Коли римляни зруйнували Єрусалим у 70 році н. е., їхня армія підпалила величний єврейський Храм. Полум'я знищило споруду та її околиці, а завоювання поклало край єврейському життю в місті на століття вперед. Два тисячоліття потому сліди та попіл від вогню все ще чітко видно на єврейському ритуальному басейні, який було виявлено лише за кілька кроків від Храму.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
Про це розповідає просвітницький проєкт Біблійна археологія з посиланням на Haaretz та Times of Israel.
Управління старожитностей Ізраїлю повідомило 29 грудня 2025 року, що прямо біля двох головних входів до Другого Храму, які римляни пограбували та зруйнували у 70 році нашої ери, знаходилася велика міква, яка, ймовірно, служила місцевим жителям та численним паломникам.
Споруда вражає своєю схожістю з сучасними єврейськими ритуальними басейнами. Чотири сходинки ведуть униз до прямокутного басейну, який був вирубаний в єрусалимській гірській породі, як було прийнято. Він мав глибину 1,85 метра (басейн не мав бути заповненим водою доверху), 3,05 метра завдовжки та 1,35 метра завширшки. Стіни басейну, що датується останніми днями періоду Другого Храму, були оштукатурені. Вони та частина навколишнього ґрунту почорніли від вогню, свідкуючи про трагічні дні руйнування стародавнього Єрусалиму.
Цей басейн було збудовано в кімнаті, щоб забезпечити приватність людини, що занурювалася, про що свідчить каміння від обвалу кімнати, яке дослідники знайшли всередині басейну. Ліворуч від мікви чітко видно водогін, який використовувався для наповнення мікви. Перебуваючи в посушливій екологічній зоні, стародавній Єрусалим мав складні системи водопостачання, включаючи греблю, збудовану близько 2800 років тому, для зберігання та спрямування води.
Археологи змогли підтвердити, що міква датується добою Другого Храму: вона лежала “законсервованою” під значним шаром руйнувань цього періоду. Крім того, вона була повна уламків, попелу та розбитих предметів домашнього вжитку після жахливого руйнування міста та Храму в 70 році н. е., після єврейського повстання, яке почалося в 66 році н. е.
«Будівлі та вулиці руйнувалися та горіли в боях», — керівник розкопок Арі Леві відтворює жахи того часу.
Серед розбитих посудин, вкритих попелом у мікві, було багато кам'яних виробів, що є ознакою єврейського життя періоду Другого Храму. Згідно з галахою, традиційними юдейськими законами, вважалося, що кам'яне кухонне та інше побутове приладдя не піддавалося ритуальному занечищенню, і його можна було використовувати далі за певних умов, тоді як керамічний предмет, який піддавався занечищенню, потрібно було викинути. Під час розкопок археологи знайшли керамічний посуд, а також осколки дорогоцінного скла, як і очікувалося.
У мікві також було виявлено дві монети I століття н. е., які були відправлені до лабораторії для очищення та подальшого аналізу.
Згідно з дослідженням археолога Шимона Гібсона, тенденція до використання керамічного посуду зародилася приблизно в 40 році до нашої ери та зникла після повстання Бар-Кохби, яке закінчилося в 135 році н. е., коли євреї здебільшого розпорошилися по діаспорі. Археологи з часом виявили, що єврейські домогосподарства до вигнання цілком могли мати як кам'яний, так і глиняний посуд, адже кожен мав свої переваги.
Кераміка легша та її легше оздоблювати, але вона легше розбивається; проте її легше виготовити, ніж вирізати чашу з каменю. Але якщо ваша кам'яна чаша потрапить у контакт із тілом померлого чи з нечистою твариною, її не потрібно розбивати та викидати. Усе це говорить про те, що керамічні вироби були популярними у Святому місті Єрусалимі за часів Другого Храму.
«Єрусалим був не містом з храмом, а храмом з містом, — каже Леві. — Таким чином, багато аспектів повсякденного життя були адаптовані до цієї реальності, і це особливо відображається в ретельному дотриманні законів ритуальної чистоти мешканцями та лідерами міста. Дійсно, вислів «чистота поширювалася в Ізраїлі» був придуманий саме в цьому контексті».
«У цій місцевості було багато ритуальних басейнів, адже перед тим, як отримати дозвіл увійти до Храму, потрібно було очиститися в мікві, — сказав Леві. — Це стосувалося євреїв, які постійно жили в місті, а також єврейських паломників, які приїжджали тричі на рік на [єврейські свята] Песах, Шавуот і Суккот».
Коли саме ритуальне очищення стало проблемою на Близькому Сході, незрозуміло, як і те, яким чином його досягали до винаходу ритуального занурення у воду, хоча є біблійні згадки про очищення, такі як Числа 19, де описується приготування «очищальної води», що містить попіл майстерно вбитої та спаленої рудої телиці. Справжні мікви з проточною водою (або очищення шляхом занурення у природну водойму), здається, з'явилися в період Хасмонеїв.
Кому служила ця конкретна міква? Ймовірно, місцевим жителям, які дотримувалися «культури чистоти», а також паломникам, які йшли до Храму на поклоніння. Її розташування має особливе історичне значення, оскільки вона розташована поблизу колишніх головних входів на Храмову гору — Великого мосту на півночі та Арки Робінсона на півдні.
Як писав Зеєв Сафраї з Бар-Іланського Університету, кожне суспільство має свої норми, а в релігійних спільнотах норми є законом — для послідовників, а не «інших», які могли вільно їсти свинину на керамічній тарілці а жити своїм життям. Для місцевих жителів та благочестивих людей стало нормою очищати себе зануренням перед тим, як увійти до священного місця, яке римляни зруйнували в 70 році, вкравши його скарби та вивезши їх до Риму, щоб похвалитися.
Джерело: Біблійна археологія
За матеріалами Haaretz та Times of Israel
Фото Ari Levy, Emil Aladjem / Israel Antiquities Authority, Rossella Tercatin / Times of Israel
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут