“Росіяни полюють за такими пунктами. Вони бачать стабілізаційний пункт по великому руху транспорту. Це легко помітити з дрона. І коли вони це бачать, то починають обстрілювати цю точку, навіть знаючи, що там стабілізаційний пункт. Їм все одно, вони стрілятимуть туди”.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
Андрій Полухін планував стати регентом хору. Абсолютно мирна професія, жодним чином не пов’язана ні з війною, ні з медициною. Проте, ще у 2014 році хлопець замислився, яким чином він, християнин, може долучитися до підтримки українських захисників. Так Андрій опинився на фронті, спочатку як помічник капелана, згодом як тактичний медик, а свій перший бойовий досвід отримував у легендарному Донецькому аеропорту.
“Це була моя перша ротація. Взагалі перший досвід справжніх бойових дій. Але я насправді не уявляв, що це таке. Ми розуміли, що маємо не лише розмовляти з хлопцями на точці, а й нести якусь тактичну функцію. Тож ми домовились з іншими капеланами, що буде тактична медицина”, – згадує Андрій свій перший медичний досвід, якого не довелося довго чекати.
Вже через день, як команда капеланів заїхала на позицію, почалися активні ворожі штурми. Саме там Андрій став свідком справжнього дива, про яке й дотепер говорить з тремтінням і вдячністю до Бога.
“У мене досі мурашки по тілу, від того, що сталося у Донецькому аеропорту 16 січня 2015 року. Тоді противник застосував сльозогінний газ. Росіяни намагалися викурити нас з приміщення, де ми надавали допомогу пораненим. Я тоді вперше так пишався нашими хлопцями! Вони в сльозах від газу, нічого не бачать, ледве дихають, але тримають оборону та відбивають атаку ворога, даючи змогу іншим людям вийти звідти без ушкоджень”, – пригадує Андрій ті пекельні дні битви за ДАП.
Героїчні дії “кіборгів” дали змогу медикам і пораненим відійти з ризикованої зони, але починався новий штурм, і раптом Андрій побачив щільну хмару зеленуватого кольору. Він зрозумів, що ворог застосував проти українських захисників отруйний газ.
“Ця хмара почала на нас рухатись, я звісно став молитися: Боже, пошли хоча б якийсь малесенький вітерець. Я навіть не встиг сказати “амінь”, як відчув вітерець по обличчю”, – ділиться Андрій.
Той вітерець відігнав небезпечну хмару в бік противника. Андрієві тоді сказали, що подібні історії траплялись не раз, наприклад, під час Першої світової війни, і це просто випадковість. Та епізод мав своє дивовижне продовження.
Противник також відчув вітерець і почав закидувати гранати зі сльозогінним газом на вулицю, щоб дим зайшов за вітром до місця, де ховалися українські поранені.
Тоді Андрій звернувся до Бога вдруге: “Я помолився й вітерець зник, і цей газ просто пішов вгору. Тоді я переживав настільки сильну присутність Божу, що аж почав труситися. І це мене ще більше заспокоїло, хоча справи йшли не дуже. Але я був впевнений, що Бог поруч і що зі мною нічого не станеться, бо Він тут”.
Це був лише перший з численних епізодів, коли Бог рятував Андрієві життя та явно відповідав на щирі молитви. Одного разу медику довелося з двома пораненими чекати допомоги майже у чистому полі, під жорстким вогнем противника.
Згадуючи той момент, хлопець говорить: “Ми були в місці, де бахкав не салют і прилетіти могло будь-якої миті, тож я молився”. Відповідь на молитву прийшла досить швидко та вчасно. Тоді всіх встигли врятувати.
В багатьох подібних випадках під час служби Андрія на війні чудеса відбувалися як відповідь на молитву. А молитися доводилось постійно, бо умови роботи військових медиків часто дуже екстремальні.
“Наша задача – це дуже швидко та якісно надати першу допомогу, щоб людина могла доїхати до госпіталю. Ми стараємося, щоб у нас був хоча б один не польовий, а більш-менш стаціонарний пункт для подібної допомоги. Це бувають дуже різні точки. Просто хата якась, транспортний бетонний блок чи навіть підвал, де я одного разу схопив дуже сильний кашель на місяць. А іноді це просто машина, що стоїть при дорозі напоготові, аби швидко прийняти пораненого бійця. Йому надають допомогу прямо на ходу. Але дуже щастить нам тоді, коли основний стабілізаційний пункт в приміщенні самої лікарні. Проте це рідкісне везіння”.
Медик ділиться не лише складними умовами своєї роботи, а й разючими фактами, як росіяни полюють за стабілізаційними пунктами та безбожно скидають на них авіабомби. “Вони з дрона бачать такий пункт по великому руху транспорту. І починають обстрілювати цю точку, навіть знаючи, що там стабілізаційний пункт”.
Як християнин, Андрій Полухін наголошує про важливість не лише медичного, а й духовного супроводу військових на фронті. Кажуть, що на війні люди швидше приходять до Бога, переживаючи порятунок зі смертельної небезпеки. Андрій запевняє, що це не так. Потрібен хтось, хто вкаже на це диво. Що це не збіг обставин, а саме Бог.
У “Це не залежало ні від тебе, ні від побратима, це Бог тебе врятував. Подумай про це, звернись до Нього та роби висновки. Тому потрібні капелани”, – стверджує Андрій.
На запитання “чи були розчарування в Бозі за цей час” наш герой впевнено відповідає – ніколи. “Мій досвід, мої роздуми щодо присутності Божої на війні були ще задовго до повномасштабної. Я був упевнений в Ньому. Я бачив, як Бог проявляє Себе в тих чи інших ситуаціях і в Донецькому аеропорту, і в Широкине, і в Пісках. Я постійно стверджуюсь в Ньому, в Його присутності”.
Дивіться новий епізод проєкту ““Сила молитви. Війна” на каналі TBNUA.
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут