В Україні 10% дітей з інтернатів вдалося реінтегрувати в сім’ї
Все для сімей
22.02.2021
10% дітей, які повернулись з інтернатів у сім’ї на час карантину, вдалось реінтегрувати у родини

Таких результатів всього за 6 місяців вдалося досягти у 5 областях завдяки пілотному проєкту Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), Міністерства соціальної політики та Української мережі за права дитини.

Приєднуйтесь до нашої групи у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні для християн новини!

Про це стало відомо під час пресконференції «Чи можливе повернення дітей з інтернатів у родини? Результати моніторингу», — пише svitogliad.co з посиланням на сайт Мінсоцполітики.

Більш як 437 дітей тепер живуть вдома, навчаються у звичайній школі або відвідують інтернат як освітній заклад і не залишаються там цілодобово. Окрім того, зусиллями проєкту 788 дітей вдалося вберегти від первинного потрапляння в інтернати.

Проєкт почався влітку 2020 року, коли дітей відправили з інтернатів у сім’ї на період карантину. Першочерговим завданням проєкту було оцінити умови проживання дітей у родинах, впевнитись у їхній захищеності та створити умови, щоб діти і після карантину залишились зі своїми батьками й не повернулись в інтернати. Разом з тим, проєкт допоміг дізнатися, чому діти потрапляють в інтернати та з’ясувати, що потрібно, аби дитина залишилась в сім’ї.

У рамках проєкту фахівці промоніторили понад 4000 сімей із 5 областей України: це Волинська, Дніпропетровська, Миколаївська, Полтавська і Харківська області.

Серед першопричин, чому батьки віддають дітей в інтернати, — зокрема, відсутність якісних соціальних послуг та інклюзивної освіти у громадах, а також обмежений доступ до них, у тому числі через фізичну віддаленість. Наприклад, у багатьох громадах є труднощі з отриманням консультацій профільних спеціалістів (психологів, неврологів), немає шкільних автобусів і груп продовженого дня, денних центрів для дітей з інвалідністю, послуг раннього втручання та інших послуг для підтримки сімей.

Серйозним фактором є відсутність інклюзії в освітніх закладах, оскільки часто інклюзія у школах є тільки формальною та не забезпечує якісною освітою дітей з особливими освітніми потребами. Під час моніторингу зафіксовані випадки булінгу з боку директорів шкіл, вчителів і батьків інших дітей щодо дітей з інвалідністю або дітей, що повернулися з інтернатів. Також часто діти опиняються в інтернатах і з соціально-економічних причин: сім’ї у складних життєвих обставинах не можуть забезпечити дітей найнеобхіднішим.

Проєкт підтвердив, що повернути дітей у сім’ї можливо, надаючи родині необхідну підтримку відповідно до її потреб. У рамках проєкту 10% дітей вдалося зберегти у сім’ї, зокрема, через допомогу із працевлаштуванням батьків, організацію інклюзивного навчання для дітей, постановку родин під соціальний супровід. Найвищий рівень готовності до співпраці у возз’єднанні родини, виявили батьки у Харківській області (100 сімей — 19% від усіх по області, які брали участь у проєкті), найнижчий — у Волинській (37 сімей — 11%). При цьому, у Харківській області найвищий рівень працевлаштованості батьків (67%), у Волинській області — найвища кількість батьків, які самі є випускниками інтернатних закладів (20%).

Проєкт підтвердив, що реформи децентралізації та деінституціалізації потребують локального підходу та адаптації до місцевих потреб — відповідно до рекомендацій, сформульованих за результатами проєкту, кожна область потребує унікальної відповіді. Часто громадам бракує знань про реформи та шляхи їх впровадження. Фактично громади мало були залучені до процесу розробки регіональних планів впровадження реформ, також недостатньо налагоджена взаємодія між різними відомствами й управліннями. Бракує соціальних працівників, на яких лежить основна задача із визначення потреб родин та відповіді на них. Як результат, перший етап плану реформи деінституціалізації реалізований в середньому по п’яти областям лише частково.

Однак громади мають мотивацію розвивати соціальні послуги з підтримки сімей. І для цього громади потребують методичної підтримки, навчань, супервізій і бюджетів.

Читайте також: В кожному маленькому невдасі живе чемпіон! Про віру в дітей

«У 2020 році Міністерство впровадило принципово новий підхід до влаштування дітей у заклади на цілодобове перебування. Цей підхід уже дав можливість зменшити на 19% кількість дітей в інституціях, а також дозволив місцевій владі побачити кожну дитину, яка перебуває в закладах, і їхні родини, які потребують підтримки задля того, щоб діти залишались в сім’ї. У громадах також важлива міжвідомча взаємодія. Якщо кожен працівник, що дотичний до надання послуг дітям та сім’ям, буде діяти в інтересах дитини та приймати відповідні рішення, ми зможемо забезпечити своєчасне втручання та зменшити число дітей в інституціях», — сказав Борис Лебедцов, заступник Міністра соціальної політики України.

«Пандемія COVID-19 не тільки вплинула на людей і ситуацію в країні, а й виявила проблеми та прогалини в системі соціального захисту дітей, насамперед тих, які перебувають у складних життєвих обставинах», — повідомила Аксана Філіпішина, представниця Уповноваженого Верховної Ради України з дотримання прав дитини та сім’ї.

«Повернення навесні дітей з інтернатів у сім’ї під час карантину показало нездатність системи підтримати дітей та їхні сім’ї у складних обставинах. Більшість цих дітей могли б жити поруч з батьками, а не в інтернаті. Політики мають бути розроблені таким чином, щоб підтримати сім’ю, і щоб кожна дитина могла отримувати всі необхідні соціальні, медичні, освітні послуги за місцем проживання. В цьому і зміст реформи деінституціалізації», — зазначив Микола Кулеба, Уповноважений Президента України з прав дитини.

«На додачу до інших викликів системи захисту прав дітей у регіонах, ми бачимо істотний вплив пандемії на добробут дітей. Зокрема, це стосується гальмування процесів усиновлення, розвитку сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та створення патронатних сімей. Розробляючи плани реагування на наслідки COVID-19, уряд та місцева влада повинні тримати це питання у фокусі уваги», — сказала Лора Білл, заступниця голови Представництва Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ в Україні.

«Інтернати продовжують «вербувати» дітей і багато батьків просто не можуть протистояти їх тиску. А відсутність реальних послуг для підтримки сімей та дітей у громадах часто не залишає іншої можливості для батьків», — переконана Дар’я Касьянова, голова правління ГС «Українська Мережа за Права Дитини».

Руслан Колбаса, генеральний директор Директорату розвитку соціальних послуг та захисту прав дітей, повідомив, що моніторинг та реальні історії дітей показують, що треба приймати більш кардинальні рішення.

Одне з таких рішень — це 586-та постанова Кабінету Міністрів України, яка змінила правила гри, а саме — порядок направлення дітей в інтернати.

Як показав моніторинг, тільки 3000 дітей мають інвалідність, а більшість дітей можуть навчатись у звичайних школах з інклюзивними класами.

«Ми розуміємо, що на сьогодні головне — не закрити заклади, які мають високий фаховий рівень, де є спеціалісти, яких немає за місцем проживання дитини. Можливо, треба казати не про закриття закладу, а про зміну умов перебування дитини в закладі. Ми повинні зробити все, щоб дитина все-таки змогла ходити до школи біля її будинку і ночувати вдома разом з батьками», — сказав Руслан Колбаса.

Джерело: svitogliad.co

_____________________

Всеукраїнський Собор — це об’єднання релігійних та громадських організацій, а також усіх небайдужих громадян навколо християнського шляху розвитку української держави.

Підписуйтесь на нас у Телеграм, Вайбер, Фейсбук та Інстаграм, щоб першими знати важливі та актуальні для християн новини!

 

 

 

 

Все для сімейСуспільство