Цифра, яку наводить Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), шокує. Щорічно 800 тисяч людей скоюють суїцид. При цьому немає чіткої залежності цього показника від рівня життя: у розвинених країнах на кожних 100 тисяч осіб населення припадає 11,5 випадку суїциду, тоді як у світі в середньому — 10,5 випадку, повідомляє Дзеркало Тижня.
Поки що жодна міжнародна організація не може приборкати тенденцію зростання кількості суїцидів. Серед молоді віком від 15 до 29 років самогубство вийшло на друге місце в переліку основних причин смерті. Якщо так триватиме й далі, то суїциди посядуть першість, випередивши і насильницькі злочини, і воєнні конфлікти.
Генеральний директор ВООЗ Тедрос Адханом Гебрейєсус зазначив, що загалом ситуація продовжує погіршуватися. За п'ять років усього 38 країн реалізували національну стратегію із запобігання самогубствам. Цією статтею я хочу привернути увагу до зазначеного факту, адже без широкої участі суспільства можемо згодом опинитися перед глобальною проблемою, особливо в нашій країні, шматованій воєнним конфліктом.
Приклад інших держав свідчить, що для досягнення успіху достатньо підтримати ініціативу. Так зробили у США, коли міністерство ветеранів у результаті дослідження встановило, що щодня 22 колишніх учасники боїв накладають на себе руки (2014-го — 7403 ветерани). Одразу провели флешмоб 22 Pushup Challenge, щоб зібрати кошти для допомоги ветеранам із посттравматичним стресовим розладом (ПТСР). Його учасники жертвували на сайті 22 долари й розміщували відео, на якому віджималися від підлоги 22 рази впродовж 22 днів і передавали естафету.
В Україні з початку 2017 року цей флешмоб набув популярності. Цілі військові підрозділи віджималися на камеру. Потім до акції приєдналися керівники Міністерства оборони і тисячі корумпованих чиновників, демонструючи фізичну спроможність. Але коли журналісти нагадали, що ця ідея — не самореклама, а збирання коштів для надання медичної та психологічної допомоги ветеранам АТО, про акцію зразу забули. На жаль, у підсумку, жодної користі ветеранам це дійство не принесло.
А річ же не тільки в допомозі учасникам бойових дій. Сьогодні, крім ПТСР (він же "в'єтнамський", "афганський" синдром тощо), у світі діагностують багато різних психічних захворювань і розладів, від яких страждають мільйони людей. За статистикою, від тяжких і часто невиліковних захворювань психіки, таких як шизофренія, олігофренія, деменція, аутизм, епілепсія та інші, стабільно страждають близько 2% населення. Тим часом низка психічних розладів цілком виліковна. Зокрема це розлади настрою (афективні розлади), наприклад депресія та біполярний розлад, а також неврози-фобії, істерії, психози; соматоформні розлади, коли тілесні недуги виникають через проблеми з психікою. Цей же блок охоплює і посттравматичні стресові розлади, що ламають життя учасників бойових дій, у тому числі ветеранів АТО в Україні.
Усі вище перелічені розлади розвиваються під впливом зовнішніх факторів: насильство в дитинстві, пригнічення в школі й на роботі тощо. Своєчасно звернувшись по лікування, більшість цих проблем можна ефективно вирішити.
Тим часом структури охорони здоров'я держав реагують недостатньо. Навіть у передових країнах від 30 до 55% осіб із такими розладами не отримують лікування. А в державах із середнім і низьким рівнями доходу зазначений показник становить від 76 до 85%. І це величезна проблема, адже люди з психічними розладами нерідко поповнюють ряди самогубців. Встановлено, що 90% людей, котрі скоїли самогубство, на момент смерті страждали на психічне захворювання. Психіатр Світлана Нетрусова два роки тому опублікувала статтю про причини самогубств. Вона виділила такі типи мотивів суїцидальної поведінки:
— протест (помста за завдану шкоду; акт суїциду відбувається публічно, що визначається психопатологічною реакцією);
— заклик (індивід хоче, щоб йому допомогли для зміни ситуації; виникає жалість до себе);
— уникнення (виникає при очікуванні покарання або страждання; суїциду передує тривалий період обмірковування);
— самопокарання (виникає у разі переживання вини; передує довга й ретельна підготовка до самогубства);
— відмова від життя (мотивом виступає відмова існувати; в основі втрата сенсу життя).
На жаль, суїцидний вік знизився. ВООЗ звертає увагу на істотний приріст самогубств у віковій групі від 10 до 14 років. Фахівці завжди зараховували підлітків до групи ризику. Основні причини самогубств підлітків зводяться до таких:
— тяжка ситуація в родині;
— конфлікти з однолітками;
— нерозділене кохання.
Про те, що таке самогубство і як його уникнути, потрібно розповідати дітям з раннього віку. Тим часом багато батьків уникають цієї теми, вважаючи, що їхньої дитини це не торкнеться.
Окрім вищевикладених причин, відсотку до підліткових суїцидів додають соціальні мережі. Тут на перше місце у світі вийшли наші північні сусіди (РФ) та їхня мережа "ВКонтакте". Так, у 2013 році виникла суїцидна гра "Синій кит", яка шляхом маніпуляцій із психікою втягувала молодь у процес скоєння суїциду. За даними розслідування "Новой газеты", у період із кінця 2015-го по початок 2016 року під впливом гри в Росії сталося 130 дитячих суїцидів. А 2017-го так званий творець "Синього кита" Пилип Будейкін був засуджений на три роки. Пізніше затримали адміністратора ще однієї з "груп смерті", Іллю Сидорова, якому вдалося підштовхнути до суїциду сімох підлітків. Хоча після арештів і матеріалів у ЗМІ активність поширення гри знизилася, "Синій кит" став збирати врожай смерті в інших країнах — Алжирі (7 людей), Кувейті, Саудівській Аравії, Аргентині, Бразилії.
Під впливом цієї гри суїциди підлітків сталися і в Україні. Потім на зміну "Синьому киту" прийшли "Червона сова", "Момо", але тут ЗМІ, психологи й волонтери спрацювали ефективно. Вдалося запобігти суїцидам у Києві, Миколаєві й Херсоні. Уповноважений президента України з прав дитини закликав батьків звертати більшу увагу на поведінку дітей. Психолог Віра Романова визначила підозрілі ознаки участі дитини в такій грі:
— безпричинна зміна поведінки: була спокійною — стала знервованою й задерикуватою, була товариською — стала замкненою, мовлення — повільним і монотонним;
— поверхневий сон, сонливість або безсоння;
— раніше акуратна дитина стала зневажливо ставитися до своєї зовнішності й гігієни;
— незвичайне зловживання спиртним і наркотиками;
— "прощальні" дії: незвичні розмови про любов до батьків, спроби завершити справи, роздарувати улюблені речі.
Чимало може розповісти батькам і сторінка дитини в соцмережах. Перелічу тривожні ознаки:
1. Профіль закритий від вас із незрозумілої причини.
2. На фотографіях підліток закриває обличчя, демонструє вказівний палець (символи суїцидальних думок). Небезпечними вважаються також медузи, кішки, метелики, єдинороги, зйомки з висоти, а також зображення, як кити пливуть угору.
3. Розміщення на сторінці депресивної музики, постів на тему самоприниження, заподіяння собі травм і порізів, коментарі про смерть, надмірне захоплення тематичною літературою.
4. Поява групи підозрілих "друзів" за короткий час.
Якщо тривожні симптоми очевидні, важливо негайно звернутися до психолога.
Коли повернутися до проблеми суїцидів в Україні, то доводиться констатувати сплеск хвилі самогубств за останні роки. Наприклад, 2018-го у столиці за добу могло статися п'ять суїцидів, хоча кілька років тому це був місячний показник. Причини зрозумілі. Крім поглиблення соціальних проблем, додався воєнний конфлікт у Донбасі, — в зоні бойових дій суїцид трапляється через день. Та й у мирних областях не припиняються самогубства ветеранів АТО. Деякі причини цієї проблеми буквально лежать на поверхні.
