Світ пропонує чимало порад: «випускати пару», скеровувати енергію «в мирне русло», відволіктися… Пробіжки та корисні справи допомагають, але лише тимчасово та поверхнево. А випускання пари на кшталт «відлупцюй подушку ніби це – твій кривдник» – взагалі протирічить Божому Слову. Даючи волю гріховним почуттям, ми не послаблюємо їх, а навпаки – укріплюємо.
Приєднуйтесь до нашої групи у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні для християн новини!
Щоб навчитися позбуватися гріховного гніву, корисно спочатку зрозуміти, чим він відрізняється від праведного. Чимало християн вважають, що в людини праведного гніву взагалі не існує (раніше я теж так думав). Проте, як не дивно, щоб зрозуміти гнів, треба правильно розуміти любов, тому що праведний гнів – прояв любові.
Гнів – це реакція на зло. Коли нашим улюбленим загрожує зло, ми неодмінно гніваємося на це зло, щоб захистити їх. Саме так Бог праведно гнівається на гріх. Він ненавидить гріх, тому що гріх руйнує Його улюблене творіння. Тому церква завжди вчила: любити грішника та ненавидіти гріх.
Вам здається, що це неможливо розділити? Але існує принаймні один грішник, до якого ви завжди ставитеся саме так. Це ви. Себе ви неодмінно любите, навіть коли гніваєтеся на зло, яке помічаєте в собі. Якби не любили, то не гнівалися б, бо тоді вам було б все одно. Подібно до Бога, ми небайдужі до гріха саме в тих, кого любимо, наприклад – в коханих, в дітях (Євр. 12:5-7; Одкр. 3:19).
Писання не забороняє гніватися взагалі, але дуже застерігає (Гал. 4:26), бо через нашу недосконалість навіть праведний гнів легко може перетворитися на гріховний. Гнівливість – ознака глупоти (Еккл. 7:9), тому треба бути повільним на гнів (Якова 1:19). Нерідко нам здається, що своїм гнівом ми змусимо людину покаятись, але Яків застерігає, що людським гнівом неможливо нікого виправити (вірш 20).
Тож, чим відрізняється гріховний гнів від праведного?
Мотивами та проявами
Гріховний гнів завжди егоїстичний – за власні інтереси, репутацію, амбіції… Він за себе й проти ближнього. Праведний гнів, навпаки, ‒ за ближнього, але проти проблеми, проти зла, яке загрожує ближньому та Божій славі. Коли гніваєшся, спитай себе (та Бога в молитві): за що, або за кого я гніваюсь? Чиї цінності намагаюся захистити своїм гнівом? Свої? Божі? Ближнього?
По-друге, зверни увагу на те, як проявляється гнів
Гріховний гнів – руйнівний. Праведний – захищає. Потужний струмінь води може гасити пожежу, або калічити людей. Наші реакції мають завжди збудовувати, а не руйнувати (Еф. 4:29-31).
Не важко помітити бурхливу лють, яка іноді як з вулкану вивергається з нашого серця у вигляді крику, образливих слів. Але треба навчитися розпізнавати ще інший вид гніву – тихе і мовчазне непрощення. Як в анекдоті: «Сарочка, я тебя умоляю, не надо так на меня молчать!» Нерідко образа, ворожнеча ховається під простим мовчанням, особливо між близькими людьми. Це також гріховний гнів, ціль
Отож, розв’язання проблеми гніву, як завжди, починається з серця. Що є моїм скарбом? Це Бог, чи щось інше? Ваше серце завжди вважає злом те, що загрожує його скарбу, і гнівається на це справжнє або уявне зло. Тому, перефразовуючи Августина, «люби Бога та гнівайся як хочеш».
Джерело: Слово про слово
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут.