28 жовтня Конгрес Місцевої і Регіональної Влади Ради Європи (Congress of Local and Regional Authorities of the Council of Europe, далі: Конгрес) на 51-й сесії в Страсбурзі ухвалив резолюцію 537 (2026) та рекомендацію 560 (2026), що ґрунтуються на звіті «Свобода вираження поглядів, свобода зібрань: гарантування прав осіб ЛГБТІ у місцевих громадах» («Free to speak, free to meet: guaranteeing the rights of LGBTI persons in local communities»). Документ присвячений свободі вираження поглядів і зібрань, організованих ЛГБТ-рухом, а також ролі місцевої і регіональної влади у їх захисті. Він також містить вимоги до органів місцевого самоврядування щодо, зокрема, парадів, фінансування організацій, освіти та збору даних.
Приєднуйтесь до нашої групи "Оперативно" у Телеграм та Вайбер, щоб першими знати важливі та актуальні новини!
У звіті поіменно згадується Ordo Iuris, а юристи інституту представлені як ті, хто нібито «стояв за» деклараціями про так звані зони, вільні від ЛГБТ, що не відповідає дійсності. Доповідачами документа є Гелен Белчер (Helen Belcher), трансгендерна активістка і політикиня від Ліберальних демократів із Великої Британії, та Ґудрун Мослер-Тьорнстрьом (Gudrun Mosler-Törnström), колишня депутатка ландтагу Зальцбурга від Соціал-демократичної партії Австрії (SPÖ), пише catholicnews.org.uа.
Чим є Конгрес і що містить звіт?
Конгрес Місцевої і Регіональної Влади Ради Європи – це одна з інституцій Ради Європи, відповідальна за зміцнення місцевої та регіональної демократії. До його складу входять 612 обраних представників понад 150 тисяч місцевої і регіональної влади із 46 держав-членів, які засідають у двох палатах. Основою його діяльності є Статут Конгресу (Charter of the Congress), що становить додаток до статутної резолюції Комітету міністрів (Committee of Ministers) CM/Res(2020)1.
Три частини звіту мають різний характер. Меморандум містить висновки та оцінки доповідачів і береться до відома. Голосуванню підлягають проєкти резолюцій і рекомендацій. Резолюція є позицією Конгресу, адресованою місцевій і регіональній владі. Рекомендації містять прохання до Комітету міністрів закликати держави-члени до певних дій; їхню подальшу долю вирішує Комітет міністрів, а можливе виконання – самі держави.
Що резолюція рекомендує органам місцевого самоврядування?
Перша частина документа містить резолюцію Конгресу Місцевої і Регіональної Влади Ради Європи, підготовлену Комітетом із соціальної інтеграції та людської гідності (Committee on Social Inclusion and Human Dignity). У цій частині Конгрес посилається на статтю 10 (свобода вираження поглядів) і статтю 11 (свобода зібрань та об’єднання) Конвенції про захист Прав Людини і Основоположних Свобод (далі: Конвенція), прецедентне право Європейського Суду з Прав Людини (далі: ЄСПЛ), рекомендації Комітету міністрів, резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи та попередні акти Конгресу, зокрема резолюцію 471 (2021) щодо становища осіб, які ідентифікують себе з вимогами руху ЛГБТ у Польщі. Конгрес висловлює стурбованість тим, що права таких осіб у частині держав-членів зазнають дедалі більшого тиску, а реалізація представниками цих меншин свободи вираження поглядів і зібрань іноді подається як загроза традиційним цінностям.
Основна частина закликає місцеву та регіональну владу вживати «конкретних і проактивних заходів» на користь цих свобод, зокрема шляхом пом’якшення обмежувальної національної політики, надання дозволів на паради без навмисного створення перешкод і забезпечення їх захисту, надання доступу до «об’єктивної інформації та освіти» про сексуальну орієнтацію та так звану гендерну ідентичність (gender identity), підтримки ЛГБТ-організацій, призначення контактних пунктів із питань рівності та навчання працівників державного сектору, участі в мережах органів самоврядування та збору даних про насильство і так звану мову ворожнечі.
Рекомендація 560 (2026) Конгресу Місцевої і Регіональної Влади Ради Європи, що міститься в наступній частині документа, повторює підстави та оцінки резолюції. Конгрес просить у ній Комітет Міністрів закликати національні влади забезпечити відповідність законодавства та практики Конвенції та прецедентному праву ЄСПЛ, надати органам самоврядування автономію, повноваження і ресурси відповідно до принципів Європейської Хартії Місцевого Самоврядування (European Charter of Local Self-Government), а також утриматися від ухвалення законів, які зобов’язують органи самоврядування обмежувати свободу вираження поглядів і зібрань осіб, які ототожнюють себе з ЛГБТ-рухом. Держави також повинні посилити органи з питань рівності й інститути омбудсмена, координувати дії різних рівнів влади, зокрема у сфері поліції та освіти, а також створити національні системи збору даних про насильство і так звану мову ворожнечі щодо осіб, які ототожнюють себе з вимогами цих організацій. Крім того, Комітет Міністрів має визнати роль органів місцевого самоврядування в захисті «прав осіб ЛГБТІ» і надалі залучати до цього Конгрес.
Пояснювальний меморандум
На наступних сторінках документа розміщено пояснювальний меморандум – найоб’ємнішу частину звіту. Він виходить із тези, що свобода вираження поглядів і зібрань руху ЛГБТ у багатьох частинах Європи перебуває під загрозою, проявами чого вважаються заборони парадів, ворожість до осіб та організацій, що ототожнюють себе з цими вимогами, а також атаки в медіа (пункт 1). Юридична частина нагадує практику ЄСПЛ щодо статей 10 і 11 Конвенції, зокрема рішення Великої палати у справі «Мацайте проти Литви» від 23 січня 2023 року (пункти 8–13). Далі меморандум розглядає заборони зібрань, безпеку, освіту, ЗМІ та становище неурядових організацій (пункти 23–48), ситуацію в Польщі на підставі візиту делегації Конгресу до Варшави 27 та 28 січня 2026 року (пункти 49–61), а також способи, за допомогою яких органи самоврядування можуть протидіяти обмежувальній національній політиці (пункти 62–82). Завершують текст висновки (пункти 83–86) та два додатки.
Польща та Ordo Iuris під лупою Конгресу
У звіті зазначено, що близько 100 органів місцевого самоврядування, переважно в південно-східній Польщі, ухвалили акти, охарактеризовані як резолюції про так звані зони, вільні від ЛГБТ, та «Хартії Прав Сімей», що містили положення, які, на думку авторів, обмежували доступ до муніципальних коштів і підтримки для захисту «прав людини осіб ЛГБТІ». Ці документи нібито виникли внаслідок скоординованих дій прихильників тогочасної правлячої коаліції (пункт 50).
У виносці звіт описує Ordo Iuris як польський ультракатолицький осередок, який веде судові тяжби та лобіює закріплення ультраконсервативних поглядів у законодавстві Польщі та Європи. Додається, що юристи Інституту стояли за деклараціями про так звані зони, вільні від ЛГБТ, та за іншими ініціативами, покликаними обмежити норми про рівність (виноска 63). У документі зафіксовано, що всі резолюції були відкликані або скасовані, зокрема судами (пункти 55 і 82).
Слід зазначити, що твердження про роль Інституту не відповідає дійсності, а його єдиним джерелом є газетна стаття від 22 червня 2021 року (виноска 63). З цього приводу звіт не посилається на жоден документ чи судове рішення і не розрізняє два типи актів. Резолюції «проти ідеології ЛГБТ» ухвалювали ради ґмін і повітів; Інститут не був їх автором. Самоврядна Хартія Прав Сімей від 18 квітня 2019 року є окремим документом, розробленим експертами Ordo Iuris у співпраці з більш ніж двадцятьма громадськими організаціями. У її тексті жодного разу не з’являються поняття «особи ЛГБТ» чи «ідеологія ЛГБТ». Хартія стосується прав батьків у школі, соціальної політики ґміни, належних практик у бізнесі, містить вимогу про створення посади Уповноваженого з прав сім’ї та оцінки впливу місцевого права на родину.
Опис Хартії у звіті неточний. Хартія передбачає, що програми співпраці з громадськими організаціями повинні «враховувати принцип зміцнення сім’ї та шлюбу й виключати фінансування проєктів, які зазіхають на ці цінності», а зокрема закріплює «виключення можливості виділення публічних коштів і комунального майна на проєкти, що підривають конституційну ідентичність шлюбу як союзу жінки й чоловіка або автономію сім’ї» (частина II Хартії). Критерієм є предмет проєкту, а не заявник, а підставою – стаття 18 Конституції Польщі. Звіт не цитує Хартію і не вказує, яку її редакцію оцінює. У Додатку I звіт іде ще далі й помилково приписує Хартіям відмову від обговорення питань ЛГБТІ та від підтримки місцевих суб’єктів, що займаються цією тематикою.
Звіт також містить внутрішні суперечності. Кількість органів місцевого самоврядування в пункті 50 вказана як «близько 100», а в Додатку I – 80. Варшавську «декларацію ЛГБТ+» звіт датує 2020 роком і водночас стверджує, що саме вона спричинила ухвалення місцевих резолюцій (пункт 53). Проте Самоврядна Хартія Прав Сімей, яка стала відповіддю на цей документ, з’явилася ще у квітні 2019 року. Реактивного характеру Хартії Інститут ніколи не приховував, визначаючи її як «моральну відповідь» на ідеологічні декларації деяких органів самоврядування (Питання і відповіді, відп. 1). Сам звіт визнає, що аналізовані декларації та хартії були нездійсненними для примусового виконання і здебільшого символічними (not enforceable and largely symbolic), хоча вслід за Комісаром з прав людини Ради Європи додає, що вони мали вплив на становище так званих осіб ЛГБТІ (пункт 51).
Місцеве самоврядування та національне законодавство
Енігматична вимога щодо пом’якшення обмежувальної національної політики, що міститься в резолюції, деталізована в меморандумі. У цій частині документ припускає, що це може поставити представників самоврядування в конфлікт із національним законодавством (пункт 22), і представляє органи самоврядування як «ключових суб’єктів», що пом’якшують наслідки обмежувальних національних правових рамок (пункт 62). Як приклад наводиться мер Будапешта, який після законодавчої заборони прайду організував його як «міську подію» (пункт 67). Стверджується також, що в період ворожості держави муніципалітети можуть бути змушені вдаватися до креативності, щоб уникнути негативного національного контролю, а культурні чи соціальні фонди можуть опосередковано підтримувати заходи ЛГБТ-руху без виділення окремої, політично чутливої статті бюджету (пункт 69, виноска 77).
У цьому контексті слід зазначити, що такі пропозиції можуть суперечити національним правопорядкам (у випадку Польщі принцип законності, закріплений у статті 7 Конституції Польщі 1997 року, означає, що органи самоврядування діють на підставі та в межах закону, а їхні повноваження визначаються законами). Отже, якщо закон порушує Конвенцію, належним шляхом є застосування засобів правового захисту в національних судах або внесення змін до закону, а не його «пом’якшення» органами місцевого самоврядування. У звіті помічено цю проблему: зазначається, що відповідальність за порушення Конвенції за участю органів самоврядування несе держава, і саме на цьому рівні слід шукати рішення (пункт 21), а в Польщі значущі реформи повинні йти від уряду через централізований державний устрій (пункт 60). Також у документі зафіксовано, що польський омбудсмен (Rzecznik Praw Obywatelskich) у 2025 році не отримував офіційних скарг на серйозні проблеми, пов’язані з дискримінацією так званих осіб ЛГБТ, зокрема щодо маршів рівності (пункт 59).
Водночас звіт не обмежується справами місцевого самоврядування. У розділі про Польщу, вслід за представниками ЛГБТ-організацій, висловлено критику того, що закони про цивільні партнерства, про злочини та мову ворожнечі, а також про юридичне визнання статі були заблоковані, ветовані Президентом Польщі або призупинені (пункт 60). Посилаючись на співрозмовників та інші джерела, наводиться думка, що відсутність поступу зумовлена страхом уряду перед реакцією виборців напередодні парламентських виборів 2027 року (пункт 61). Ці рішення належать до сфери законодавця та Президента Польщі, які діють у рамках конституційного поділу влади. Їхня оцінка навряд чи вкладається в мандат Конгресу, завданням якого є зміцнення місцевої та регіональної демократії, і фактично перетворює звіт на інструмент тиску на національний законодавчий процес.
Освіта та права батьків
Освіта щодо сексуальної орієнтації та так званої гендерної ідентичності, згідно з резолюцією, має охоплювати й шкільні програми відповідно до компетенцій органів місцевого самоврядування. Меморандум із занепокоєнням описує словацьку поправку до конституції, ухвалену у вересні 2025 року, яка ставить участь учнів у комплексній сексуальній освіті в залежність від згоди батьків (пункт 33), італійський законопроєкт про заборону занять щодо соціально-культурної статі в дитячих садках і початкових школах, а також британські настанови, які рекомендують школам не викладати як факт те, що кожна людина має так звану гендерну ідентичність (пункт 35, виноска 50).
Показовим є зіставлення, в яке звіт поміщає ці приклади. Як перший приклад заходів, що обмежують доступ до інформації про вимоги ЛГБТ-руху, звіт наводить російський закон 2013 року про заборону поширення інформації про «нетрадиційні сексуальні стосунки», а далі згадує угорський закон 2021 року та грузинський закон 2024 року (пункт 34). Поруч із ними поставлено італійський проєкт і британські настанови (пункт 35), а як іншу «законодавчу спробу такого штибу» згадано польські зміни до закону про освіту 2022 року щодо правил діяльності зовнішніх організацій у школах, які ветував Президент Польщі (пункт 36). Звіт не розкриває їхнього змісту й не пояснює зв’язку з російським законом. Тим часом суперечка про те, на яких умовах зовнішні суб’єкти можуть проводити заняття з дітьми, стосується організації системи освіти та права батьків виховувати дітей відповідно до власних переконань (стаття 48, частина 1 Конституції Польщі), а не свободи вираження поглядів дорослих.
У частині про Польщу автори характеризують як розчаровуючу низьку явку на необов’язкові уроки з охорони здоров’я в навчальному році 2025/2026 (пункт 61): близько 40 відсотків у початкових школах і 10 відсотків у загальноосвітніх ліцеях (виноска 72). Документ зазначає, що багато батьків відмовилися від цих занять для своїх дітей, і, посилаючись на співрозмовників делегації під час візиту до Польщі, наголошує на потребі переконувати батьків у їх доцільності (пункт 61). Додаток I зазначає, що «права батьків не є безмежними» (parental rights are not unlimited), а захист неповнолітніх не виправдовує обмеження освіти, яка враховує питання ЛГБТІ (Додаток I).
Фінансування правозахисних організацій та структури рівності
Серед організацій, які органи самоврядування мають підтримувати політично, логістично та фінансово, резолюція прямо називає неурядові адвокаційні організації (non-governmental advocacy organisations), а також місця зустрічей, громадські центри та заклади культури. Меморандум говорить про спрямування коштів асоціаціям ЛГБТІ (пункт 85). У документі ця вимога обґрунтовується скрутним фінансовим становищем таких організацій: посилаючись на дані ILGA за 2021 рік, він зазначає, що більшість із них мають незначні бюджети й залежать від короткострокових грантів та іноземних донорів (пункт 46). У великих містах муніципальна підтримка іноді об’єднується з ширшими бюджетами на політику рівності й соціальну сферу або з проєктами, що фінансуються коштом Європейського Союзу (пункт 47).
Другим напрямом мають стати структури рівності в органах влади. Резолюція передбачає призначення координаторів із питань рівності (equality focal points), які підтримуватимуть постійний зв’язок зі спільнотою ЛГБТІ, а також навчання для працівників органів місцевого самоврядування, вчителів та місцевої поліції. Як зразок меморандум наводить польські приклади: Раду з питань рівного ставлення у Кракові, Відділ соціального різноманіття та Бюро рівного ставлення у Вроцлаві, а також призначеного у квітні 2023 року уповноваженого мера Вроцлава з питань рівного ставлення (пункт 53). Подібні структури в Познані, Лодзі та Свідниці оцінюються як особливо важливі в період дії обмежувальної національної політики (пункт 65).
Мова ворожнечі, збір даних і свобода слова
Звіт згадує рішення у справі «Вейделанд та інші проти Швеції» від 9 лютого 2012 року, де ЄСПЛ визнав допустимими санкції за розповсюдження листівок, охарактеризованих документом як гомофобні, навіть за відсутності прямого заклику до насильства (пункт 10). Викликом названо чітке визначення того, які висловлювання, що є мовою ворожнечі, мають тягнути за собою кримінальну відповідальність (пункт 41), а проблемою визнано дезінформацію, яку поширюють зокрема й місцеві політики (пункт 37). Вимоги щодо збору даних у резолюції та рекомендації обґрунтовуються зростанням рівня насильства, хоча визнається, що частина висновків базується на окремих свідченнях (пункт 3), а дані є неоднорідними і можуть частково свідчити про більшу готовність повідомляти про такі інциденти (пункт 43).
Оцінюючи цей підхід, слід наголосити, що використання широких і нечітких категорій, таких як «дезінформація», і прагнення розширити межі кримінально караних висловлювань створюють ризик «охолоджувального ефекту» в суспільній дискусії щодо шлюбу, виховання і статі, а отже, несуть загрозу свободі вираження поглядів, гарантованій статтею 10 Конвенції. Звіт сам нагадує: ЄСПЛ підкреслює, що дискусія довкола становища осіб, які ототожнюють себе з ЛГБТ-лобі, має важливе значення для демократичного вираження думок (пункт 8). Таким чином, захист свободи висловлювань повинен поширюватися і на критичні заяви щодо вимог ЛГБТ-руху.
Зібрання та контрдемонстрації
У звіті зазначено, що ЄСПЛ послідовно кваліфікує заборони парадів як порушення статті 11 Конвенції (пункт 12). Згадується рішення у справі «Бончковський та інші проти Польщі» від 3 травня 2007 року, в якому було констатовано порушення статей 11, 13 і 14 Конвенції через відмову в погодженні параду у Варшаві у 2005 році (виноска 20). Разом із тим, у звіті контрдемонстрації згадуються виключно як акції ультраправих або противників ЛГБТІ, які підбурюють до насильства (пункт 29), та як привід для заборон зібрань, зокрема в Польщі та Угорщині (пункт 30), водночас мирні протести не розглядаються.
Сумніви викликає і сам процес підготовки звіту. У Варшаві делегація Конгресу провела зустрічі із Союзом польських міст, Офісом омбудсмена, департаментом з питань рівного ставлення в Канцелярії Прем’єр-міністра, офісом Ради Європи, а також з організаціями «Кампанія проти гомофобії», асоціацією «Любов не виключає» та Квір-музеєм (Додаток II). Натомість зустрічей із представниками місцевого самоврядування, дії яких критикуються, батьківськими організаціями чи структурами з іншою позицією (зокрема зі згаданим Інститутом) не проводилося. До складу доповідачів не увійшли представники правоцентристських і правих політичних груп (EPP/CCE, ECR та PFE).
Підсумок
Звіт Конгресу слід оцінити критично. Хоча формально він присвячений ролі органів місцевого самоврядування в забезпеченні свободи вираження поглядів і зібрань, практично він є переліком конкретних політичних вимог, укладеним з однієї позиції. Добір прикладів та оцінок відображає наміри авторів: посилення впливу батьків у школі чи проведення контрдемонстрацій розглядаються як загроза, а ветовані зміни до польського закону про освіту ставляться в один ряд із російськими законами.
Особливе занепокоєння викликає те, що документ спонукає органи місцевого самоврядування до «пом’якшення» обмежувальної національної політики і такого фінансування заходів, яке б уникало контролю центральних органів, одночасно оцінюючи (спираючись на заяви представників ЛГБТ-організацій) внутрішній законодавчий процес у Польщі та рішення Президента. Автори звіту в такий спосіб перебирають на себе роль учасників внутрішньополітичного протистояння. Це позначається і на точності документа: найсуттєвіше звинувачення на адресу Інституту висунуто на основі однієї публікації у пресі, а Самоврядна Хартія Прав Сімей описана без наведення її змісту. Резолюція та рекомендація не мають зобов’язальної сили, однак як акти так званого «м’якого права» (soft law) можуть використовуватися як аргументи у суперечках у польських радах ґмін і повітів і в такий спосіб впливати на практику. Через це представники місцевого самоврядування не повинні ігнорувати ці документи чи допускати, щоб під виглядом необов’язкових рекомендацій вони впливали на рішення органів влади на місцях і обмежували їхню незалежність.
Джерело: catholicnews.org.uа
Перегляньте цікаві новини:
Найбільша карта церков України
Більше рубрик та новин тут