Господь у поезії українських класиків: Шевченко, Костенко, Огієнко, Сверстюк
Культура і творчість
08.04.2021
Християнство є невід’ємною частиною історії України та культури українця

Наші пращури вчилися грамоті, читаючи Святе Писання, а на біблійних наративах формувалась сучасна мораль. Через призму поезії ми можемо зазирнути в минулі століття, аби побачити, як тогочасні українці вірили в Бога. В цій статті ми оглянемо поезію ще чотирьох класиків: Тараса Шевченка, Ліни Костенко, Івана Огієнка, Євгена Сверстюка.

Приєднуйтесь до нашої групи у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні для християн новини!

Про це йдеться на c4u.org.ua.

Творчість Тараса Шевченка, або Кобзаря, є одним зі стовпів класичної української літератури та українського художнього мистецтва. Народжений у сім’ї кріпаків, він не мав особливих перспектив у житті. Саме тому доля Шевченка є майже легендарною, джерелом натхнення сучасних патріотів.

У віці восьми років він почав вчитися грамоти у дяка Совгиря, там почав вивчати творчість Григорія Сковороди. Разом з батьком він чумакував, мандруючи Україною, пізніше пішов у найми до дяка Петра Богорського, де в його обов’язки входило читати псалми над померлими. Пізніше юнак втік і пішов шукати ліпшого місця для праці. Протягом певного часу він пас громадську отару, вчився у низки малярів художньому мистецтву.

В 14 років він став слугою в домі Павла Енгельгардта, який спершу побив Шевченка за те, що той писав картини, а потім передумав і навіть віддав його на навчання, щоб мати свого, домашнього художника.

У 22 роки юнак пішов у Літній сад, в Петербурзі, де сталась важлива зустріч з художником Іваном Сошенком. Через ланцюг подій, які стались опісля, в 1838 році Карл Брюллов та Василь Жуковський викупили талановитого юнака з кріпацтва. Опинившись на свободі, Шевченко ще дужче почав займатись творчістю, пишучи картини, видаючи збірки віршів. Його патріотична позиція була ще більше сформована, коли він після 1843 року почав мандрувати Україною.

Вже в 1845 році він долучається до організації «Кирило-Мефодіївське братство», за що його заарештують в 1847 році. В цей період, перемагаючи холод, ревматизм, цингу та самотність, він продовжує писати вірші. Після звільнення митець продовжує активну творчу та громадську діяльність, а в 1861 році помирає внаслідок набутих під час ув’язнення хвороб та водянки. До останніх днів свого життя Тарас Шевченко був під пильним наглядом поліції через свою активну позицію.

Давидові псалми. Псалом 1
Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду,
І не стане на путь злого,
І з лютим не сяде.
А в законі Господньому
Серце його й воля
Навчається, і стане він,
Як на добрім полі
Над водою посажене
Древо зеленіє,
Плодом вкрите. Так і муж той
В добрі своїм спіє,
А лукавих, нечестивих
І слід пропадає,
Як той попіл над землею
Вітер розмахає.
І не встануть з праведними
Злії з домовини,
Діла добрих оновляться,
Діла злих загинуть.

___

Давидові псалми. Псалом 132
Чи є що краще, лучше в світі,
Як укупі жити,
Братам добрим добро певне
Пожить, не ділити?
Яко миро добровонне
З голови честної
На бороду Аароню
Спадає росою
І на шитії омети
Ризи дорогої;
Або роси Єрмонськії
На святії гори
Високії Сіонськії
Спадають і творять
Добро тварям земнородним,
І землі, і людям, —
Отак братів благих своїх
Господь не забуде,
Воцариться в дому тихім,
В сім’ї тій великій,
І пошле їм добру долю
Од віка довіка.

Іван Огієнко, або Іларіон, був українським вченим, священником, політичним, громадським і церковним діячем, мовознавцем, істориком церкви, педагогом. Найбільше він відомий як перекладач Біблії на українську. Він отримав середню освіту, а потім навчався у Київській військово-фельдшерскій школі. Професійна діяльність Огієнка почалася з роботи у Київському військовому шпиталі у відділенні з психічнохворими. У 27 років він отримує педагогічну та філологічну освіту і стає викладачем курсу «Історія східнослов’янського наголосу».

Після революції чоловік став одним з активним діячем у сфері українізації, створив курс викладання української культури. Огієнко активно виступав за відродження української церкви, доводячи її право на самостійне існування.

У віці 37 років він долучається до УНР, де отримує посаду міністра народної освіти, а також до поточних релігійних процесів. Огієнко боровся за те, щоб Євангеліє читалося українською мовою, проповіді виголошувалися державною мовою, служби, читання та співи у церквах відправлялись за українською вимовою, призначалися на церковні посади ті особи, які знають українську мову. Проте життя діяча різко змінилось в 1937 році, коли померла його дружина Домініка. Він йде в чернецтво і припиняє професорську діяльність.

Наступні роки Івана Огієнка пройшли в подальшій боротьбі за українізацію церкви, чим він дуже дратував проросійських священників та російську церкву. Справою його життя стає переклад Біблії, над яким він працював з 1936 по 1955 роки. В 1972 році він помирає.

Над світом Бог. Його правиця
Над світом Бог. Його правиця
Всевладно й вічно всім керує,
І все живе Йому кориться,
І все співає: Алилуя!
Він наш Творець, наш Батько милий,
Усіх до Себе закликає,
Дає усім цілющі сили
Й Своє святе добро безкрає.
Його кругом в природі знати,
Повсюди все бринить про Бога:
Природа — Божі то Палати,
Краса Всевишнього Чертога.

___

Христос воскрес, а з Ним воскресне
Христос воскрес, а з Ним воскресне
Господня правда на землі,
І все святе, і все небесне
Заграє зорями в імлі.
Христос воскрес, і перемога
Добра над злом вогнем засяє,
І понесеться дух до Бога
У царство зоряне безкрає.
Христос воскрес, а з Ним постане
Й правдива Церква в силі й славі —
Й вона відродить все кохане,
І згинуть підступи лукаві!

Євген Сверстюк є українським літературним критиком, письменником, учасником руху шістдесятництва, політв’язнем радянського режиму.

Отримав освіту у Львівському державному університеті (відділення «логіка і психологія») і став педагогом української мови, завідувачем відділу прози журналу «Вітчизна», науковим працівником відділу психологічного виховання, секретарем «Українського ботанічного журналу».

За активний захист української мови Євгена понад 5 разів звільняли з робіт, а за участь у «Самвидаві» зрештою арештували, а пізніше покарали засланням. Через подібні епізоди в житті він вимушений був поміняти ремесло і став столяром на київській фабриці.

Читайте також: Ведуча Fox News написала книгу «Жінки Біблії говорять», де підкреслила, що для Бога вони — не люди другого сорту

У 1987 році Євген Сверстюк створює з однодумцями «Український культурологічний клуб», а наступного року святкує з ними 1000-ліття Хрещення Русі, що набуло ажіотажу серед українських діячів та обурення серед проросійських.

Після набуття Україною незалежності він активно бореться з радянською спадщиною в духовному житті країни, публікує матеріали, аби допомогти перемогти комуністичний вплив. У 2011 році Сверстюк стає одним з членів об’єднання українських інтелектуалів та громадських діячів «Перше грудня» і долучається до написання Національного акту свободи — суспільного договору, який мав на меті знайти шляхи виходу з політичної кризи.

Помер Євген Сверстюк 1 грудня 2014 року.

Любіте своїх ворогів
Любіте своїх ворогів,
на них-бо й прокляття печать.
Вони несуть ясність борні,
вони нас ненависті вчать.
Простіте своїх ворогів.
Вони, як сліпа імла:
ковтають чужі і свої
зусилля, літа, діла.
Розносять мертвоту і тлін,
рятують себе вогнем,
не відають, що творять,
і снять учорашнім днем.
Простіте. Зумійте простить
важкий і непрощений гріх –
відмову свій хрест нести
вже там, на останній горі.
Любіть чистим серцем і йдіть.
Підкошені, зводьтеся знов
і мовчки в душі хороніть
одурену вашу любов.

