Як це сталося

Постанова «Про охорону здоров’я жінки», а фактично про штучне переривання вагітності – була видана 18 листопада 1920 року Народним Комісаріатом охорони здоров’я Миколою Семашком і Народним комісаріатом юстиції Дмитром Курським за підтримки особисто Володимира Леніна. Тобто одне з перших рішень радянської комуністичної більшовицької влади стало само легалізовне дітовбивство.

Приєднуйтесь до нашої групи у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні для християн новини!

Але питання про декриміналізацію аборту піднімалося і раніше. У 1913 році під час ХІІ Пироговського з’їзду російських лікарів більшість учасників висловилися за скасування заборони на переривання вагітності. У резолюції з’їзду говорилося, що кримінальне переслідування матері за штучний аборт ніколи не повинно мати місця і лікарі, які чинять аборт на прохання і наполяганням матері, повинні бути звільнені від кримінальної відповідальності. В документі також зазначалося:  «Нинішнє законодавство про аборти не відповідає вимогам часу і має бути переглянуто». 

Дискусія на Пирогівському з’їзді викликала широкий громадський резонанс. Буквально через кілька днів після її закінчення в газеті «ПРАВДА» з’явилася стаття В. Леніна під назвою «Робочий клас і неомальтузіанство». В своєму матеріалі «вождь пролетаріату» палко підтримував вимогу щодо «безумовного скасування всіх законів, які переслідують аборт». Безумовно Ленін бачив в цьому охорону «азбучних демократичних прав громадянина і громадянки». 

Відповідно до статистичних данних, відразу після дозволу аборту число перерваних вагітностей у СРСР стало набирати шалених обертів, передусім у великих містах. Лікарі скаржилися на брак ліжок для стрімко зростаючого числа пацієнток. Зараз неможливо точно сказати, це було пов’язано із «виходом з підпілля» нелегальних актів переривання або із новим первинним поширенням практики абортів. Але як би там не було, населення швидко звикало до використання аборту у якості регулювання народжуваності.

За даними спеціального дослідження, проведеного В. В. Паєвським у Ленінграді, з 92620 статистично зареєстрованих вагітностей, в 1928 році лише 42% закінчилися пологами. Решта – 58% були перервані. Така ситуація, на думку автора, свідчила про «майже виняткову роль абортів в зниженні народжуваності».

Наведена статистика підтверджує думку А. Попова, який стверджує: «У 20-і роки в Росії була сформована абортна культура – пристосування і звикання суспільства до широкого виробництва абортів як до основного або навіть єдиного способу регулювання числа дітей в сім’ї». 

Статистика абортів в СРСР довгий час була засекречена, проте оприлюднення в кінці 1980-х років цієї інформації переконливо давало зрозуміти, що СРСР займав одне з перших місць в світі за кількістю абортів. Підсумовуючи сумарні масштаби абортивної практики, пошлемося на підрахунки В. А. Башлачева, з яких випливає, що демографічні втрати від абортів в 1960-80-і рр. нанесли СРСР в 2,5 рази більше шкоди, ніж Перша світова, Громадянська і Велика Вітчизняна війни разом узяті. На підтримку цього висновку автором наводиться цифра вбитих 90 млн. дітей – число переривань вагітності за вказаний період. 

Легалізація переривання вагітності  сприяла поширенню антинатальних соціальних норм, пов’язаних з більшовистською політикою. Але у зв’язку із неконтрольованим поширенням переривання вагітності і тотальним розпадом сімей, що негативно впливало на сталий економічний розвиток країни, Сталін у 1936 році заборонив аборти. Проте Гітлер знову зробив їх доступними на окупованих територіях. Фашисти пропагували їх особливо серед слов’ян: в Україні, Польщі, Югославії. А після смерті Сталіна в 1955 році радянська влада знову легалізує аборти і нав’язує такий підхід східноєвропейським країнам з соціалістичного табору.

Хронологія знищення малюків у Європі

Досвід легалізації вбивства ненароджених дітей під виглядом захисту прав жінки перейняли й інші країни. Проте західні країни здійснили повну легалізацію аборту майже на 40-50 років пізніше ніж у Радянському Союзі.

У другій половині п’ятдесятих років ХХ сторіччя відповідні закони в країнах Європи ухвалили першими знову таки саме соціалістичні країни:

1956 р.: Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія;

1957 р.: Чехословаччина і Югославія.

Країни Західної Європи – значно пізніше:

1967 р.: Великобританія;

1973 р.: Данія;

1975 р.: Франція і Австрія;

1976 р.: Німеччина (ФРН).

У країнах Південної Європи це сталося ще у кінці ХХ – початку ХХІ сторіччя. Наприклад, в Італії закон про розширення підстав для штучного переривання вагітності був ухвалений аж в 1978 році. У США переривання вагітності по всій країні було легалізовано в 1973 році. А жінкам Португалії дозволили вбивати своїх ненароджених дітей лише в 2007 році (до 10 тижнів вагітності).

В нинішній час, проведення аборту за бажанням жінки законодавчо дозволено в 55 країнах. Це всього 28% від сукупної кількості визнаних держав світу.

Серед європейських країн законодавство про повну заборону абортів діє на Мальті, в Ватикані. Нещодавно у Польщі рішенням Конституційного суду нарешті майже всі аборти були поставлені поза законом. Ірландія, Андорра, Сан-Марино і Монако допускають аборт тільки в разі загрози життю вагітної жінки. У Іспанії, Ліхтенштейні проведення аборту дозволено з метою захисту не тільки життя, але і під приводом «турботи про фізичне і психічне здоров’я вагітної жінки», а також в разі зґвалтування, інцесту або аномального розвитку плоду. У Великобританії, Фінляндії, Ісландії та Люксембурзі, крім перерахованих вище умов, аборт законодавчо дозволений за соціально-економічним підставах (які трактуються досить широко, як і загроза психічному здоров’ю).

В інших країнах Євросоюзу аборти дозволені тільки протягом певного терміну. Наприклад, в Італії, Бельгії та Німеччини перервати вагітність можна тільки в перші 12 тижнів. В Азії ліберальним законодавством характеризуються 37% країн, але в їх числі такі щільно населені країни, як Китай, В’єтнам, Туреччина. В Індії аборт теж дозволений з широкого кола підстав, в тому числі по соціально-економічним обставинам.

У Латинській Америці переважає законодавча заборона чи обмеження щодо абортів. А законодавства Чилі, Нікарагуа і Сальвадору не допускають переривання вагітності за жодних обставин. Лише дві країни регіону – Куба і Гайана – надають право перервати вагітність за бажанням жінки. В Африці дітовбивство повністю легальним є лише у Тунісі, ПАР та Кабо-Верде.

Дітовбивство в Україні

В Україні аборти офіційно легалізовані. Зокрема передбачені таким документом, як Основи законодавства України про охорону здоров’я. Стаття 50 якого дозволяє (за бажанням жінки) переривати життя дитини, віком до 12 тижнів і (згідно з медичними чи соціальними показниками) від 12 до 22 тижнів вагітності.

В кримінальному законодавстві України питання захисту життя ненародженої дитини належним чином не врегульовані, на відміну від кримінального законодавства більшості зарубіжних країн. Чинним кримінальним кодексом містить лише одну статтю стосовно незаконного проведення аборту, в якій вище зазначені проблеми не розглядаються. Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за два види аборту: проведення аборту особою, яка не має вищої медичної освіти (ч.1 ст.134 КК України) та кваліфікований аборт (ч.2 ст.134 КК України). Незаконний аборт визнається кваліфікованим, якщо результатом його проведення став розлад здоров’я, безплідність чи смерть жінки.

За даними МОЗ України, кількість абортів в Україні з 2005 по 2019 роки була наступною:

Рік     Число абортів

2005 242 343

2006 229 618

2007 210 454

2008 201 087

2009 181 064

2010 164 467

2011 156 193

2014 70 694

2018 46 552

2019 74 606

За роки незалежності в Україні було зроблено понад 30 мільйонів хірургічних абортів. З огляду на це Україна має невиправдано високий рівень застосування практики штучного переривання вагітності, що є окремою проблемою в умовах демографічної кризи в Україні. Згідно з прогнозом демографічного розвитку України на період до 2050 року, розробленого фахівцями Інституту демографії та соціальних досліджень НАН, очікується, що до цієї дати населення України може скоротитися з 45,8 млн. до 36 млн. осіб.

Штучне переривання вагітності – це один із найбільш значних чинників розладу здоров’я жінки: безпліддя, не виношування вагітності, запальні хвороби статевих органів, порушення менструального циклу, а також серйозних порушень психічного здоров’я. Штучне переривання вагітності і пов’язані з ним ускладнення призводять майже до кожної десятої втрати у показнику смертності, пов’язаної з вагітністю та пологами.

Епископи Римо-католицької церкви у своєму посланні до 100-річчя  абортивного геноциду пишуть: «На жаль, після розпаду Радянського Союзу Україна не розірвала з цією комуністичною спадщиною і до сьогодні не створила закону, який захищав би її громадян від зачаття аж до природної смерті. За роки Незалежності в Україні було зроблено понад 30 мільйонів хірургічних абортів. Протягом цих ста років від початку легалізації абортів у суспільстві сформувалася абортивна ментальність. В свідомості багатьох людей переривання вагітності є  звичайною  медичною  процедурою, однак тим не менше знецінює людське життя, гідність жінки і сіє в суспільстві «цивілізацію смерті». Абортивний спосіб мислення стосується не тільки осіб, які були безпосередньо задіяні в абортах, а й усіх інших громадян».

Вважаємо, що найбільш ефективною і адекватною профілактикою абортів, з точки зору вирішення існуючих демографічних проблем, може бути виключно  якісна державна сімейна політика, спрямована на популяризацію та підтримку сімей із дітьми.

Читайте також: Духовна рада Кам’янця-Подільського: «Закликаємо владу законодавчо заборонити невидимий геноцид нашого народу»

Нагадаємо, що згідно з Конституцією України та визнаними Україною міжнародними правовими документами держава має зобов’язання перед українським народом щодо розвитку та захисту інституту сім’ї.  Статтею 51 Конституції України зазначено, що сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.  В статті 11 Конституції зазначено, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації. Відповідно до статті 16 Загальної декларації прав людини сім’я є природним i основним осередком суспільства i має право на захист з боку суспільства та держави. У статті 23 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права визначається, що сім’я є природним і основним осередком суспільства та має право на захист з боку суспільства і держави.

Виходячи із вищенаведеного, робимо висновок: держава зобов’язана захищати та популяризувати інституцію сім’ї для збереження народу і держави. Головним пріоритетом демографічної політики України має бути національна сімейна стратегія, а державні органи всіх рівнів мають в усіх своїх діях, рішеннях і концепціях виходити з базового принципу – сприяти укріпленню, розвитку та захисту інституту природної сім’ї, подружжя, батьківства, материнства  і дитинства як основи існування нашого суспільства.

Започаткована комуністами і соціалістами практика дітовбивства, нажаль, за сто років отримала широкого поширення у світі і призвела до кривавого знищення сотень мільйонів дітей. І нині в окремих штатах США вже легалізували дітовбивство аж до моменту народження, як у штаті Нью-Йорк. І найкраще, що ми можемо робити зараз, – піднімати гучний голос на захист тих, хто не може підняти свій голос за себе. Піднімати голос і зупиняти вбивства!

Елеонора Дібрівна

Джерело: vsirazom.ua

Всеукраїнський Собор — це об’єднання релігійних та громадських організацій, а також усіх небайдужих громадян навколо християнського шляху розвитку української держави.

Підписуйтесь на нас у Телеграм, Вайбер, Фейсбук та Інстаграм, щоб першими знати важливі та актуальні для християн новини!