Полонський районний суд Хмельницької області розглянув кримінальне провадження щодо чоловіка, який через релігійні переконання відмовився від проходження військової служби під час мобілізації та чотири рази не прибув до ТЦК за повістками для відправлення до військових частин.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
Суд визнав його винним в ухиленні від призову за мобілізацією за статтею 336 Кримінального кодексу України, призначив три роки позбавлення волі, однак звільнив від відбування покарання з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю один рік, пише sud.ua.
Суть справи
Як встановив суд, обвинувачений є громадянином України, має середню спеціальну освіту, працює продавцем-консультантом, раніше не судимий та перебував на військовому обліку як військовозобов’язаний.
8 жовтня 2024 року чоловік пройшов медичний огляд військово-лікарської комісії та був визнаний придатним до військової служби відповідно до статті 78 «в» графи II Розкладу хвороб і Таблиці додаткових вимог.
11 жовтня 2024 року він особисто отримав повістку, якою його зобов’язали того самого дня о 15:00 прибути до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для відправлення до військової частини. Отримання документа чоловік підтвердив власним підписом, однак у визначений час не з’явився.
Після цього працівники ТЦК неодноразово вручали йому нові повістки для відправлення на військову службу.
Зокрема, 9 листопада 2024 року він отримав повістку з вимогою прибути 11 листопада о 09:00, однак знову не з’явився. Наступну повістку чоловікові вручили 11 листопада з викликом на 12 листопада, а 14 листопада — ще одну, з вимогою прибути 15 листопада. За жодним із цих викликів він не прибув.
Усі чотири повістки стосувалися відправлення до військових частин для проходження служби під час мобілізації. На корінцях документів були особисті підписи військовозобов’язаного про їх отримання.
За матеріалами обвинувачення, на момент зазначених подій чоловік не мав законних підстав для відстрочки від призову за мобілізацією, був визнаний придатним до військової служби та належним чином повідомлений про необхідність прибуття до ТЦК.
Водночас військовозобов’язаний не приховував причин своєї відмови. Він повідомляв працівників центру комплектування, що належить до релігійної організації «Свідки Єгови», віровчення якої, за його поясненнями, не дозволяє проходити військову службу.
Чоловік неодноразово подавав письмові заяви про неможливість виконання повісток з релігійних мотивів та просив замінити військову службу альтернативною (невійськовою).
Суд установив, що його приналежність до релігійної організації була тривалою та документально підтвердженою. Згідно з довідками Релігійного центру Свідків Єгови в Україні від 11 жовтня та 19 листопада 2024 року, чоловік із 4 січня 2003 року є присвяченим охрещеним служителем цієї релігійної організації, а з 1 березня 2024 року був призначений повночасовим провідником.
Отже, йшлося про релігійні переконання, яких він дотримувався понад двадцять років, а не про приєднання до релігійної організації після початку мобілізації.
У листопаді 2024 року Шепетівська районна державна адміністрація (районна військова адміністрація) та ТЦК надали письмові відповіді на звернення чоловіка. У заміні військової служби на альтернативну йому відмовили, посилаючись на відсутність у законодавстві під час воєнного стану можливості звільнення від призову за мобілізацією або заміни такої служби на невійськову з мотивів релігійних переконань.
Попри отримані відповіді, чоловік продовжував відмовлятися від прибуття для відправлення до військових частин.
Ці обставини стали підставою для обвинувачення його за статтею 336 КК України — ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Позиція обвинуваченого та сторони захисту
Під час судового розгляду чоловік не визнав своєї вини.
Він пояснив, що після отримання першої повістки самостійно прибув до ТЦК, де одразу повідомив про належність до релігійної організації «Свідки Єгови» та подав письмову заяву про заміну військової служби альтернативною (невійськовою).
За його словами, після проходження ВЛК йому почали вручати повістки для відправлення до військових частин, проте щоразу він попереджав працівників ТЦК про неможливість виконання таких вимог через свої релігійні переконання.
Обвинувачений наголошував, що його віровчення забороняє не лише використання зброї, а й проходження військової служби в будь-якій якості.
Зокрема, чоловік заявив, що не може служити навіть на небойових посадах, наприклад кухарем або військовим капеланом, оскільки це передбачає набуття статусу військовослужбовця.
Він пояснив, що готовий бути корисним державі та брати участь у її захисті, однак виключно невійськовим способом, без використання зброї та набуття статусу військовослужбовця.
На переконання обвинуваченого, його поведінка була зумовлена не бажанням ухилитися від виконання громадянських обов’язків, а необхідністю дотримуватися власних релігійних переконань.
Він просив суд ухвалити виправдувальний вирок.
Захисниця підтримала його позицію та наполягала на відсутності в діях підзахисного складу кримінального правопорушення. Вона зазначила, що в цьому випадку мала місце сумлінна відмова від військової служби, яка ґрунтується на глибоких релігійних переконаннях.
За клопотанням захисту суд також допитав старійшину місцевої релігійної громади «Свідків Єгови» міста Полонного.
Свідок підтвердив, що обвинувачений протягом тривалого часу є активним і сумлінним членом релігійної громади та дотримується її віровчення.
Він пояснив, що релігійні переконання членів цієї організації не дозволяють брати до рук зброю, виконувати дії військового характеру або проходити військову службу в будь-якій якості.
Водночас, за словами свідка, обвинувачений не відмовлявся від виконання суспільно корисної роботи та висловлював готовність проходити альтернативну невійськову службу.
Позиція та висновки суду
Дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов висновку, що релігійні переконання обвинуваченого не виключають його кримінальної відповідальності за ухилення від призову під час мобілізації.
Суд насамперед звернувся до положень частини четвертої статті 35 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. Водночас Конституція передбачає, що у разі суперечності виконання військового обов’язку релігійним переконанням громадянина цей обов’язок має бути замінений альтернативною (невійськовою) службою.
Суд також врахував частину третю статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», яка передбачає, що заміна виконання одного обов’язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, установлених законодавством.
Аналізуючи Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу», суд зазначив, що його положення регулюють проходження альтернативної служби замість строкової військової служби.
Натомість строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, є самостійними видами військової служби.
На переконання суду, законодавство не встановлює можливості заміни військової служби за призовом під час мобілізації на альтернативну невійськову службу.
Крім того, частина третя статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зобов’язує громадян під час мобілізації прибувати до військових частин або на збірні пункти ТЦК у строки, зазначені в отриманих документах.
Суд наголосив, що об’єктом кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України, є суспільні відносини, які забезпечують обороноздатність держави, зокрема комплектування Збройних Сил України.
Оцінюючи докази, суд установив наявність усіх обов’язкових елементів складу кримінального правопорушення.
Обвинувачений був військовозобов’язаним громадянином України, якого військово-лікарська комісія визнала придатним до проходження військової служби.
Факт належного оповіщення підтверджувався оригіналами чотирьох повісток та корінцями з його особистими підписами.
Крім того, суд дослідив протоколи огляду від 16 та 25 листопада 2024 року, а також відеозаписи з нагрудних відеореєстраторів працівників ТЦК.
На відеозаписах були зафіксовані пред’явлення паспорта, надання анкетних даних та вручення повісток.
Письмові заяви самого обвинуваченого підтверджували, що він усвідомлено відмовлявся від виконання викликів, посилаючись на релігійні переконання.
Суд також урахував офіційні відповіді державних органів, із яких випливало, що чоловікові було повідомлено про відсутність законних підстав для заміни військової служби за мобілізацією на альтернативну.
За оцінкою суду, ці докази підтвердили не лише факт неявки за повістками, а й наявність прямого умислу на ухилення від призову за мобілізацією.
Чому релігійні переконання не стали підставою для виправдання
Розглядаючи доводи захисту, суд врахував правову позицію Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 15 квітня 2025 року у справі № 573/406/24.
Суд звернув увагу, що обвинувачений відмовлявся не лише від військової служби, пов’язаної з носінням або використанням зброї, а й від будь-якої діяльності у статусі військовослужбовця.
Зокрема, чоловік не погоджувався виконувати обов’язки кухаря чи військового капелана, оскільки такі посади передбачають носіння військової форми, отримання грошового забезпечення та набуття статусу військовослужбовця.
Таку позицію суд оцінив як категоричну відмову від виконання обов’язку щодо захисту України загалом.
Суд зазначив, що в умовах оборонної війни необхідно враховувати баланс між потребами держави та індивідуальними інтересами громадян.
При цьому суд послався на підходи Європейського суду з прав людини щодо врахування особливої суспільної потреби та пропорційності переслідуваної законної мети у справах, пов’язаних із виконанням обов’язків перед державою та свободою віросповідання.
На думку суду, обставини збройної агресії та необхідність забезпечення обороноздатності держави створюють виняткову суспільну потребу, яка допускає пропорційні обмеження можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів.
Суд також зауважив, що виконання військового обов’язку під час мобілізації не обов’язково пов’язане з безпосереднім використанням зброї.
Завдання, які виконують військовослужбовці, можуть мати небойовий характер, однак визначення відповідних функцій належить до компетенції військового командування.
Водночас суд урахував, що державні органи отримують інформацію про релігійні переконання військовозобов’язаних та можуть брати її до уваги під час визначення виду діяльності й військової спеціальності.
У цьому контексті суд дійшов висновку, що держава виконала свої позитивні зобов’язання та врахувала принцип пропорційності між військовим обов’язком і свободою віросповідання конкретного громадянина.
Суд також послався на постанову Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 жовтня 2025 року у справі № 573/838/24.
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство не передбачає звільнення від обов’язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації на підставі релігійних або інших переконань.
Відповідно, такі переконання самі по собі не можуть бути підставою для звільнення від кримінальної відповідальності за ухилення від мобілізації за статтею 336 КК України.
Разом із тим Об’єднана палата наголосила на необхідності пропорційного застосування обмежень свободи переконань навіть під час захисту держави від збройної агресії.
Зокрема, мобілізація автоматично не скасовує права на сумлінну відмову від носіння або використання зброї.
Верховний Суд також указав, що військовий обов’язок може передбачати виконання небойових завдань, які не потребують використання зброї, зокрема ремонту техніки, евакуації поранених або будівництва укріплень.
Урахувавши ці правові висновки та обставини конкретного провадження, Полонський районний суд визнав, що категорична відмова обвинуваченого від будь-якої військової служби, навіть не пов’язаної з використанням зброї, не виключає складу кримінального правопорушення.
У результаті суд дійшов висновку, що винуватість чоловіка в ухиленні від призову за мобілізацією доведена поза розумним сумнівом.
Чому суд звільнив чоловіка від відбування покарання
Визнавши обвинуваченого винним, суд окремо розглянув питання про вид покарання та можливість звільнення від його відбування з випробуванням.
За характером вчиненого діяння суд визначив покарання в межах санкції статті 336 КК України — три роки позбавлення волі.
Водночас, вирішуючи питання про застосування статті 75 КК України, суд дослідив особу засудженого, мотиви його поведінки, історичний контекст релігійних переконань та зміну його правового статусу на час розгляду кримінального провадження.
Суд звернув увагу, що релігійна організація «Свідки Єгови» історично дотримується доктрини суворого християнського пацифізму та нейтралітету щодо збройних конфліктів і військових інституцій.
У вироку зазначено, що протягом Першої та Другої світових воєн, а також у повоєнний період представники цієї релігійної течії зазнавали переслідувань та ув’язнень через відмову брати до рук зброю, складати військову присягу або проходити службу в збройних силах, зокрема на небойових посадах.
Суд урахував, що для послідовників такого віровчення відмова від військової служби є наслідком глибоко вкорінених релігійних переконань, а не обов’язково свідчить про неповагу до держави чи прагнення уникнути громадянських обов’язків із корисливих мотивів.
Особливе значення мало те, що обвинувачений є охрещеним служителем релігійної організації з 4 січня 2003 року, тобто з 12-річного віку, а з березня 2024 року виконує обов’язки повночасового провідника.
На думку суду, ці обставини свідчили, що чоловік не сформував відповідні переконання ситуативно з метою уникнення мобілізації після запровадження воєнного стану.
Хоча такі обставини не усувають протиправності його поведінки за статтею 336 КК України, суд визнав їх важливими для оцінки мотивів вчиненого.
Суд дійшов висновку, що причиною кримінального правопорушення був світоглядний релігійний конфлікт, а не антидержавна чи антисуспільна спрямованість особистості обвинуваченого.
Визначальною обставиною стала наявність законної відстрочки
Окремо суд наголосив, що на момент ухвалення вироку чоловік уже мав законну відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Як зазначено у вироку, відстрочка була надана на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Суд визнав цю обставину визначальною під час вирішення питання про можливість звільнення від відбування покарання.
На переконання суду, наявність у засудженого чинної законної відстрочки означала, що на момент ухвалення вироку він не підлягав негайному призову на військову службу.
За таких обставин його реальна ізоляція від суспільства втрачала як загальнопревентивний, так і спеціальнопревентивний зміст, оскільки на той момент чоловік за законом не підлягав мобілізації та продовжував виконувати соціально-трудові функції.
Водночас наявність відстрочки на момент ухвалення вироку не стала підставою для виправдання, оскільки суд оцінював правомірність поведінки чоловіка на час неявки за повістками у жовтні та листопаді 2024 року.
Суд також урахував, що обвинувачений раніше не був судимий, вчинив нетяжкий злочин уперше, офіційно працевлаштований, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, має міцні соціальні зв’язки й не перебуває на обліку в лікарів-нарколога та психіатра.
Обставин, які пом’якшують або обтяжують покарання, суд не встановив.
Оцінюючи можливість застосування випробування, суд послався також на практику Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду щодо призначення покарання представникам релігійної організації «Свідки Єгови».
Зокрема, було враховано постанови Верховного Суду від 19 серпня 2026 року у справі № 608/1088/23, від 26 серпня 2026 року у справі № 282/241/25, від 24 вересня 2026 року у справі № 949/2038/24, від 6 травня 2026 року у справі № 679/1595/24 та від 15 вересня 2026 року у справі № 689/2280/23.
Як зазначив суд, відповідна практика допускає застосування статті 75 КК України з урахуванням документально підтвердженої багаторічної належності особи до релігійної організації, вчинення нетяжкого злочину вперше, відсутності попередніх судимостей, позитивних характеристик та принципів співмірності й індивідуалізації покарання.
Суд наголосив, що метою кримінального покарання є не лише кара, а й виправлення засудженого та запобігання новим кримінальним правопорушенням.
Оцінивши всі встановлені обставини в сукупності, суд дійшов висновку, що виправлення чоловіка можливе без його ізоляції від суспільства.
Рішення суду
Полонський районний суд Хмельницької області у справі № 681/1506/24 визнав чоловіка винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 Кримінального кодексу України, та призначив йому покарання у виді трьох років позбавлення волі.
Водночас на підставі статті 75 КК України суд звільнив засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю один рік.
Відповідно до статті 76 КК України на чоловіка покладено обов’язки періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти про зміну місця проживання, роботи або навчання, а також не виїжджати за межі України без погодження з цим органом.
Запобіжний захід щодо нього не обирався.
Вирок може бути оскаржений до Хмельницького апеляційного суду в установленому кримінальним процесуальним законодавством порядку.
Джерело: sud.ua
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут