Як тільки місіонер перетнув лінію на авто з евакуйованими - почалося бомбардування..
Історія що сталася в Рубіжному. "Рубіжне було одним з найбільш страждаючих від вторгнення росії міст України. Його обстрілювали і вдень, і вночі місяцями: “Туди прилітає все. Там стріляють з танків та мінометів різного калібру, важкої артилерії, з тактичних ракетних комплексів, “градів”, “смерчів”, “ураганів”, кидають авіабомби, авіаракети… це просто жах! Там реальне пекло! Знищують усе, що є. Думаю, коли після звільнення ми потрапимо до міста, то побачимо, на жаль, страшну картину!” – розповідав голова Луганської обласної адміністрації Сергій Гайдай.
Приєднуйтесь до нашої групи у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні для християн новини!
Про це пише poklik.media.
І порівняв Рубіжне та сусіднє до нього місто Попасну з Маріуполем, зазначивши, що відмінність між ними лише в розмірах, а за масштабом руйнування – все виглядає однаково.
Вже з початку травня до Рубіжного неможливо доїхати вцілілим через безперервний обстріл російських загарбників. Вони навмисне бомбардують лікарні, школи, об’єкти критичної інфраструктури, зерносховища та продуктові склади.
Командир добровольчого батальйону територіальної оборони Києва Петро Кузик, перебуваючи в Рубіжному, говорячи про російську армію, зазначає, що “гуманності та правил ведення війни у них немає: люто бомбять різними способами, а потім намагаються взяти позиції збройних сил України танками та піхотою”.
А люди? За всієї жахливої ситуації та повної розрухи, у місті ще залишаються люди, які перебувають на межі гуманітарної катастрофи. Загиблих від обстрілу ховають прямо у дворі будинків. Місцеві жителі готові у будь-який спосіб залишити місто, навіть пішки.
Один з них розповідає: “З сусіднього Лисичанська до нас у Рубіжне ніхто не ризикував їхати на евакуацію, тому я, хоч і після інсульту з паличкою, але все ж таки сам вирішив іти пішки з міста. Дорогою наткнувся на три людські трупи. Пройшовши далі, почув, як до мене звертаються з питаннями. Це снайпери, як я зрозумів. Наказали мені розвернутися. Довелося повертатись додому”.
Ось, про що свідчить один з місіонерів, який відвідав свою церкву у Рубіжному:
“Показавши солдатам української армії документи, я зайшов у будівлю, яка вже не була схожою на ту, в якій ми жили та служили. Снаряд, що прилетів, продірявив стіну і перебив систему опалення. Побачив дірку, вже закладену піддонами братами, що залишилися в місті. Від ударної хвилі вибило нещодавно вставлені пластикові вікна з рамами та нові двері на обох поверхах. На подвір’ї будівлі залишилися вирви від снаряда та повалені десятирічні туї.
А ще два тижні тому тут проходили служіння та звучав дитячий сміх.
Щиро кажучи, я розгубився. Атмосфера моторошна, перші 15 хвилин я не міг зрозуміти, що мені робити: я то ключі шукав, то речі виносив, потім зрозумів, що в машині продукти, з них і треба почати. Сильна внутрішня паніка була, адже я раніше не був у такій ситуації. Постарався заспокоїтися, хоча вибухи були так близько, наче це все на сусідній вулиці відбувалося.
Поїхав за адресами членів церкви. Я знав, що на мене ніхто не чекає, хоча я писав у нашій загальноцерковній групі, що буду, але моє повідомлення ніхто так і не прочитав, адже місто знеструмили.
Поїхав в одне місце, в інше – порожні квартири. Знайшов сім’ю з двома дітьми та собакою, але вони не захотіли виїжджати. Заїхав ще до однієї сестри, дізнався, що вона у підвалі, спустився до неї, почав переконувати її евакуюватись, у результаті – відмовилася. Але я залишив їй продукти.
Того дня мені вдалося забрати людей із іншої церкви. Виїжджаючи з міста, я бачив, як люди стояли біля своїх під’їздів з готовими речами, чекаючи хоч якогось транспорту, щоб покинути це пекло”.
Я забрав із Рубіжного людей, а вже по обіді, за півгодини, в’їзд у місто перекрили: почалося бомбардування. Тоді близько 25 житлових будинків горіло, четверо мирних жителів загинули”.
Хоч місіонер у своєму тимчасовому місці проживання і продовжує служити людям, які постраждали від військових дій, але в його серці все ж таки залишається Донбас.
Пізніше він почав завозити гуманітарну допомогу на Східну Україну та евакуювати людей із зони бойових дій. І сподівається, що настане той день, коли він зможе повернутись у рідний край і продовжити поширювати Євангеліє.
