Полу було 78 років. Він був останнім пацієнтом, який жив у "залізних легенях" – металевому циліндрі на все тіло, що забезпечував штучне дихання.
Він дихав за допомогою величезного апарата з шести років. Утім, це не завадило йому вступити до університету, стати юристом і письменником, пише УП.Життя з посиланням на Sky.News.
Батьки Пола були вірянами їх любов до Бога допомогли їм виростити Пола та надихнула його до нових досягнень. Також віра в Бога допомагала хлопцю морально весь цей час. Батько часто возив його до церкви на колісному кріслі.
Його життя є гарним прикладом для нас, щоб не здаватися та рухатися вперед, незалежно від обставин.
Звістку про те що серце Пола перестало битися повідомив правозахисник Кріс Ульмер на платформі GoFundMe, де рідні Пола збирали кошти на його лікування після погіршення стану в останні роки. "Я вдячний усім, хто пожертвував кошти для мого брата. Це дозволило йому прожити останні кілька років без стресу. Це також допоможе оплатити його похорон у цей важкий час", – сказав брат померлого Філіп.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
Історія "чоловіка у залізних легенях"
Пол Александер захворів на поліомієліт влітку 1952 року, коли йому було 6 років, розповідає The Guardian. За кілька днів хлопчик уже не міг ходити й задихався.
Його терміново доставили до лікарні, де один лікар сказав, що допомогти дитині неможливо, а інший – наважився екстрено провести трахеотомію.
Пол прокинувся всередині металевого циліндра, де провів решту свого життя. Протягом 18 місяців хлопчик не міг говорити та рухатись. У відділенні від поліомієліту на його очах померло дуже багато дітей.
Згодом Пол одужав, але вірус залишив його майже повністю паралізованим нижче шиї. "Залізні легені"* робили те, на що була не здатна його діафрагма.
Хлопець мав постійно лежати на спині з головою на подушці, а тіло від шиї і нижче було у циліндрі. Коли медики відкривали апарат, щоб помити його, Пол затримував дихання.
Хлопчик займався з фізіотерапевтом, навчився читати, малював за допомогою зубів, а ще поступово зміг самостійно дихати по кілька хвилин.
Уже згодом він міг залишати апарат на кілька годин, використовуючи пластикову паличку і ручку, прикріплену до неї, щоб натискати на клавіатуру.
У 21 рік Пол став першим учнем, який закінчив старшу школу в Далласі дистанційно. Опісля – здобув ступінь бакалавра та доктора права в Техаському університеті в Остіні, і протягом 30 років працював адвокатом.
Коли він представляв клієнтів у суді, його тіло вдавалось утримувати у вертикальному положенні завдяки модифікованому колісному кріслу.
Пол розповідав журналістам, що на початку навчання у ЗВО дуже нервував, адже був єдиним студентом з інвалідністю. Друзі по гуртожитку та доглядальниці допомагали чоловіку з побутом.
"У кампусі не було жодної людини з інвалідністю, я був один. Куди б я не пішов, я був один. Я просто прокладав собі шлях. Я завжди боровся", – казав чоловік.
Згодом Пол зустрів дівчину на імʼя Клер. Вони закохались і заручились, але мати дівчини завадила шлюбу. Коли Пол телефонував Клер, мати не дозволила їм поговорити та сказала, щоб він більше ніколи не спілкувався з її донькою. "Мені знадобилися роки, щоб пережити це", – пригадував Пол.
Коли почали використовуватись більш сучасні апарати ШВЛ, Пол уже звик до життя у своєму циліндрі. Чоловік не хотів знову проходити через операцію та "мати дірку в горлі", тож він залишився у "залізних легенях".
Усі, хто спілкувався з Полом, описували його як дуже говіркого та веселого чоловіка. Він любив жартувати, відповідав на всі запитання про хворобу, а великий циліндр називав "залізним конем".
Батьки Пола були вірянами. Саме віра в Бога допомагала хлопцю морально весь цей час. Батько часто возив його до церкви на колісному кріслі.
Історію свого життя Пол згодом описав у книзі під назвою "Три хвилини для собаки" (Three Minutes For A Dog). На цю книгу чоловіка надихнула його доглядальниця Кеті.
Його головною метою було нагадування про жахи епідемії поліомієліту – він хотів, щоб люди не забували про небезпеку цієї хвороби.
Чоловік прожив довше за багатьох друзів, пережив пандемію COVID-19, та протягом останніх років його стан погіршився. У нього розвинулася хронічна респіраторна інфекція, а під час будь-якого руху боліли ноги.
"Його історія облетіла весь світ, позитивно впливала на людей. Пол був неймовірним прикладом для наслідування, який ми будемо пам'ятати завжди", – сказав правозахисник Кріс Ульмер.
* "Залізні легені" – це механічний респіратор з негативним тиском, який охоплює більшу частину тіла людини та змінює тиск повітря в замкнутому просторі, щоб стимулювати дихання.
Цей апарат вперше зʼявився у 1928 році в Гарварді. Винахідники інженер Філіп Дрінкер та фізіолог Луїс Шоу придумали його після того, як побачили муки дітей у відділенні для хворих на поліомієліт.
У 1955 році зʼявилася вакцина проти поліомієліту, яка врятувала тисячі дітей та знизила рівень захворюваності у США. Останні "залізні легені" були виготовлені наприкінці 1960-х років.
Джерело: УП.Життя
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут