«Господь діє незбагненними шляхами», — каже Тодд Неттлтон, віцепрезидент організації «Голос мучеників» (VOM). І ці шляхи сьогодні пролягають через хаос. Поки іранська влада та спецслужби повністю зосереджені на воєнних діях, їхня пильність щодо «внутрішніх ворогів» — підпільних домашніх церков — несподівано послабилася. Режим, що роками витрачав колосальні ресурси на вистеження християн та вилучення Біблій, зараз відволікся на зовнішній фронт. І віруючі не змарнували цей шанс.
Джерело: The Christian Post
Уявіть собі: у країні, яка посідає 10-те місце у світі за рівнем переслідувань християн, де за перехід з ісламу загрожує в’язниця або смерть, тисячі нових Біблій знаходять своїх власників саме зараз. Коли смерть дихає у спину, люди починають ставити питання про вічність. «Що буде зі мною після останнього подиху?» — це питання сьогодні звучить у чергах за хлібом, у напівтемних кафе та під час випадкових зустрічей. Хаос змусив іранців замислитися над тим, що не руйнується ракетами.
Один із приголомшливих прикладів — історія підпільної громади, яка була змушена тікати зі свого міста під обстрілами. Замість того, щоб розсіятися від страху, вони вирішили залишитися разом. Вони перетворили свою втечу на... християнський табір. Десь за містом, у тимчасових укриттях, вони молилися, вивчали Слово та підтримували одне одного, перетворюючи трагедію на час глибокого духовного зростання.
Але найцікавіше — це реакція самих іранських віруючих на пропозиції допомоги з Заходу. Тодд Неттлтон зазначає вражаючий факт: жоден християнин, з якими контактує їхня місія, не попросив допомогти з евакуацією до Європи чи США. У час, коли тисячі людей мріють про безпеку, ці відважні чоловіки та жінки кажуть: «Це духовний переломний момент для Ірану. Ми хочемо бути тут, щоб бачити ці жнива на власні очі». Їхній оптимізм не ґрунтується на політичних прогнозах, він тримається на вірі в те, що після цієї бурі Іран ніколи не буде таким, як раніше.
Сьогодні іранська Церква просить нас не про візи чи гроші. Вони просять про молитву. Молитву за захист, за забезпечення хлібом і паливом, але найбільше — за нові можливості бути свідками Христа серед руїн. Вони стали амбасадорами надії там, де панує відчай. І якщо вони, перебуваючи в самому центрі небезпеки, сповнені такого запалу, то чи маємо ми право на байдужість? Божа історія в Ірані тільки починається, і кожен вибух лише наближає момент, коли тисячі сердець відкриються для Князя Миру.
Джерело: Christian Post