___

Відгомін псалмів: Псалом 43
Боже мій світло моєї душі
В пам’яті нагій наших батьків
Ти був вершиною де не носило нас
Де не блукали ми як ми не падали
В проміннях ранку вершина світилась
І на коліна ми опускалися
І у молитві ми підіймалися
Тільки могили у наших степах
Скільки віків скільки орд скільки сил
Як міражі гордо знятих мечів
Вітром волі твоєї приносило
Перед лицем твоїм все розсипалося
І на коліна ми опускалися
І у молитві ми підіймалися
Понад тьмяний Чумацький Шлях
Раптом засяяла наша зоря
Зрошений потом сльозами кров’ю
Степ наш зацвів нездоланною силою
Ти посоромив пихатих і гордих
Слава Всевишньому — луна розлягалася
І у молитві ми підіймалися.
Нині твій вівтар в наших серцях
Гасне притлумлений темними силами
Ходим сліпі і в сусід як на глум
Власної мови як милості просимо
Але офіру на вівтар приносимо
І своїм духом тоді оживаємо
І у молитві ми знов підіймаємось.

Ліна Костенко є українською письменницею, поетесою-шістдесятницею, лауреаткою Шевченківської премії та Премії Антоновичів.

Навчалася поетеса в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького. Її вірші були настільки вдалі для того часу, що вона стала одним з облич плеяди поетів-шістдесятників, які експериментували з новими стилями та кидали виклик системі.

У 27 років Костенко видає свою першу збірку віршів, а потім ще дві в наступні роки. Ці вірші стали приводом критикували дівчину за аполітичність, адже вона не підтримувала тогочасну ідеологію. Її книги зняли з друку.

У шістдесятих роках поетеса активно виступала за захист митців, які були заарештовані радянським режимом. Вона була присутня на їх слуханнях, писала листи-протести, залучала інших активних діячів до боротьби. Це завоювало Ліні Костенко повагу учасників Спілки письменників України.

У 1987 року вона була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка за історичний роман у віршах «Маруся Чурай». Після отримання Україною незалежністю Ліна Костенко видала ще низку віршів, роман «Записки українського самашедшого» та поему «Берестечко». У 2018 році підтримала лист українських діячів культури до ув’язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова.

Перш, ніж півень запіє…
Петро — не Юда. Він любив Учителя.
І вуст він зроду був би не отверз.
…Коли вели Ісуса до мучителя,
була сльота. Петро апостол змерз.
А тут раби і слуги архирейські
Такий вогонь великий розвели!
Петро подумав: — Я лише погріюсь,
Бо хтозна, чи ще прийдеться коли.
Він підійшов до ницих і бундючних,
І руки грів при їхньому вогні.
Слуга спитав: — Ти також його учень? —
Була сльота. Сказав апостол: — Ні.
Він так сказав, і той його облишив.
Раби і слуги підкидали хмиз.
Месію били. В груди. І в обличчя.
Вогонь горів. Петро дивився вниз.
Коли ж Ісуса повели, одмучили
і розп’яли в такій височині,
слуга спитав: — Ти був між його учнями? —
Горів вогонь. Петро промовив: — Ні.
Він руки грів і зневажав Пілата.
В своєму серці плакав і скорбів.
Але вогонь продовжував палати.
І він сидів, як раб серед рабів.
Бо ж розіпнуть. І хто ж тоді нестиме
святе учення у майбутні дні?
Слуга сказав: — Я ж бачив тебе з тими! —
І втрете він тоді відрікся: — Ні.
Ну, Петре, як? Зігрів свої долоні?
Урятувався? Догоряє хмиз…
Тебе розіпнуть десь аж при Нероні.
Зате інакше: головою вниз.

___

Давидові псалми. Псалом 16
Єдиний Боже! Все обсіли хами.
Веди мене шляхетними шляхами.
І не віддай цим людям на поталу, —
вони вже іншу віру напитали.
Одплач в мені, одплач і оболи, —
вони ж моїми друзями були!

Поезія є прекрасним інструментом пізнання Бога. У своїх псалмах цар Давид писав так: «Моє серце бринить добрим словом, проказую я: Для Царя мої твори, мій язик мов перо скорописця!» (Псалми 45:1) Тому, як скорописці минулого, ми можемо нині збагатити скарбницю української літератури щирими піснями хвали, поезією серця, нашою подякою Богові в рядках творів.

Дарина Ребро

Джерело: c4u.org.ua

____________________

Всеукраїнський Собор — це об’єднання релігійних та громадських організацій, а також усіх небайдужих громадян навколо християнського шляху розвитку української держави.

Підписуйтесь на нас у Телеграм, Вайбер, Фейсбук та Інстаграм, щоб першими знати важливі та актуальні для християн новини!

 

Культура і творчість
Останні новини