Перша: далеко не всі нинішні контрактники та призовники готові до специфічних навантажень війни. Фахівці провели дослідження двох груп учасників АТО — контрактників з призовниками (перша) та добровольців (друга). У першої групи ПТСР — 94%, у другої — 12%. Депресивні настрої в першій групі — 44%, у другій — 8%. Суїцидальні нахили у перших становлять 76%, у других — 4%. І це при тому, що добровольці зазвичай пройшли найгарячіші точки.
Вважаю, що якісний психологічний відбір бійців у зону бойових дій — обов'язковий, а за п'ять років війни в Україні його так і не організували. Але краще пізно, ніж ніколи, тим більше що фахівців у нас вистачає. Ще — важливо використовувати досвід інших країн (наприклад Ізраїлю), відбираючи солдатів у той або інший рід військ.
Друга: реабілітація ветеранів війни. Мабуть, першими на незвичайну поведінку бійців після ротації звернули увагу ще у французькому Іноземному легіоні. Після жорстоких боїв в африканській глибинці легіонери поводилися в мирних умовах зухвало. Тому було вжито заходів: після бойових дій тих-таки легіонерів в обов'язковому порядку поміщають на карантин у військові шпиталі, де вони проходять реабілітацію. І тільки після цього їх відпускають відпочити додому.
У нас багато говорилося про необхідність професійної психологічної реабілітації атовців, проте колишній військовий прокурор повідомив, що у 2018-му централізованих заходів такого плану ніхто не проводив. Тоді як тільки в Києві й Київській області черга на таку реабілітацію становить 20 тисяч людей.
Ветеран бойових дій Євген Терехов в інтерв'ю розповів, що основна реабілітація його колег — "бухнути" з товаришами по службі. Йому спільно з волонтерами вдалося по лінії МВС організувати реабілітацію Національної гвардії: бійців після виходу із зони боїв посилають у відомчий санаторій, реабілітаційний центр для роботи з психологами. Поки що це тільки 1200 людей за квартал, але початок правильний, далі справа за державою.
Всього кілька місяців тому в Києві на гроші уряду Великої Британії почала працювати гаряча лінія підтримки ветеранів із запобігання суїцидам. Невже за п'ять років війни в державних структур не знайшлося фінансування на цей проєкт? Запитання риторичне.
Нині багато говорять про вступ України до НАТО. Але ж досвід Альянсу з ротації солдатів у зоні бойових дій ми ігноруємо, — українські бійці роками перебувають на передовий, і їхня моральна виснаженість давно нижча всіх допустимих норм.
Тому я впевнений, що проблему психічного здоров'я військовослужбовців у нинішніх умовах можна вирішувати тільки комплексно. Крім роботи психологів і психіатрів, доцільно вивчити досвід Ізраїлю у створення державної системи патріотичного виховання, допризовної підготовки, організації резерву, з професійного відбору на різні військові спеціальності. Всі ці заходи сукупно зможуть у рази знизити кількість психічних розладів серед військовослужбовців. А поки що треба привернути увагу керівництва країни до проблеми профілактики суїцидів.
Згідно з дослідженнями, 75% самогубців так чи інакше повідомляють про свої задуми, тому близьким важливо вчасно розпізнати ці ознаки й звернутися по допомогу. Крім участі населення, профілактика суїцидів має охоплювати психоосвіту широких мас; посилення уваги батьків до життя своїх дітей; доступність психологічної допомоги для людей із групи ризику.
Один із дуже важливих чинників появи суїцидальних настроїв — самотність. Але цьому можна запобігти роботою в команді, появою нових комунікацій і постійним підвищенням своєї кваліфікації. Волонтерам важливо створювати групи взаємодопомоги, а державі — кризові стаціонари, які будуть реалізовувати психотерапевтичні й реабілітаційні програми.
Часом, щоб спонукати відмовитися від фатального кроку, буває достатньо виявити щиру цікавість до людини з суїцидальними намірами, допомогти усвідомити цінність її життя для оточення.
І все ж без державної підтримки ситуація істотно не поліпшиться. Тому я вважаю, що в Україні необхідно прийняти закон про психічне здоров'я. Час виходити на рівень передових країн у плані профілактики суїцидів.
Михайло Матяш
Джерело: Дзеркало Тижня