Найдовша ніч в житті. Зупинити смерть молитвою: реальна історія мами
12.07.2025
Це свідчення — не просто історія про маму, яка рятувала свою дитину. Це — подорож через пекло страху, де на кожному кроці діяв Бог. У швидкості швидкої. У випадковому хірургу. У закипаючому моторі. І — в молитві, яка стримувала смерть. Прочитай це. Бо кожна деталь — доказ, що чудеса трапляються. Поділіться з друзями та знайомими.

Сестра Любов розповіла про те, як Бог допоміг їй у одному з найважчих випробувань у житті, коли життя і смерть були на волосині. 

Пряма мова:

🌱 Віра, яка почалася з каплички

Мене звати Любов, мені 37 років, я з Ужгорода. У моєму дитинстві церква була десь на периферії — ми не ходили регулярно, тільки на великі свята, та й то в селі, до бабусі. Але десь у 15 років поруч із нашим будинком з’явилась капличка, і мама почала ходити. Я пішла з нею — і мене щось потягло туди.

Я нічого не розуміла з пісень чи молитв, але відчувала: там — інший світ. Там душа відпочивала. З того часу я мала свою просту віру. Молилась по-своєму, говорила з Богом, коли було важко. І Він завжди був поруч. Але одного разу — він був буквально в кожній хвилині.


🏞 Відпочинок, що став випробуванням

Це сталося 9 років тому, у липні. Ми з чоловіком і нашим маленьким синочком поїхали з друзями на турбазу в село Ужок, у горах. Спека, басейн, сім’ї з дітками — все було спокійно й добре.

Ми повернулися в номер змінити синові памперс. Гралися. Він упав, прикусив язик, злякався — заплакав. Я взяла його на руки, щоб заспокоїти. І в цю мить все зупинилося.

Очі закотилися, язик запав, дитина посиніла.
Син перестав дихати.
Світ навколо зник.


🔔 Крик, що сколихнув турбазу

Я вибігла з номеру, кричала, трясла його, не розуміла, що робити. Мимо проходила працівниця турбази — я благала її покликати чоловіка, який був на басейні. Вона кивнула й сказала:

«А ви біжіть на рецепцію. Там вам допоможуть».

Я несла сина на руках, він був нерухомий, важкий, як мішок. І це було найстрашніше відчуття в моєму житті.


⚡ «Швидка буде за 5 хвилин». У горах?!

Коли я добігла до рецепції, працівники вже викликали швидку. І сказали фразу, яка мене здивувала до сліз:

«Не переживайте. Швидка вже виїхала. Буде за 5 хвилин.»

У горах? У селі? Це здавалося неможливим. Але виявилося, швидка вже була поруч — на виклику до іншої дитини неподалік. Вони розвернулись і миттєво приїхали до нас. Якби вони виїжджали з центру — ми не встигли б.


🩺 «Я хірург!» — голос із натовпу

Поки я була на рецепції, прибіг мій чоловік. І разом із ним — відпочивальник, який почув крики й сказав:

«Я хірург із Києва. Дозвольте мені подивитись дитину!»

Це був ще один Божий подарунок. Він привів сина до тями, ще до приїзду медиків. Без нього ми, можливо, втратили б дорогоцінні хвилини.


🚫 Закрите Мукачево = відкрита Божа дорога

Фельдшер сказав:

«Вам терміново треба до нейрохірурга. Але в Мукачево не потрапите — там стрілянина, місто перекрите поліцією. Я не маю права казати це офіційно, але... їдьте в Ужгород самі. У вас машина міцніша, швидше буде. Головне — не зупиняйтесь.»

Те, що Мукачево було закрите — врятувало нашого сина. Бо в Березному нам сказали: «Все нормально». І якби ми їх послухали — ми б втратили дорогоцінний час.


🚗 Машина закипає, але їде

Ми їхали по серпантину, чоловік вичавлював із авто максимум. Потім він сам зізнався:

«Я не розумію, як ми не вилетіли в кювет. Машина глохла, гальмівна рідина закипіла. Це не логіка — це диво.»


🧠 КТ: вирок або надія

В Ужгороді черговий лікар сказав:

«Я не можу пояснити, але щось тут не так. Я би зробив комп’ютерну томограму. Якщо це був мій син — я б не вагався.»

Ми погодилися. Результат:
🔴 Черепно-мозкова травма
🔴 Сильна субдуральна гематома
🔴 Ризик смерті — дуже високий

«Якщо зросте — буде операція. Але таку роблять щонайменше з 11 років. Вашому синові — менш як два. І шансів майже немає...»


🛏 «Ви не можете до нього!» — «Мама мусить бути поруч!»

Сина помістили в реанімацію. А мене не пускали. Він прокинувся і кричав. Я — під дверима, плачу.

І раптом той самий лікар, який нас приймав, увірвався в реанімацію і закричав на персонал:

«Ви що робите? Дитина в такому стані — без мами?! Вона має бути поруч!»

Завдяки йому мене пустили. І я зрозуміла: тепер — усе в моїх руках.


😭 Найдовша ніч. Молитва без зупину

Ми залишилися в реанімації до ранку. Мій обов’язок — не дати йому прокинутись і заплакати. Бо кожна емоція могла пришвидшити крововилив.

Я не пам’ятаю слів. Але пам’ятаю стан: я молилася весь час. Я просила Бога лишити мені сина. Я обіцяла, що все зміню. Що віддам Його назад — у Божі руки.


🌄 Ранок. Нове дихання

О 6-й ранку зробили повторне КТ. Лікар мовчав. Ми мовчали. Потім він усміхнувся:

«Слава Богу. Гематома не зросла. Операції не буде. Починаємо лікування.»


🙌 В у сьому було видно Божу руку на кожному кроці

  • Швидка — була вже на місці

  • Фельдшер — дав нестандартну, але правильну пораду

  • Мукачево — закрите, щоб ми поїхали туди, де врятували

  • Машина — закипала, але не зупинилася

  • Хірург — відпочивав поруч

  • Лікар — відчув, що треба діяти

  • Бог — був у всьому


🕊 Висновок

 

Сьогодні моєму сину 10. Він здоровий. І я — інша людина. Я знаю: Бог — не лише в храмах. Він — у маршрутах, випадкових людях, навіть у закипаючих моторах. І як казав один пастор: «Бог — в деталях». Тепер я в це не просто вірю. Я це бачила.

Поділіться цією істрію з близькими та знайомими - можливо саме сьогодні ця історія допоможе комусь в переживаннях.

 

Джерело: канал Завіт