Деякі з них навчаються в онлайн-форматі чотири роки поспіль. Ми вже маємо приклади молодших класів учнів, які буквально ніколи не сиділи за партами. А російська агресія на українській території продовжує нищити і освітню інфраструктуру, тож в деяких громадах школярі взагалі не мають безпечного фізичного простору для офлайн-уроків.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
З лютого 2022-го російськими атаками було пошкоджено понад 3800 закладів освіти, з яких близько 400 повністю знищено. За оцінками МОН, кожна сьома школа в Україні постраждала від війни, і понад 900 шкіл розташовані на тимчасово окупованих територіях, пише pravda.com.ua.
За підрахунками Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), 5,3 мільйона українських дітей не мають доступу до освіти, з них 3,6 мільйона безпосередньо постраждали від відсутності шкіл. Це ставить під загрозу як освітні досягнення дітей, так і розвиток їхніх соціальних навичок.
Освітні втрати – це не лише про оцінки
Коли ми говоримо про освіту і майже три роки повномасштабного вторгнення, типовим асоціативним рядом у сприйнятті пересічних громадян є фізичні руйнування шкіл, дитячих садочків, університетів, відсутність укриттів, виїзд учнівства та учительства за кордон.
Часто поза фокусом лишається якість освіти в Україні. Що відбувається з навчанням наших дітей щодня? Ось кілька запитань, які нададуть розуміння. Хто допоможе Оксані з Новогригорівки зрозуміти тему відсотків, якщо вона з початку пандемії не була в школі, а "дистанційка", м’яко кажучи, затягнулася? Хто навчить Івана з Ізюма будувати речення в Present Continuous, якщо більшість учителів, які знали англійську, виїхали? Як Олегу навчитися виступати перед аудиторією, якщо він три роки дивиться на однолітків через екран ноутбука?
Таких запитань можна поставити десятки – і всі вони про дуже конкретні і, на жаль, дуже масові тенденції в освіті в громадах. Перелік проблем довгий, і не всі вони спричинені безпосередньо війною: десь причини сягають ще часів пандемії, а десь того, що освітня реформа кульгає або про себе дають знати глибинні системні збої. Об’єднує лише одне – і Іван, і Оксана, і Олег залишаються в Україні, продовжують вчитися під обстрілами й в умовах відключень світла, і усі троє будуть відновлювати країну кожен у свій спосіб.
Як потенційно Оксані працювати в секторі економіки, Івану домовлятися з іноземними інвесторами, а Олегу пітчити проєкти для відновлення своєї громади – питання не риторичні, а дуже конкретні. Наші діти мають освітні втрати. Це незасвоєні вчасно теми, несформовані вміння, непропрацьовані соціальні взаємодії і м’які навички.
Освітні втрати можуть бути академічними – це і є ті самі операції з відсотками, які не навчилася виконувати Оксана. Уявіть, як їй непросто даються будь-які задачі з хімії чи фізики, адже не засвоєна база, яка впливає на весь процес навчання в школі і суміжні предмети.
Проте ще глибша проблема з втратами соціальними – вміннями, які учні формують під час взаємодії одне з одним у класі. Це і вміння домовлятися, і робота в групах, і виступ перед аудиторією, і все те, що традиційно потрапляє в список топ-світових умінь на економічному форумі в Давосі.
Якщо додати ці два типи втрат, то картинка стає ще більш песимістичною, адже більшість учнів втрачають одночасно як академічний складник, так і соціальний. І це вже за якихось 7-10 років будуть не діти за шкільною партою, а самостійні співробітники в офісі вашої компанії.
Ця проблема не нова у світі: на міжнародному рівні країни б’ють на сполох ще з часів COVID-19, навіть не маючи освіти в стані війни. У дослідженнях OECD та Світового банку 2020 року було змодельовано вплив освітніх втрат на економіку країн. Дефіцит умінь, спричинений освітніми втратами, призводить до зниження потенціалу робочої сили, зменшення доходів людей, нестачі капіталу та скорочення ВВП.
Команда Світового банку чотири роки тому порахувала, що освітні втрати, спричинені пандемією, коштують світовій економіці 11 трильйонів доларів. В українському контексті ціна освітніх втрат під час повномасштабної війни також відома. У цьогорічному звіті Світового банку "Третя швидка оцінка завданої шкоди та потреб на відновлення України" (RDNA3) йдеться про 5,5 млрд доларів США, які нинішні школярі вже недоотримають протягом трудового життя. І доки війна триває, ця сума зростає.
Як війна вже вплинула на знання і навички дітей?
Наявність освітніх втрат в українських учнів підтверджують результати досліджень. Показовим у цьому сенсі є порівняння результатів PISA-2018 та PISA-2022: освітні втрати в українських учнів стали більшими в усіх трьох аналізованих секторах – математиці, читанні та природничих науках. Тільки 58% учнів досягли базового рівня знань.
У галузі математики різниця між досягненнями українських дітей і учнівства таких держав, як США, Канада чи країни ЄС становить приблизно півтора року навчання.
В Україні школярі із сільської місцевості "відстають" від своїх однолітків із великих міст у читанні майже на 5 років, у математиці – на понад 4,5 роки, а у природничо-наукових дисциплінах – на 4 роки навчання.
За результатами дослідження savED щодо впливу двох років навчання в умовах повномасштабної війни на якість освіти, 63% педагогів та педагогинь говорять про погіршення успішності своїх учнів. Визнають проблему і самі діти. За опитуванням savED, і на Заході, і в Центрі та на Півночі, і в прифронтових областях з-поміж учнівства оцінки щодо зміни успішності після 24 лютого 2022 року подібні. На Заході про погіршення говорять 36%, у Центрі та на Півночі — 37%, у прифронтових регіонах — 43%.
Водночас ситуація з доступом до освіти під час війни ніяк не сприяє тому, щоб результати умовної PISA-2026 стали кращими, прогнози песимістичні.
Якщо вже в 2022 році українські учні на 2,5 роки відставали від своїх європейських однолітків у читанні, то на майбутні кілька років ситуація може стати ще гіршою. І це вже не лише про індивідуальну проблему – це про глобальну конкурентність на світовому рівні, про можливість навчання за кордоном та майбутню інтеграцію в міжнародне професійне середовище.
Як зрушити ситуацію з місця?
Якщо ми говоримо про академічні освітні втрати, то варто відзначити усвідомлення проблеми учителями та батьками. Це вже поле для старту роботи із втратами.
98% українських освітян у цьогорічному опитуванні savED визнали, що в їхніх учнів є академічні освітні втрати, спричинені умовами навчання під час війни.
Спостерігаю, як учителі й батьки, які розуміють це, вже шукають рішення самостійно: здебільшого це консультації для учнів або додаткові матеріали для самостійного опрацювання. Але очевидно, що цього замало, і потрібна підтримка.
Тут непогано включаються з допомогою благодійні освітні можливості: фінансування додаткових годин роботи для учителів, методичний супровід додаткових уроків, розробка матеріалів для подолання втрат, інтерактивні платформи для консультацій та підтримки учнів. З одного боку, що більше таких ініціатив, то більше можливостей у дітей та освітян, а з іншого боку – цьому процесу точно бракує системності.
Як знайти таку можливість для своїх дітей або як самому долучитися, якщо ти вчитель? Хто саме створює матеріали? Чи точно програми охоплюють потрібні теми? Національної "парасольки" на державному рівні ще не існує, тому найкраща порада для всіх учасників процесу залишається простою: беріть участь у додаткових активностях, якщо така можливість є.
Які можливості для школярів є вже зараз?
Інструмент №1. Курси з подолання освітніх втрат від благодійників. Здебільшого такі курси організовують на базі шкіл або цифрових освітніх центрів. Приміром, фонд savED системно реалізовує програми так званих кетчапів у освітніх "Вуликах" – обладнаних локаціях в школах, інших комунальних приміщеннях чи укриттях, де тьютори працюють з дітьми різних вікових категорій над надолуженням навчальних прогалин з того чи іншого предмету.
У 2024 році понад 25 тисяч учнів пройшли програму від savED, і 84% з них продемонстрували прогрес в академічних знаннях.
Освітні експерти фонду ретельно аналізують результати діагностичного тестування учнів, щоб зрозуміти, з якими темами учням найбільше потрібна допомога, які теми вдається засвоїти за допомогою програми, а які потребують додаткової уваги. Цікаво, що результати тестування підсвічують спільні проблеми в учнівства, незалежно від громади та регіону. Наприклад:
- найбільші освітні втрати демонструють учні п’ятих класів – це наслідок незасвоєних у початковій школі тем;
- з української мови тотальна проблема – розуміння прочитаного тексту (вміння знайти в тексті інформацію, критично її оцінити);
- з математики в 7-9 класах виявляємо проблеми із темами, вивчення яких припадало на програму 4-5 класів, тобто освітні втрати тягнуться й накопичуються з року в рік.
Курси з подолання освітніх втрат ефективні саме тоді, коли є системний аналіз прогресу і пошук індивідуальних рішень.
Інструмент №2. Доступні цифрові платформи з додатковими матеріалами, тестуванням, відеоуроками, менторською підтримкою. В приклад можу поставити платформу "Повір".
Інструмент №3. Майданчики з волонтерською підтримкою. Наприклад, ресурс EnGin із доступом до онлайн-практики англійської з носіями мови або розмовні клуби від ГО "Смартосвіта". Це онлайн-можливості, де можна, приміром, попрактикувати ті чи інші навички з волонтером.
Та перш ніж бігти шукати курси чи додаткові заняття, можна самостійно провести освітній рентген і зрозуміти, наскільки критичною є ситуація.
Інструмент №4. Діагностичне тестування на національній платформі "Всеукраїнська школа онлайн". Можна безкоштовно зареєструватися й пройти тест із певного предмету для певного класу – після цього можна отримати аналітику, яка визначить поточну ситуацію. Результат тестування - це орієнтир для учнів і батьків, дорожня карта, за якою можна рухатися в абсолютно різний комфортний спосіб, щоб надолужити прогалини.
Що робити із втратою соціальних навичок?
Із соціальними втратами ситуація складніша. Додавати можна навчитися за допомогою певної послідовності дій та дисципліни, загалом це можливо навіть онлайн. А от щоб навчитися "софт-скілам" – спілкуватися й домовлятися з однолітками, працювати в команді, – потрібно мати щонайменше фізичне місце для безпечних зустрічей і взаємодії одне з одним.
Станом на 2025 рік в Україні тисячі зруйнованих або пошкоджених обстрілами закладів освіти, а це означає, що є громади, які опинилися в освітній ізоляції. Позашкілля майже скрізь призупинене, отже, діти не мають місць, де можна працювати в командах і тренувати соціальні активності. Поява таких просторів – пріоритет для освіти тут і зараз. Загалом тут можна згадати про низку рішень, які пропонує фонд savED – підземні школи, модульні тимчасові простори, цифрові освітні центри "Вулики" - реалізовані ініціативи є, але на тлі такого рівня руйнувань їх, звісно, недостатньо.
В цьому контексті мені пригадується історія в одній з громад на Харківщині, де у нас функціонує "Вулик". Там стартувала група з надолуження освітніх втрат з української мови. Одна з учениць виявила бажання приїздити на уроки з Вовчанська. Перед першим уроком вона підійшла до вчительки і перепросила за те, що буде мовчати на уроках, пояснивши ситуацію: "Ми просто з мамою і братом майже три місяці просиділи в підвалі, мені ще важко адаптуватися до спілкування, але я дуже хочу наздогнати програму". І таких випадків, на жаль, багато.
Що робити, щоб надолужувати соціальні втрати? Шукати простори для взаємодії, будь-які додаткові активності: гуртки, дебатні клуби, спортивні секції. І ще – витягайте дітей з екранів ґаджетів!
Що мотивує учнів та вчителів?
Ми у savED часто чуємо фразу від учасників курсів з подолання освітніх втрат: "Це ж не урок, тут можна". Її кажуть як діти, так і вчителі. Нещодавно вчителька математики з Криворізького ліцею принесла на урок борошно, гречку, масло, хліб і радісно скинула фото в робочий чат: "Будемо рахувати калорії на день – ну а що, це ж не урок, тут можна".
Те саме чуємо від дітей, коли питаємо, що мотивує їх відвідувати додаткові заняття: "Це не уроки – тут ми граємо, робимо руханки, малюємо". Що не так із цими цитатами? Стереотипність. Нічого такого, що не було б дозволено на традиційному уроці, насправді не відбувається, але сам факт того, що це додаткова, позапрограмова активність, дає вчителям відчуття більшої свободи, а учням – відсутність гонитви за оцінками й контрольними.
Якщо ви учитель чи учителька і хочете організувати надолуження освітніх втрат для своїх учнів, зверніть увагу на декілька наступних речей.
Перше – це виділення ключових суттєвих тем з програми та методика мікронавчання через групування інформації маленькими порціями з практикою. Не нехтуйте зміною активностей на заняттях: учням важко фокусуватися. Допоможіть їм утримувати увагу, змінюючи завдання: відео, мінітест, аудіо, читання, малювання, руханка.
За можливості, додавайте елементи соціалізації до академічної частини – працюйте в парах і групах, захищайте проєкти, дебатуйте. І останнє – пам'ятайте, що помилки – це середовище для розвитку. Помилятися – це добре, адже так можна виявити ті зони, які ще потребують уваги.
Роль батьків у процесі подолання освітніх втрат теж надзвичайно важлива. Як мінімум, тато чи мама можуть відверто поговорити з дітьми про ті чи інші неуспіхи та підтримати їх загальний моральний стан. Фактор психологічного стресу є однією з першопричин появи освітніх прогалин під час війни. На жаль, доки триває повномасштабна агресія Росії проти України, сучасне покоління дітей змушене жити в постійному надолуженні втраченого. Роль держави, громадянського суспільства і благодійних ініціатив у цих обставинах - підтримувати школярів якомога системніше стільки, скільки це буде необхідно.
Джерело: pravda.com.ua
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут