Інколи слова, які, на перший погляд, здаються правильними, можуть завдати у такому стані ще більшого болю або викликати почуття провини.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
Яких фраз краще уникати та як допомогти близьким у важкий для них час, розповіла психологиня, ведуча груп підтримки у Veteran Hub Надія Карпович для pravda.com.ua.
Фрази, які НЕ варто говорити людині, яка переживає втрату
Фрази, що знецінюють горе:
- "Час все лікує";
- "З часом стане легше";
- "Не плач, це ж не кінець світу";
- "Від долі не втечеш".
Щоб прожити горе, людині важливо мати можливість говорити про свої почуття, такі як біль, злість, печаль, тугу.
Емоційний тиск зменшується лише тоді, коли емоцію прожили, а не стримали й заблокували.
"Саме по собі знецінення не несе нічого доброго. А у ситуації горювання такі слова ранять ще сильніше", – зазначає Надія Карпович .
Не існує універсального сценарію проживання горя. Є певні періоди, стани й реакції, але у кожної людини цей процес індивідуальний. Важливо, щоб людина могла горювати у природний для себе спосіб, як цього потребує її психіка.
Під впливом внутрішніх і зовнішніх обставин процес горювання змінюється. Підтримка потрібна, але у ненав’язливій формі.
Фрази примусу:
- "Візьми себе в руки, будь сильною";
- "Не запускай себе, не можна розкисати";
- "Потрібно жити далі".
Такі фрази є порушенням базових норм комунікації. Коли від людини, яка втратила когось із близьких, очікують демонстрації "сили" або будь-чого іншого, це посилює тиск, збільшує внутрішню емоційну напругу й не дає змоги пережити почуття.
"Подібні фрази говорять про те, що людина ставить себе в позицію "експерта". Навіть якщо ми переживаємо схожий досвід – це не означає, що він ідентичний", – розповідає психологиня.
Порівняння та "псевдопозитив":
- "В інших ще гірше";
- "А от у когось взагалі…";
- "Зате у тебе залишились діти…";
- "Зате він герой";
- "Добре, що хоч не мучився".
Людина почувається настільки погано, як, можливо, ніколи раніше до цього не було. Так звані поради "мислити позитивно" не відповідають її внутрішньому стану. Вони можуть викликати відчуття, що з нею щось не так.
Замість поспішних порад краще проявити увагу й прислухатися до людини, щоб зрозуміти, що їй комфортно, а що – ні.
Релігійні пояснення:
- "Бог забирає найкращих";
- "Там йому буде краще";
- "Головне молитися".
Важливо розуміти, що не всі люди можуть розділяти ваш релігійний досвід.
Під час втрати навіть ті, які повсякчас молились за рідну людину, можуть втратити свою віру через відчуття, що їхній спосіб "зберегти життя" близьких виявився неефективним.
Віра, яка раніше була своєрідною підтримкою, може раптово перестати бути джерелом цього.
Тиск "жити заради когось/чогось":
- "Тримайся, присвяти своє життя рідним";
- "Маєш жити заради дітей";
- "Мусиш продовжити його справу".
Після втрати близької людини нерідко втрачається й сенс буття. Ймовірно, зникають мрії, надії, звична буденність – усе, чим життя було наповнене до втрати.
Народження інших сенсів – довгий та болючий процес. Він пов’язаний з проживанням скорботи, прийняттям втрати, усвідомленням змін і трансформації.
Важливо "не підганяти" людину з пошуком нових сенсів. Просто вижити в складних обставинах може бути достатньо в певний період життя. Налагодити сон, харчування, побутові речі, що колись здавалися простими дрібничками – дуже ресурсозатратна праця.
Надія Карпович зазначає: "Стійкість та здатність переживати складні моменти зростає, якщо ми вміємо відновлювати ресурси різними способами. Так само й з цінностями: чим більше їх, тим краще".
Якщо ж нас підтримує лише якийсь один ресурс, ми стаємо залежними від нього. Коли він зникає, наприклад діти виросли або переїхали, це може призвести до страждання, бо не залишається інших опор.
Турбота про інших, хоч і може підтримувати, вимагає багато сил. Якщо це робити при малій кількості енергії, ми ще більше знесилюємося й зрештою не можемо подбати навіть про себе.
"У такому випадку людина може злитися та ображатися на інших за невдячність, турбота стає жертовністю", – додала Карпович.
Небажані поради та особисті історії:
- "Я знаю, як тобі боляче";
- "А от мені допомогло…";
- "Тобі треба відволіктися";
- "Поїдь кудись на відпочинок".
Надаючи пораду, іноді несвідомо ставимо себе вище за іншу людину, нібито знаємо краще, що їй потрібно. Але звичайно, це не так.
Порада, про яку не просили – не підтримка, а психологічне насилля. Людина повинна слухати про речі, які б, можливо, і не хотіла.
Горювання не має шаблону, тому ставити в приклад свою історію чи когось іншого, хто пережив горе – абсурдно. Хтось може мати акценти на одних моментах, а хтось – на інших. Ніхто не може знати краще за людину, яка втратила, що їй робити чи думати.
Важливо залишатись на зв’язку, спілкуватись з людиною, запитувати, що потрібно і виявляти терпіння. Потрібно показати, що вам не байдуже, і ви готові підтримати саме так, як їй це потрібно.
"Фрази як інструмент маніпуляції"
- "Він би не хотів, щоб ти плакала";
- "Він би пишався тобою";
- "Він в раю тепер";
- "Не можна, щоб він бачив твої сльози";
- "Він тебе оберігає".
Коли ми забороняємо або примушуємо людину стримувати свої почуття, прикриваючись іменем загиблого, ми позбавляємо її права на горювання.
Зрозуміти, чого справді хотіла б людина, можна лише тоді, коли вона жива й може про це сказати. Близькі, які пішли з життя, безперечно хотіли б, щоб рідним було добре.
Але "добре" під час втрати не означає "не плакати". Потрібно просто підтримувати людину в її почуттях та переживаннях, показуючи, що вам не байдуже.
"Псевдосхвалення":
- "Як ти взагалі живеш, я б не змогла";
- "Добре тримаєшся";
- "Молодець, що вже не плачеш";
- "Правильно, що не думаєш про сумне".
"Псевдосхвалення" може суперечити внутрішньому стану людини. Таким чином ми начебто нав’язуємо та заохочуємо її робити саме так, відповідати нашим бажанням, очікуванням.
Всі ці фрази об’єднує спільний негативний контекст – вони знецінюють те, що дійсно відчуває людина. Замість того щоб допомогти, ці вислови заважають людині зрозуміти, що її може підтримати насправді.
Які питання не варто ставити людині, яка переживає втрату?
А як це сталося?
Не варто розпитувати про обставини загибелі, доки людина сама не захоче поділитися. Це може завдати болю й розблокувати страшні спогади.
"Усвідомлювати загибель – боляче, ще страшніше уявляти муки і страждання, які могла пережити близька людина", – додала Надія Карпович.
Через війну багато родин не знають деталей загибелі близьких. Додаткову травму залишають спогади після впізнання тіла. Тому питання про обставини смерті можуть відкрити болючі рани.
Ти ще думаєш про нього/неї?
Це питання зовсім недоречне, оскільки створює враження, ніби забути людину – легко. Також воно підкреслює, що людина, яка його задає не розуміє співрозмовника, який у розпачі.
Велика частина життя може бути пов’язана з загиблою людиною.
Тоді, всілякі предмети, місця, спільні справи, можуть посилювати відчуття болю.
Часто, ті, хто втратив близьку людину приховують цей біль, бо вони сумніваються в доречності своїх відчуттів та переживань.
Риторичні питання: "Чому ж він так скоро пішов?" та "Як таке могло статися?"
Ставити питання, на які немає відповіді не треба. Вони створюють зайву напругу та театральність. Зрозуміло, що людина хотіла жити, але таку можливість в неї відібрали, тому відповіді на це питання немає.
Люди, що переживають втрату, самі постійно шукають відповіді на запитання: "Чому це сталось саме зі мною?" або "За що мені ця втрата?". Особливо гостро відчуття несправедливості відчувається в моменти, коли вони бачать інших тих, хто продовжує жити безтурботно та щасливо.
Як плануєш жити далі?
Це одне з найважчих питань, адже жити без близької людини іноді доводиться вчитися роками. Тому про плани на майбутнє не можна запитувати, щоб не травмувати додатково.
"Переважно, погляд в майбутнє лякає людей, що пережили втрату. Бути розгубленими при таких небажаних змінах цілком нормально", – зазначає Надія Карпович.
Подібні питання можуть посилити біль та розгубленість. Або викликати відчуття "ненормальності", себто зі мною щось не так, якщо немає планів й думок, як жити далі.
"Зараз багато українців проходять етап відновлення після значних втрат. Вони навчаються прислухатись до себе, шукають найменші моменти радості, які допомагають почуватися трохи краще. Говорити про майбутнє – складно", – розповідає психологиня.
Що сказати натомість?
- "Мені жаль";
- "Я за ним/нею теж сумую";
- "Мені теж страшно";
- "Я не знаю, що ти зараз проживаєш, але хвилююсь за тебе",
- "Люблю, поважаю…",
- "Я бачу, як тобі складно".
Ці фрази показують, що ви справді щиро ставитеся до людини й до ситуації, яка склалася.
Важливо дати зрозуміти, що ви готові підтримати та бути поруч. Але варто одразу окреслити форму цієї підтримки.
Наприклад, якщо ви не можете завжди брати слухавку, утримайтеся від фрази: "дзвони в будь-який час". Адже коли людина подзвонить і не отримає відповіді, це може сприйматися як байдужість, зневага чи знецінення.
"Насправді, з фразами дуже важко. Ось яскравий приклад з мого досвіду. Був випадок, коли я попросила записати фразу, яка підтримує кожного з учасників груп. Згадавши вислів: "людині потрібна людина", я почула різні думки. На одній групі ця фраза викликала обурення, на іншій – стала для когось опорою", – зазначає Карпович.
Нам хочеться "чарівних" слів, які зменшать біль співрозмовника і відчуття напруги. Насправді таких слів не існує й це все дуже індивідуально.
Як правильно підтримати людину у складній ситуації?
Не існує ідеального способу втішити людину, яка переживає горе. Варто пропонувати конкретну допомогу відповідно до потреб людини: провести разом час, приготувати їжу, посидіти з дітьми, сходити в магазин чи аптеку, допомогти з документами або полагодити щось у домі.
"Головне – зберегти контакт з людиною. Дати можливість говорити й робити те, що важливо насамперед для неї", – додала Надія Карпович.
У такі моменти особливо важливо робити те, що може полегшити людині життя. Потрібно дати зрозуміти, що вона не сама у подоланні труднощів.
"Загалом, усі люди різні, тож і на травматичні події реагують по-різному. Комусь важливо, щоб поруч просто мовчки посиділи, іншому навпаки – краще перемкнутися й поговорити про усілякі дрібниці, з кимось потрібно поплакати або активно попрацювати", – розповідає Карпович.
Пропонуючи людині якесь спільне заняття, особливо спокійне й затишне, ви допомагаєте їй зрозуміти власні потреби, навіть якщо вона відмовить.
Запрошуючи на гучне свято, важливо розуміти людину, яка переживає втрату. Цінувати право не радіти разом з усіма, давати можливість пройти через біль.
Можна згадувати загиблого, якщо цього хоче людина, для того, щоб не створювати враження ніби його не було. Та потрібно робити це щиро. Формальні й байдужі "вшанування" лише додають болю.
Джерело: pravda.com.ua
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут