Наприкінці вересня в латвійському Сеймі група депутатів – представників Національного об’єднання, «Єдиного списку», партії «Латвія на першому місці», а також членів Союзу зелених і фермерів (ZZS), який входить до урядової коаліції, – подала до Комітету Сейму у закордонних справах проект запиту щодо виходу Латвії зі Стамбульської конвенції.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
За це прохання проголосували 55 депутатів, тоді як 33 виступили проти. Саме голосування не означає негайного виходу з міжнародної угоди, але воно фактично стало політичним сигналом – латвійський парламент бажає переглянути зобов’язання, які країна взяла на себе ще у 2023 році, коли ратифікувала документ. Згідно з голосуванням, Комітет Сейму у закордонних справах повинен буде розглянути питання щодо виходу Латвії зі Стамбульської конвенції – з подальшим голосуванням у залі, пише vsirazom.ua.
Обговорення питання у Сеймі було надзвичайно емоційним. Частина депутатів заявляла, що за два роки дії конвенції в країні не зменшився рівень насильства над жінками, а тому документ «виявився неефективним». Інші ж висловлювали переконання, що конвенція просуває «чужу ідеологію» та «руйнує традиційні цінності латвійського суспільства».
Депутат Лінда Лєпіна зазначила, що шкодує про своє голосування за ратифікацію у 2023 році. Вона заявила, що Стамбульська конвенція «під прикриттям боротьби з насильством» нав’язує суспільству «чужі уявлення про гендер, сім’ю та виховання дітей». За її словами, після ратифікації «вчителів змушують навчати того, у що вони не вірять», а «традиційні поняття батька й матері ставляться під сумнів». Про це пише видання LSM+.
Ще один депутат, Марціс Єнцітіс, використав яскраву метафору, порівнявши конвенцію з «троянським конем», який «під виглядом благородної мети проникає в національну правову систему, несучи небезпечну ідеологію». Він звернувся до колег словами своєї вчительки з дитинства: «Якщо всі будуть бити головою об стіну, ти теж битимеш?» – натякаючи, що Латвія не повинна сліпо наслідувати Західну Європу.
Натомість частина депутатів, хоча й підтримала вихід з конвенції, наголошувала не на ідеологічних, а на практичних проблемах. Депутат Аіва Віксна вказала, що рівень насильства щодо жінок у Латвії залишається одним із найвищих у ЄС, і конвенція «жодним чином не покращила ситуацію». На її думку, замість декларацій потрібні «реальні соціальні зміни, боротьба з економічною залежністю жінок, розвиток кризових центрів і доступ до захисту».
Вихід із конвенції вимагатиме кількох наступних голосувань, юридичного обґрунтування та офіційного повідомлення Ради Європи.
В свою чергу міністр юстиції Інесе Лібіня-Еґнере звернулася до Венеційської комісії Ради Європи з проханням надати незалежний правовий висновок щодо можливих наслідків денонсації конвенції, повідомляє BNN. Міністр наголосила, що такий крок буде безпрецедентним, адже ще жодна країна Європейського Союзу не виходила з міжнародного договору.
У запиті до Венеційської комісії уряд Латвії просить оцінити: як денонсація вплине на виконання міжнародних зобов’язань країни; чи не поставить це під сумнів її членство у системі правового захисту Ради Європи; чи може національне законодавство гарантувати той самий рівень захисту, що й конвенція; і чи справді мають юридичну основу твердження, що документ несе «ідеологічний характер».
Венеційська комісія, до складу якої входять представники 61 держави, є авторитетним дорадчим органом, що аналізує відповідність національних законів європейським демократичним стандартам.
Символічним виглядає те, що в разі виходу Латвія приєднається до Туреччини – держави, яка першою ратифікувала, а потім залишила конвенцію, хоча саме Стамбул дав їй назву.
Саме навколо тлумачення змісту Стамбульської конвенції виникає найбільше непорозумінь. Документ, офіційна назва якого — «Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами», начебто декларує благородну мету – захист прав жінок і запобігання будь-яким формам насильства.
Проте вже в третій і четвертій статтях конвенції вводиться поняття «гендер», визначене як «соціально закріплені ролі, поведінка, діяльність і ознаки, які певне суспільство вважає властивими для жінок або чоловіків». Саме це визначення викликає найбільші суперечки. В Україні також ратифікували цей документ у 2022 році, проте в національних правових системах термін «гендер» або відсутній, або трактується як синонім до «статі».
Документ фактично створює підґрунтя для підміни понять і може легалізувати у правовому полі різні форми гендерної ідентичності, що не відповідають природному розумінню статі. Наприклад, якщо чоловік ідентифікує себе як жінка, і щодо нього буде вчинено образу або тиск, це може трактуватися як насильство за гендерною ознакою.
Нагадаємо, що низка місцевих рад та організацій звернулися до української влади щодо денонсації Стамбульської конвенції. Серед таких: Львівська облрада, Одеська обларада, Українська Міжцерковна Рада, бійці ЗСУ та інші.
Джерело: vsirazom.ua
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут