Ковельський міськрайонний суд Волинської області розглянув кримінальне провадження щодо військовозобов’язаного, обвинуваченого за ст. 336 Кримінального кодексу України в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
Чоловік пояснював відмову від проходження військової служби своїми релігійними переконаннями та наполягав, що готовий виконувати альтернативну службу без використання зброї. Суд визнав його винним, призначив три роки позбавлення волі, але звільнив від відбування покарання з випробуванням на один рік, пише sud.ua.
Суть справи
Обвинувачений перебував на військовому обліку як військовозобов’язаний. 7 червня 2024 року він пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої був визнаний придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, вищих військових навчальних закладах, навчальних центрах, закладах та установах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв’язку, оперативного забезпечення та охорони.
Того ж дня о 13:40 чоловікові повідомили про необхідність прибути о 17:00 для подальшого проходження військової служби під час мобілізації.
Як встановив суд, обвинувачений був попереджений про кримінальну відповідальність за ухилення від призову під час мобілізації, не мав передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підстав для відстрочки, однак у визначений час не прибув та не був відправлений у складі команди для проходження військової служби. Саме ці дії орган обвинувачення кваліфікував за ст. 336 КК України.
Позиція обвинуваченого
У суді чоловік визнав свою вину частково.
Він пояснив, що після отримання повістки пройшов ВЛК, однак вважав, що медичний огляд було проведено з порушеннями, оскільки, на його думку, комісія не врахувала всі встановлені йому діагнози. Водночас рішення ВЛК він не оскаржував.
Обвинувачений також зазначав, що звертався до ТЦК та СП письмово і повідомляв, що через релігійні переконання не може брати до рук зброю та брати участь у війні. Після проходження ВЛК йому запропонували отримати повістку для подальшої мобілізації, від отримання якої він відмовився.
Чоловік повідомив, що є членом релігійної громади помісної Церкви євангельських християн-баптистів, віровчення якої, за його словами, не допускає використання зброї. Він наполягав, що не відмовлявся від виконання обов’язку перед державою як такого, а був готовий проходити альтернативну службу без використання зброї.
Обвинувачений пояснював, що усвідомлює факт війни, хоче бути корисним державі та людям і готовий робити це іншим способом. Він посилався на свою участь у допомозі внутрішньо переміщеним особам при молитовному будинку та у відновленні частково зруйнованого житла. За його позицією, його поведінка була зумовлена не наміром ухилитися від виконання обов’язку, а сумлінням та релігійною вірою.
Позиція захисту
Захисник просив суд врахувати, що обвинувачений раніше не був судимий, позитивно характеризувався за місцем проживання, є членом церкви та бере участь у допомозі переселенцям.
Захист наголошував, що неприбуття чоловіка у зазначені в повістці час і місце було зумовлене не свідомим прагненням ухилитися від військового обов’язку, а його релігійними переконаннями, які не дозволяють брати до рук зброю.
Також захисник посилався на бажання обвинуваченого проходити альтернативну службу та виконувати обов’язки без застосування зброї.
Які докази дослідив суд
Суд у справі №159/6472/24 зазначив, що, крім часткового визнання вини самим обвинуваченим, його винуватість підтверджувалася матеріалами кримінального провадження та показаннями свідків.
Серед досліджених документів були витяг з ЄРДР, повідомлення ТЦК та СП про кримінальне правопорушення, рапорт офіцера мобілізаційного відділення, акт про відмову від отримання повістки, поіменний список військовозобов’язаних, довідка ВЛК, картка медичного огляду, військовий квиток, документи щодо повідомлення про необхідність прибуття та матеріали про попередження чоловіка щодо кримінальної відповідальності за ст. 336 КК України.
Суд встановив, що обвинувачений раніше проходив військову службу у 1997–1999 роках. Матеріали також підтверджували, що після ВЛК він був визнаний придатним до служби в підрозділах забезпечення та інших визначених комісією підрозділах.
Допитаний у суді лікар-терапевт, який очолював відповідну лікарську комісію, пояснив, що під час медичного огляду були враховані захворювання чоловіка, після чого його визнали придатним до служби, зокрема у тилових підрозділах. Свідок також зазначив, що особі роз’яснюється порядок оскарження висновку ВЛК у разі незгоди з ним.
Працівник ТЦК та СП підтвердив відмову чоловіка від отримання повістки.
Інший працівник ТЦК та СП повідомив, що особисто вручав чоловікові повістку. За його словами, після проходження ВЛК та встановлення відсутності права на відстрочку обвинуваченому була виписана повістка для подальшої мобілізації. Після відмови від її отримання чоловіка попередили про кримінальну відповідальність за ст. 336 КК України, а зміст повістки зачитали йому вголос. У визначений час він не з’явився.
Цей свідок також зазначив, що обвинувачений пояснював свою позицію релігійними переконаннями, однак бажання проходити службу в тилових підрозділах не висловлював. За словами свідка, військовослужбовці, релігійні переконання яких не дозволяють користуватися зброєю, можуть виконувати інші завдання.
Ще один свідок підтвердив, що чоловік просив надати йому можливість альтернативної служби та був попереджений про кримінальну відповідальність. За його словами, у підрозділах особи з відповідними релігійними переконаннями можуть виконувати функції, не пов’язані безпосередньо із застосуванням зброї, а за дозволом відповідної посадової особи складати Військову присягу без зброї в руках.
Брат обвинуваченого та його колега підтвердили належність чоловіка до громади євангельських християн-баптистів та те, що його релігійні переконання не допускають використання зброї.
Висновок суду щодо винуватості
Оцінивши докази у сукупності, суд дійшов висновку, що винуватість обвинуваченого доведена повністю.
Суд зазначив, що матеріали провадження та показання свідків підтверджують факт його неприбуття у визначені повісткою час і місце, при тому що зміст повістки був належним чином доведений до його відома, він перебував на обліку як військовозобов’язаний та був визнаний ВЛК придатним до військової служби у визначених категоріях підрозділів.
Суд кваліфікував такі дії за ст. 336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
Що суд зазначив щодо релігійних переконань та альтернативної служби
Розглядаючи заперечення обвинуваченого про те, що його відмова була правомірною, оскільки військова служба суперечить його релігійним переконанням, а він погоджувався на альтернативну службу, суд окремо проаналізував це питання.
Суд наголосив, що призов на військову службу під час мобілізації сам по собі не означав, що чоловік обов’язково мав брати до рук зброю. З огляду на його релігійні переконання та конституційний обов’язок щодо захисту Вітчизни під час служби він міг бути залучений до ремонту техніки, будівництва укріплень, евакуації поранених, перевезення вантажів та інших функцій, не пов’язаних із застосуванням зброї.
Суд послався на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 2 травня 2024 року у справі № 344/12021/22, від 13 червня 2024 року у справі № 601/2491/22 та від 27 жовтня 2025 року у справі № 573/838/24.
У цих висновках зазначалося, що право сповідувати релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за умови законності такого обмеження, наявності легітимної мети та дотримання принципу пропорційності.
Суд також навів положення ст. 35 Конституції України, яка гарантує свободу світогляду і віросповідання та передбачає, що ніхто не може бути звільнений від обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. Водночас Конституція передбачає заміну виконання військового обов’язку альтернативною невійськовою службою, якщо виконання такого обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина.
Поряд із цим суд послався на ст. 65 Конституції України, відповідно до якої захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов’язком громадян України.
Окремо суд відтворив правову позицію об’єднаної палати Верховного Суду щодо співвідношення права на свободу віросповідання та обов’язку проходження військової служби під час мобілізації.
Верховний Суд виходив із того, що законодавство розрізняє строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Для строкової військової служби закон передбачає можливість заміни її альтернативною невійськовою службою для осіб, релігійні переконання яких несумісні з військовою службою. Водночас для призову під час мобілізації закон такої процедури заміни не передбачає.
За висновком об’єднаної палати, неможливість відмовитися від призову під час мобілізації є свідомим і послідовним вибором законодавця, який має легітимну мету в умовах збройної агресії та необхідності захисту існування держави, життя людей і громадської безпеки.
Верховний Суд зазначив, що законодавство не передбачає можливості уникнути призову за мобілізацією на підставі релігійних або нерелігійних переконань навіть у разі, якщо щирість та послідовність таких переконань не ставиться під сумнів.
Відмова від призову під час мобілізації з мотивів релігійних чи інших переконань, за цим правовим висновком, може зумовлювати кримінальну відповідальність за ст. 336 КК України.
Водночас Верховний Суд наголосив, що релігійні та інші переконання особи мають враховуватися вже під час проходження військової служби за мобілізацією і не повинні призводити до покладення на сумлінного відмовника обов’язків, пов’язаних із носінням або використанням зброї.
Призначення покарання
Визначаючи вид і міру покарання, суд врахував, що обвинувачений вчинив нетяжкий злочин, раніше не був судимий, позитивно характеризується за місцем проживання та релігійною громадою, одружений, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, не працює, а також врахував стан його здоров’я.
Суд також взяв до уваги участь чоловіка у допомозі внутрішньо переміщеним особам та у відновленні зруйнованого житла у Харкові.
Водночас обставин, які відповідно до КК України пом’якшували або обтяжували б покарання, суд не встановив.
З огляду на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та відсутність пом’якшуючих і обтяжуючих обставин суд дійшов висновку, що його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень можливі без ізоляції від суспільства.
Чоловіка визнали винним за ст. 336 КК України та призначили йому покарання у вигляді трьох років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України його звільнили від відбування призначеного покарання з випробувальним строком на один рік.
Протягом цього строку засуджений повинен періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти про зміну місця проживання, не виїжджати за межі України без погодження з органом пробації, а також працевлаштуватися або за направленням органу пробації звернутися до державної служби зайнятості та працевлаштуватися у разі пропозиції відповідної роботи.
Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Ковельський міськрайонний суд Волинської області протягом 30 днів із дня його проголошення.
Джерело: sud.ua
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут