Владислав Стоцький, позивний "Вогонь", Герой України, який тримав позицію та оборонявся в Донецькій області в оточенні протягом 67 днів, ділиться чудесами Божого захисту на війні. Ця історія — про 26 лютого 2025 року, коли його підрозділ зіткнувся з чадним газом і хімічною атакою.

Повернення на війну з вірою в серці

9 лютого 2025 року Владислав знову повернувся на передову. Після ротації він зайшов на ту саму позицію, з якою раніше зробив фото. Цього разу вона виявилася краще укріпленою, і хлопці налаштувались тримати її, як і раніше. Але ніхто не знав, що саме там станеться справжнє випробування на виживання — не тільки фізичне, а й духовне.

26 лютого: день, коли Бог особисто втрутився

Бійці розташувалися на позиції, користуючись генератором для освітлення та енергії. Надворі — свіжий сніг і яскраве сонце. Але саме це спричинило смертельну пастку: через перепад тиску чадний газ із генератора не виходив назовні, а почав наповнювати укриття.

Владислав пригадує, як у той день лампочка почала мигати, хоча до цього або світила, або ні. Це стало Божим попередженням.

"Я кажу побратиму Крячикові: Ану сходи, глянь генератора'"

За кілька секунд він вже кричав: "Поможіть! Чадний газ!"

Секунди до загибелі — і молитва крізь задуху

Усередині позиції вже лежали непритомні колумбійці. Першого побратима Владислав почав тягнути на себе — і сам втрачає сили. Здавалося, все — зараз і він втратить свідомість.

"Я не можу тримати автомат, не можу звести руки, ноги підкошуються... тільки холодний піт і нудота"

У цю мить не залишилось нічого, окрім одного:

"Я кажу: Господи, будь ласка, врятуй мене та моїх людей!"

Він повторював це знову і знову, поки не почув шерех. До нього приповз Крячик — вже не міг йти, але з останніх сил дістався побратима, щоб просити допомоги.

Справжнє диво — як молитва рятує життя

Разом вони відкрили штори, заглушили генератор. Нона та Підбуль — колумбійці — були при смерті: піна з рота, судоми. Інші просто лежали без ознак активності. Владислав майже не тримався на ногах, але продовжував:

"Прошу Тебе, Боже, врятуй моїх людей!"

Це не були формальні слова. Це був крик душі — і Бог почув.

Юний боєць, який залишався на спостережному пункті, зміг допомогти, і потроху всі почали приходити до тями. Вижили всі.

І це ще не все…

Здавалося, найгірше минуло. Але ворог продовжив атаки: росіяни закинули РГВО — хімічну гранату. Знову газ. Знову кашель. Протигази. Біль. Але цього разу вже з розумінням: Бог вивів — і виведе знову.

Увечері, знесилений, Владислав сидів і записував відео дружині:

"Настю, нас цілий день труїли… Але ми живі"

І тут приходить повідомлення: Указ Президента України — Владиславу Стоцькому присвоєно звання Героя України.

"Оце день, звичайно…" — з посмішкою каже Владислав.

Заключне слово: Бог поряд у смертельні миті

Ця історія — не просто розповідь про війну. Це свідчення того, як у найтемніший момент, коли немає шансів, Бог приходить, відповідає на молитву, піднімає і рятує.

"Господи, врятуй мене та моїх людей" — ця проста молитва стала ключем до життя.

Молитви за воїнів — це молитовний щит, що творить чудеса. Кожен, хто молиться, допомагає Богу оберігати захисників від смертельних загроз.

Джерело: відеосвідчення  в ц. Благодать