Війна стала частиною реальності українських дітей задовго до того, як вони встигли подорослішати. Сирени, укриття, новини, розмови дорослих – усе це формує дитяче сприйняття світу з перших років життя. Перед батьками постає непросте питання: як і коли говорити з дитиною про війну, щоб не нашкодити її психіці, але й не залишити наодинці зі страхами. Про це розповів український психотерапевт, відомий телеексперт Олег Чабан, пише OBOZ.UA.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
Психотерапевт наголошує: універсального віку, з якого «можна» або «потрібно» починати такі розмови, не існує. Усе залежить від індивідуального розвитку дитини, її емоційної зрілості та атмосфери в родині. Якщо в сім’ї заведено відкрито говорити про життя, почуття й складні теми, то й тема війни природно стає частиною спільного діалогу.
За словами фахівця, сьогоднішні діти змушені дорослішати значно швидше, ніж їхні однолітки в мирний час. Вони рано стикаються з втратами, тривогою та небезпекою. Це неминуче залишає слід у психіці й може мати довготривалі наслідки. Уже зараз спеціалісти говорять про так звані трансгенераційні зміни – вплив війни не лише на тих, хто її пережив, а й на майбутні покоління.
Водночас Чабан підкреслює: головний орієнтир для батьків – власна дитина. Саме її поведінка, запитання та реакції підказують, скільки інформації вона здатна сприйняти. Одні діти відкрито говорять про свої переживання, інші замикаються в собі. Хтось реагує сльозами, хтось – мовчанням, а хтось – активними діями. Усе це – нормальні способи психологічної адаптації.
Якщо дитина починає ставити серйозні, осмислені запитання, це означає, що вона вже намагається зрозуміти те, що відбувається. У такому разі дорослим важливо відповідати чесно, але доступно, без надмірної драматизації.
Окрему увагу спеціаліст радить звертати на обсяг і характер інформації. Детальні розповіді про руйнування, загибель людей або постійний перегляд травматичних новин можуть перевантажувати дитячу психіку. На відміну від дорослих, діти не мають достатнього життєвого досвіду, щоб «переробити» такі образи. Наслідками можуть стати нічні кошмари, підвищена тривожність, страхи та навіть фізичні симптоми.
Тому важливо не лише обмежувати потік негативної інформації, а й допомагати дитині спрямовувати емоції в конструктивне русло. Замість зосередження на страхах корисно говорити про те, що можна зробити: підтримати близьких, допомогти іншим, бути уважними одне до одного.
Фахівець радить будувати розмови з урахуванням віку та внутрішньої зрілості. Маленьким дітям насамперед потрібні відчуття безпеки, тілесний контакт, присутність дорослих поруч. Старшим – пояснення, розмови про сенси, про взаємну підтримку, про власні почуття та переживання.
Саме такий підхід, за словами Чабана, допомагає дитині не зламатися під тиском обставин, а поступово адаптуватися до складної реальності. Відверті, уважні й теплі розмови в родині стають важливим ресурсом, який дозволяє зберегти внутрішню цілісність навіть у часи війни.
Джерело: OBOZ.UA
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут