Разом з групою волонтерів з Полтавщини він відвідав низку міст на сході України.

Приєднуйтесь до нашої групи у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні для християн новини!

Пресслужба п’ятидесятників України опублікувала нотатки волонтера з м. Лисичанська, пише svitogliad.com.

13 березня 2021 р. Після вчорашнього напруженого дня спав майже до ранку у квартирі місіонерів на п’ятому поверсі. Місіонери від місії «Добрий Самарянин» (м. Рівне) вже три роки трудяться в Лисичанську. Нам запропонували ще відвідати декілька селищ, які постраждали від торішніх пожеж, що лютували восени на Луганщині, коли вогнем були знищені цілі села.

Коли дісталися до погорільців, склалося враження, що тут гірша ситуація, ніж там, де були обстріли. Зустрілися з Максимом, сином єпископа Василя Гарбузюка. Він живе в селі Борівське. Вони з дружиною мають дев’ятеро діток, ведуть велике фермерське господарство. З ним був також місіонер Олег Дитюк з Лисичанська. Вони й організували нам поїздку по декількох селах, що погоріли.

Першим на нашому шляху було Сиротине — селище міського типу у Сєвєродонецькому районі Луганської області, де цілі вулиці вигоріли. Пустка. Скрізь пісок, який розвіває вітер, цим сірим пилом вкривається все навколо. Зелені насадження, дерева — все обгоріло, одні обвуглені пеньки стирчать. А ще зараз, у міжсезоння, коли немає листя та трави, картина особливо гнітюча. Йду вулицею, а ноги грузнуть у піску Думається, як тут, на такому ґрунті, взагалі щось росте? Сосновий ліс поряд з кладовищем теж здається мертвим, очевидно, що величезні сосни з чорною, обвугленою корою, вже не оживуть…

Як не дивно, частина хат вціліла, хоча сусідні згоріли вщент. Люди розповідають, що то через сильний (шквальний) вітер, який під час пожежі буквально відривав цілі гілки дерев, що палаючими факелами падали на будинки й ті одразу займалися. Хто був вдома і мав достатньо сили, міг врятувати свою хату, якщо не всю, то хоч частково.

Максим свідчив, що їхнє село врятувалося дивом. Потелефонували їм з сусіднього села і сказали готуватися, що через декілька хвилин полум’я дійде до їхнього селища. Але буквально за декілька метрів від Борівського вітер раптово змінив напрямок. Вони дякують Богу за цю милість. Є два інших свідчення християн, як їхні оселі були врятовані дивовижним чином, коли навколо всі інші будинки згоріли, а їхні вціліли. Тут явно було Боже втручання.

Читайте також: Запашна кава, хліб та круасани. У Броварах відкрили кафе, в якому працюють люди з синдромом Дауна

Приїхали в село Аскалонівку, яке згоріло майже вщерть, бо близько до лісу. Деякі хати дивом вціліли. Там живуть люди похилого віку, з якими ми мали досить жваві спілкування. Наприклад, 70-річний Олександр Іванович, в якого згоріли всі господарчі будівлі, гараж, автомобіль (хата вціліла), досить бадьорий і дбає за господарство, планує добудовувати новий сарай для своїх корівок і кіз. Я дивуюся оптимізму і незламності таких людей. Хоч, як розповідають місцеві жителі, було багато тих, хто після пожежі психічно зламався, наклав на себе руки, чи мав спробу самогубства. Дехто впав у депресію, хтось у пиятику.

Нарешті погорільці почали отримувати обіцяну компенсацію від держави, але, за сучасними мірками, тих грошей недостатньо, щоб оновити обійстя.

Сильно допомагають погорільцям добровольці-волонтери, зокрема християни. Максим Гарбузюк показав нам збудований ними будиночок для одного з погорільців, який звели наші брати із Західної України.

Отож, якщо хто хоче допомогти, потрудитися для Господа, то тут є багато можливостей. Пожертвувати кошти або особисто взяти участь у зведенні житла для погорільців. Церква з Тошківки на чолі з пастором Олександром Семененком вже заготовила матеріали на три модульні будиночки, які планують звести цього літа. Собівартість матеріалів на один будинок приблизно 3,5 тис. доларів США. Звертайтеся, добровольці, до цього пастора чи до Максима. Приїжджайте, вкладайте у вічність, у Небо.

* * *

Десь близько першої дня виїхали в напрямку Полтавщини. Шістсот кілометрів попереду. Доїхали порівняно швидко, без пригод і перешкод. Останній блок-пост був в Долині, на межі Донецької й Харківської областей. Військовий запитав: «Де ви були?» «У… Тошківці», — нарешті згадав назву водій, я ж додав: «Де ми тільки не були…» На ці слова військовий широко усміхнувся і побажав щасливої дороги.

Думаю, ми повернемося сюди ще. Таке служіння захоплює і кличе знову. Ти відчуваєш, що живеш недарма.

Джерело: svitogliad.com

_____________________

Всеукраїнський Собор — це об’єднання релігійних та громадських організацій, а також усіх небайдужих громадян навколо християнського шляху розвитку української держави.

Підписуйтесь на нас у Телеграм, Вайбер, Фейсбук та Інстаграм, щоб першими знати важливі та актуальні для християн новини!