польщі. Попереду на нього чекала десята двотижнева поїздка на український фронт як капелана-добровольця.
«Ніколи в житті я не відчував такого страху»
У звичайному житті Михайло Павенко займається ремонтом ліній електропередач. Однак під час поїздок в Україну його робота кардинально змінюється.
Після прибуття він вирушає безпосередньо до районів бойових дій, де проводить довгі дні поруч із військовими: спілкується з бійцями, допомагає евакуювати людей, піклується про поранених і доставляє необхідне забезпечення.
«Можу сказати, що за все своє життя я ніколи не відчував такого страху, який переживав під час служіння в Україні», — зізнався Павенко.
За його словами, особливу небезпеку становлять російські ударні FPV-дрони, якими оператори керують дистанційно за допомогою відеозображення. Деякі з них можуть розвивати швидкість близько 145 кілометрів на годину та нести бойову частину, здатну вивести з ладу танк.
Як троє капеланів урятувалися від російського дрона
У квітні 2025 року Павенко разом із двома іншими капеланами потрапив у небезпечну ситуацію в Запорізькій області. Вони пересувалися пікапом і зупинилися біля покинутого будинку. Коли Михайло першим вийшов із автомобіля, то помітив FPV-дрон, який кружляв лише за кілька метрів над ними.
«Дрон!» — закричав він.
Усі троє побігли в різні боки, намагаючись урятуватися. Безпілотник піднявся вище й продовжив кружляти над людьми.
У цей момент неподалік з’явилася військова вантажівка. Дрон змінив напрямок, полетів до неї та впав на землю приблизно за чотири з половиною метри перед автомобілем.
Пікап капеланів був обладнаний засобом радіоелектронної боротьби. Павенко припускає, що саме він порушив зв’язок між російським оператором і дроном.
«Всемогутня Божа милість і наше обладнання врятували того дня не лише наші життя, а й життя інших людей», — розповів він.
Попри небезпеку, Павенко продовжує повертатися на передову. Під час поїздок він ночує в покинутих будинках або разом із військовими в бліндажах.
За його словами, можливість робити щось справді важливе приносить йому радість.
Українській армії бракує військових капеланів
За наведеними в матеріалі даними, у Збройних силах України служать понад 400 штатних військових капеланів. Водночас чисельність українського війська оцінюють приблизно у 800 тисяч військовослужбовців.
Ще близько 700 капеланів-добровольців доповнюють служіння штатних капеланів. До них приєднуються волонтери з інших країн, зокрема такі, як Михайло Павенко.
Однак навіть за такої підтримки кількість капеланів приблизно на 40% менша від необхідної для належного духовного забезпечення військовослужбовців. Ця нестача особливо відчутна на тлі тривалої війни.
Деякі українські військові переживають моральне виснаження після років бойових дій. Додаткову тривогу викликають побоювання щодо подальшої підтримки України міжнародними партнерами.
Росія тим часом посилює удари по енергетичній інфраструктурі та системах водопостачання напередодні зими.
У матеріалі Christianity Today також згадуються побоювання українських журналістів, що боротьба України за свободу поступово втрачає увагу світових медіа.
Звертається увага й на суперечливі рішення адміністрації президента США Дональда Трампа щодо відносин із Росією та підтримки України.
На цьому тлі, зазначає видання, капелани відіграють особливо важливу роль у підтримці військових.
Головне завдання капелана — бути поруч із військовим
Начальник Служби військового капеланства Збройних сил України Олександр Вовкотеча переконаний, що основна місія капелана полягає в постійній присутності поруч із військовослужбовцями.
Капелан має створити простір, у якому боєць може відкрито говорити про свої переживання, втрати та запитання, на які важко знайти відповіді.
«У ці важкі моменти, коли ти бачиш втрати, коли втрачаєш побратимів, коли починаєш запитувати себе, у чому сенс цієї війни, підтримка справді дуже потрібна», — пояснив Вовкотеча.
Він розмовляв із журналісткою в кав’ярні неподалік майдану Незалежності в Києві, де розміщені численні пам’ятні знаки на честь загиблих захисників України. Шум кавомашин і американська музика створювали різкий контраст із небезпекою, яка стала частиною повсякденного життя українців.
Російські ракетні та дронові атаки дедалі частіше відбуваються навіть удень, а регулярні повітряні тривоги посилюють напруження.
Вовкотеча служить у Збройних силах понад 20 років і очолює капеланську службу як офіцер. Проте того серпневого дня він був без військової форми.
Як пояснив український капелан Денис Гореньков, який також був присутній на зустрічі, військовий однострій може привернути увагу російського дрона й зробити людину мішенню.
Сам Гореньков, євангельський християнин, неодноразово стикався із загрозою безпілотників. Один із його колег-капеланів дістав поранення від вибухового пристрою дрона під час служіння військовим.
«Духовна розмова можлива лише після того, як я довго слухав»
Денис Гореньков також переконаний, що найважливіше в капеланському служінні — бути поруч із людиною.
«Духовні розмови можуть відбутися лише після того, як я довго слухав», — пояснив він.
Гореньков пригадав історію пораненого військового, якого відвідував у лікарні. Під час першої зустрічі солдат запитав, чи прийшов капелан молитися.
Гореньков відповів, що буде радий просто поспілкуватися. Військовий погодився, пояснивши, що поки не готовий до молитви.
Капелан почав регулярно його відвідувати, слухав його думки, переживання та труднощі.
Через кілька тижнів поранений зустрів Горенькова біля входу до військового госпіталю й запропонував йому трохи потренуватися, штовхаючи його колісне крісло вгору.
Під час прогулянки військовий розповів, як сильно мріє знову сісти за кермо автомобіля. Тоді капелан запропонував помолитися, щоб Бог зцілив його ноги.
Цього разу солдат погодився. Після молитви між ними відбулася духовна розмова. За словами Горенькова, зараз військовий поступово одужує.
Чому військові потребують довірливих розмов
Гореньков пояснює, що військовослужбовці не завжди можуть відкрито говорити про свої труднощі з командирами.
Водночас їм буває важко ділитися всіма переживаннями з дружинами, які вдома самостійно виховують дітей і також живуть в умовах постійних повітряних тривог.
Капелани дають військовим можливість для конфіденційної розмови, зміст якої не може використовуватися під час розслідувань.
Це створює простір довіри, де людина може говорити про свої страхи, сумніви та біль.
У найскладніших розмовах Гореньков іноді звертається до слів із Псалма 27:3: «Коли проти мене отабориться військо, не злякається серце моє; коли проти мене повстане війна, і тоді я буду надіятися».
Ці слова Давида нагадують про довіру до Бога навіть перед лицем смертельної небезпеки.
Родина американського капелана втратила трьох синів через війну
Для Михайла Павенка війна в Україні має глибоко особисте значення.
Він народився в Україні, а 1996 року, ще маленькою дитиною, емігрував разом із батьками до Сполучених Штатів.
Попри життя за океаном, Михайло зберіг тісні стосунки з родичами в Україні.
Один із його дядьків — євангельський пастор церкви «Преображення» у Слов’янську Донецької області.
У 2014 році проросійські бойовики викрали двох його синів із церкви. Обидва загинули. Третій син пастора загинув у 2023 році під час служіння військовим капеланом.
У квітні 2026 року російська керована авіабомба завдала значних руйнувань церкві «Преображення».
Ще один дядько Павенка служить пастором церкви «Блага звістка» у Краматорську, приблизно за 24 кілометри на південь від Слов’янська. У жовтні російська бомба зруйнувала і цей молитовний будинок.
«Це був ще один воєнний злочин, який росіяни скоїли проти святого місця», — заявив Павенко.
Окрім двоюрідних братів, він втратив на війні близьких друзів, зокрема капеланів, із якими служив разом.
«Бути руками й ногами Ісуса» — місія капеланів під час війни
Павенко визнає, що капеланське служіння на передовій є надзвичайно складним і підходить не кожному.
«Важко підходити до могили солдата, з яким ти ще кілька місяців тому жив в одній кімнаті», — розповів він.
Особливо боляче усвідомлювати, що люди, які сьогодні перебувають в окопах, могли б жити звичайним мирним життям.
«Вони не повинні бути в окопах із танком чи зброєю. Вони повинні виховувати своїх дітей, садити дерева й читати лекції в Київському державному університеті», — сказав капелан.
Військові часто ставлять йому запитання, на які він не має відповідей. Однак Павенко продовжує повертатися в Україну, щоб підтримувати тих, хто захищає свою Батьківщину.
Він переконаний, що в умовах війни християнські церкви мають особливу можливість свідчити про Євангеліє через практичну допомогу людям.
«Я думаю, що зараз в Україні справді особливий час для Церкви, щоб поширювати Євангеліє і просто бути руками й ногами Ісуса в дуже практичний спосіб», — підсумував Михайло Павенко.
Джерело: slovoproslovo.info
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут