На усі ці зміни орієнтуються й українці, які нині виїздять за кордон, каже завідувачка відділу дослідження якості життя Інституту демографії НАН Людмила Черенько. За її словами, "виїзд нині – це усвідомлений вибір".

Частково можна припустити, що дехто виїздить тимчасово, щоб пережити зиму в комфортніших умовах. Але, вважає Черенько, нинішній стан енергетики і страх холодної і темної зими навряд чи є головною рушійною силою:

"Люди, які вже пережили не одну зиму під час війни, не один блекаут, і не один обстріл, і продовжують тут жити з дітьми, - вони вже давно були налякані, і встигли побороти свій страх".

Натомість науковиця виділяє дві головні групи тих, хто виїздить зараз чи готується виїхати.

У цій хвилі буде велика частка ВПО, - каже економістка і пояснює: далеко не всі з них облаштувалися на новому місці, а вартість життя в Україні, від харчів до оренди житла, зростає.

"Я припускаю, що люди можуть навіть тимчасово скористатися можливістю перебувати в ЄС, оскільки вони неспроможні фінансово утримати себе в Україні", - каже Людмила Черенько.

Науковиця зазначає, що, наприклад, в Німеччині українці в системі тимчасового захисту все ще можуть отримати безкоштовне житло і соціальні виплати, на які можна прожити, не працюючи чи маючи неповний робочий день.

"У тих, хто залишився в Україні, виплати, які вони отримують, не співставні із вартістю життя", - пояснює економістка і додає:

"У Києві ще можна знайти роботу із більш-менш високими заробітками, а якщо це західна Україна, то там і до війни була проблема із працевлаштуванням навіть для місцевих".

Ці проблеми не лише визнають і в уряді, але й вказують на додаткові проблеми із навантаженням на соціальну інфраструктуру регіонів, куди виїхали більшість переселенців.

"Надмірна концентрація населення у відносно безпечних регіонах спричиняє проблеми з доступністю та якістю базових послуг, зокрема житлових, освітніх, медичних, ускладнює працевлаштування внутрішньо переміщених осіб", - йдеться в урядовій демографічній стратегії.

Одна із співрозмовниць ВВС Україна, яка попросила про анонімність, якраз і виїхала у Німеччину цього літа, бо так і не змогла знайти роботу на заході України після виїзду з окупації.

"Для тих, хто живе у безпосередній близькості від бойових дій, найоптимальніший і найбюджетніший спосіб пережити цю небезпечну ситуацію є виїзд за кордон", - так коментують цю тему читачі ВВС на сторінці редакції у фейсбуку.

Нові трудові мігранти

Ще однією групою у новій хвилі мігрантів можуть бути "люди, які себе не можуть реалізувати в Україні – згідно власних бажань чи якось об’єктивно", - вважає Людмила Черенько.

"Вони хочуть використати цей шанс – заскочити в останній вагон поїзда, поки деякі країни ЄС ще дають дуже широкі можливості для початкового етапу життя в Європі", - пояснює зав відділом Інституту демографії. Це, власне, є початком трудової міграції, але з точки зору легального працевлаштування вона легша, ніж до повномасштабного вторгнення.

Лікарка з Києва Марія фактично підтверджує це припущення науковиці: за її словами, рішення виїхати в Польщу цього року було зовсім не таким, як втеча до Португалії навесні 2022 року, звідки вона повернулася до Києва у червні того ж року.

"Було кілька моментів, чому саме Польща. Це і те, що залишилися близькі і родичі в Україні, а Польща – це не інший кінець світу", - пояснює співрозмовниця ВВС. Але найголовніше для неї те, що Польща пропонує лікарям тимчасове право працювати за фахом.

"Це означає, що лікарі загальної практики можуть отримати роботу за фахом через подання документів в МОЗ Польщі навіть без складання мовного іспиту. Хоча, звісно, ми повинні мати певний рівень мови, адже працюватимемо в польській медичній установі", - пояснює Марія, додаючи, що "це не те, що вивчити німецьку".

Порівнюючи цей виїзд до Польщі із "втечею" до Португалії, Марія каже, що тоді було багато безкоштовної допомоги – "і безкоштовні квитки від WizzAir, і люди з інших країн хотіли допомогти – хто житло оплачував, хто просто фінансово допомагав". Але тоді "було незрозуміло, що буде з країною, чи захоплять Київ".

Згодом "вже стало зрозуміло, країна може існувати, жити в умовах війни", і вона з дитиною повернулися додому.

Але з’явилося питання “коли це закінчиться?"

За словами Марії, для неї відсутність електрики не була вирішальною. Під час перших відключень світла наприкінці 2022 року Марія перенесла операцію на коліні, ходила на милицях, тож до цього родина вже була готовою.

"Чесно кажучи, підніматися на 11 поверх пішки без ліфта був ще той челендж. Але призвичаїлися, - розповідає вона. - Так, незручно. Але жити можна. І це не те, через що ми зараз виїжджали з країни".

Марія каже, що безпека та задоволені базові побутові потреби для неї є радше "бонусами" виїзду, а не його причинами.

Цей виїзд - про вибір свого майбутнього і майбутнього для дитини. Тому він відрізняється від попередніх тим, що був "більш усвідомлений".

"Для того, щоб заробити собі на певний рівень життя в нас і в країнах ЄС – це зовсім різний обсяг роботи, яку ти виконуєш, і зовсім різна оцінка праці лікаря", - розповідає Марія.

За її словами, рідні та близькі, які залишаються в Україні, розуміють цей вибір і підтримують її. Хоча, припускає вона, "коли буду повертатися – якщо буду повертатися – мені буде певним чином гірко і десь соромно, що я не була в цьому до кінця".