«Я посміхалася на фото, але всередині помирала»: Сповідь пасторської дружини, яка знайшла Бога на попелищі власного серця

Бути християнкою в сучасному світі — це особливий вид мистецтва, де від тебе чекають білосніжної посмішки, ідеальних дітей, мирного серця та свіжоспеченого пирога на столі. Але що робити, коли твоя реальність — це не пасторальна картинка з соцмереж, а нестерпний біль, виснаження від побуту та крик душі, який ніхто не чує? Що робити, коли замість святкового настрою у День матері чи на Різдво твоє серце стискається від невимовного суму?

Джерело: Christian Post

Дженні Луско, відома авторка, пастор і співзасновниця церкви Fresh Life у Монтані, знає про цей внутрішній злам абсолютно все. Вона виховує п'ятьох дітей, надихає тисячі віруючих, але її власна віра була виплавлена у вогні такої трагедії, від якої холоне кров у кожного, хто має батьківське серце.

У 2012 році, всього за кілька днів до Різдва, життя Дженні розлетілося на друзки. Щойно вони з 5-річною донечкою Ленею разом пакували святкові подарунки, сміялися і будували плани. Наступної миті — раптовий, жорстокий напад астми. І все. Лені, яку в родині ніжно звали «Левенятком», не стало. «Вона була тут, з нами... і в наступну секунду вона вже була на Небесах з Ісусом», — згадує Дженні.

Як пройти через це і не втратити розум? Як не звинуватити Бога, Який допустив смерть дитини пастора? Дженні відверто зізнається: людських сил там не було. Переглядаючи старі фотографії того періоду, вона сама не розуміє, як змогла вижити емоційно, продовжуючи піклуватися про інших чотирьох дітей, яким тоді не було й восьми років.

«На фотографіях з малечею ми посміхаємося, граємося з ними... але всередині я цього взагалі не відчувала, — ділиться вона. — Це був Його мир, який вищий за всякий розум. Ми робили один маленький крок за раз, один подих за раз. Бували секунди, коли здавалося, що вага цього горя просто розчавить нас на смерть».

Саме цей досвід radical-довіри Творцю ліг в основу її нової книги-дев’ятнадцятиденника «Fresh Mercies Every Day» («Нова милість на кожен день»). Дженні написала її для жінок, які щодня тримають на своїх плечах величезний вантаж: виховання дітей, менеджмент дому, служіння іншим та спроби зберегти духовний вогонь у світі, який ніколи не зупиняється.

Вона руйнує релігійний міф про те, що християни мають удавати, ніби все гаразд. Віра — це не про маски. «Ми хочемо, щоб життя було хорошим, але дуже часто добре і важке приходять одночасно», — каже пасторка.

Щоб не зламатися у буденній рутині, Дженні практикує те, що жартома називає «святими перекурами» — моменти, коли під час хаосу, криків дітей чи купи невипраної білизни вона просто виходить на задній двір, щоб глибоко вдихнути повітря і сказати: «Боже, я зараз вибухну і накричу на них, я не стягую роль хорошої мами. Мені потрібна Твоя допомога прямо зараз». Вона буквально відвертається від брудного посуду, відкладає телефон зранку і біжить до Того, Хто дає силу.

Дженні нагадує кожній зраненій чи втомленій душі слова 22-го Псалма: «Він пастись мене змушує на зелених лугах». Іноді Бог буквально змушує нас лягти і відпочити, бо знає, з чого ми зліплені.

Якщо сьогодні ви почуваєтеся порожніми, невидимими або розчарованими — просто прийдіть до Бога такими, якими ви є. Не намагайтеся бути ідеальними. Навіть у найсухіші духовні сезони Він залишається поряд. Він — Бог деталей, і Він чекає на вас у ваших руїнах, щоб дати нову милість на новий день.

Джерело: Christian Post