Гендерна ідеологія походить від комуністичного руху
Інтерв'ю
25.02.2020
Інтерв’ю з Олесею Горгота, кандидатом філософських наук, директором загальноосвітньої школи

Пані Олеся, на Вашу думку, що таке «гендер»?

Поняття «гендер» прийшло до психології у ХХ столітті. Гендерна психологія розглядає гендер як певні стереотипи або соціальні ролі, які виконує та чи інша стать. У даному випадку, жіноча або чоловіча.

В Україні ми маємо гендерні програми, гендерні дослідження, які зараз намагаються впровадити, визначаючи бінарність гендеру жіночої і чоловічої статі. Але проблема в тому, що поняття гендеру відокремлюється від поняття статі, позбавляється фізіологічних, біологічних властивостей, людина окреслюється лише через соціальну роль. І, власне, в гендерній психології ми маємо таке визначення поняття гендеру, яке зараз намагаються впроваджувати в освітній сфері.

Чи має це явище наукове підґрунтя?

Якщо ми заглянемо і прочитаємо підручники, посібники з основ теорії гендеру, наприклад, один із таких класичних посібників з теорії гендеру було опубліковано в 2004 році, то там ми побачимо джерела походження гендерної ідеології, а саме в політичному, комуністичному русі. Там саме і зазначається, що поняття гендеру, розвиток гендерних програм відбувається для підтримки феміністичного руху, для утвердження феміністського світогляду, на противагу традиційному патріархальному суспільству. Тобто це зазначено теоретиками гендеру, це озвучено, написано, опубліковано. І ми можемо з усією впевненістю говорити про відсутність наукових підстав для обґрунтування теорії гендеру. Є суто політичні погляди, суспільно-політичні уподобання певної групи людей.

Як Ви вважаєте, чи можна це явище назвати ідеологічним?

Ми можемо сміливо назвати теорію гендеру ідеологією. Оскільки вона не має наукового обґрунтування. Є підстави для діяльності політичного руху, фемінізму. Але зараз теорія фемінізму переживає кризу, і ми говоримо вже про пост-фемінізм. І, власне, таке політичне обґрунтування існування теорії гендеру, і така тотальність впровадження теорії гендеру в усі сфери життя українського суспільства свідчить про те, що це є ідеологією.

Які існують загрози імплементації гендерної ідеології в сферу освіти?

Теорія гендеру стигматизує, тобто перетворює певні суспільні установки, які є здоровими для життя суспільства, на негативні і намагається їх позбутися. Прагнуть витиснути ці здорові установки («стереотипні установки патріархального суспільства») з усіх елементів освітнього простору: із підручників, з освітніх програм, із системи виховання. Це веде до того, що дитина в навчально-виховному процесі позбавляється тих орієнтирів, на які вона має право в своєму становленні в особистісному розвитку.

Тобто дитина не бачить такого типу нормальної сім’ї, повноцінної сім’ї, там де є батько, мати, брати, сестри. Чому? Тому що даний світогляд представниками теорії гендеру вважається негативним і стереотипним. Таким, який дискримінує всі інші світогляди. А саме, на думку представників теорії гендеру, таке бачення дискримінує тих, хто не має таких сімей повних, хто не має батька чи матір, чи перебуває «в інших формах сімей». Теорія гендеру показує дітям так звані «різноманіття форм сімей» і при цьому не дає дитині необхідних орієнтирів психологічних, психоемоційних, фізіологічних. І таким чином дитина позбавляється підґрунтя.

Збереження життя, продовження роду, прагнення побудувати здорову повноцінну сім’ю… Саме такі установки дозволяють українцям виживати, дозволяють зберігати свою ідентичність як народу і держави. Власне, зберігати свої сім’ї. Але в гендерній теорії такі установки називаються «стереотипами патріархального устрою», яких потрібно позбутися. І коли ми позбуваємося таких, так би мовити, «негативних стереотипів», ми приходимо до психологічного самозречення, позбавлення самоідентифікації людини. Коли дитина втрачає орієнтири, коли не має тих ціннісних установок, її когнітивна (пізнавальна), емоційна, діяльнісна сфери є порушеними. Оскільки немає фундаменту для розвитку. І в даному випадку дитина росте «як билина в полі», покладаючись на власний пошук власної самоідентифікації. Ми приходимо до трагічних наслідків, до яких уже прийшли в США і в країнах ЄС, які прийняли гендерну теорію за основу своїх освітніх програм, вони прийшли до кризи не лише самоідентифікації підлітка, але до масового поглиблення кризи ідентифікації у дітей.

Дитина переживає певну кризу в підлітковому віці, в пубертатному періоді. І саме в школі вона переживає цю кризу. Для дитини дуже важливий правильний психологічний супровід, підтримка, правильна побудова орієнтирів, тих самих соціальних установок для самоактуалізації, самовизначення, самоідентичності. Якщо цього немає, криза самоідентифікації поглиблюється, і підліток виростає в людину, яка постійно перебуває в стані неврозу, депресії, апатії, кризи. Це відбувається саме через впровадженню в освітніх програмах теорії гендеру.

Яка зараз ситуація в українських освітніх програмах?

Вже є спроби впровадити гендерні елементи в освітньому просторі. Наскільки я знаю, є деякі елементи в підручниках «Основи здоров’я» та в підручниках математики, але вони піддалися гострій критиці з боку української громади і були вилучені з підручників.

На сьогоднішній день в українському освітньому просторі гендерні програми залишаються на рівні бінарних визначень статей: «чоловік жінка». Але варто пам’ятати про те, що гендерні програми ООН вже вийшли за межі бінарних визначень і прийшли до «багатоманіття гендерних ідентичностей», які не мають в собі визначення поняття жінка і чоловік, а є лише певними сексуальними орієнтаціями.

Якщо Україна буде йти шляхом країн ЄС в утвердженні гендерних програм, то ми маємо нести відповідальність за те, що в майбутньому наші діти будуть вивчати «багатоманіття сексуальних ідентичностей», а не про дві статі чоловіка і жінку.

Яким чином можна це попередити в Україні?

Українське суспільство залишається на традиційному шляху виховання, і це добре. Тому що саме консерватизм і традиційна культура дозволяє українцям виживати. Тому поки ми будемо зберігати такі традиційні погляди, традиційні світогляди в українському суспільстві та плекати їх, до тих пір ми будемо існувати як рід, як український народ. Якщо такі погляди будуть вважатися негативними і будуть усуватися, відповідно під загрозою буде наша цілісність, наша єдність і збереження. Тому, на мою думку, зараз дуже велику увагу потрібно приділити збереженню традиційної культури української, її оновленню, аранжуванню в сучасних формах. Аби ядро культури української, традиційне ядро було збережене. Це необхідне саме для освітнього простору. І я дуже рада, що МОН сьогодні тримає курс на національно-патріотичне виховання молоді в Україні. Це традиційне духовно-моральне ядро дозволяє українцям відчувати себе не лише українцями, але й жінками, й чоловіками у сучасних умовах.

Перший форпост в Україні це сім’я. І саме підтримка сімейної політики, курс на утвердження сімейних цінностей дозволяє нам забезпечити правильне виховання наших дітей. Правильне виховання те, яке виховує наших дітей здоровими і щасливими. Якщо давати неправильне виховання, із них виростають нещасні, хворі, депресивні дорослі.

В українців великий потяг до сім’ї, до створення сім’ї, до збереження сімейних цінностей. Завдання уряду, Президента плекати сімейні цінності. Оскільки від сім’ї залежить формування, цілісність і здоров’я всієї держави.

Гендерні програми в освітньому просторі залишаються нереалізованими у повній мірі так, як це реалізувалося в країнах ЄС і в США. Але це добре, що ми продовжуємо використовувати поняття саме «статі», і добре, що ми маємо поняття «жіночості» і «чоловічості».

Якщо ми перейдемо до «різноманіття сексуальних ідентичностей», ми втратимо жіночість і чоловічість, перейдемо до ліберального і свавільного погляду в освітньому просторі, в навчально-виховному процесі, що є неприпустимим. Оскільки дитина має право на орієнтири, на установки, на формування життєвих цінностей: моральні, етичні, національні, культурні. Саме таких цінностей позбавляє теорія гендеру.

***

Експерти руху «Всі разом!» аналізують проблематику гендеру і похідних від цього терміну понять. У цьому процесі підготовлено серію інтерв’ю з профільними спеціалістами з галузей медицини, психології, педагогіки, філософії, сексології та юриспруденції.

Олеся Горгота  кандидат філософських наук, директор загальноосвітньої школи. Закінчила філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Там само у 2007 році захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук. Друга вища освіта за спеціальністю «Право» у Міжрегіональній Академії управління персоналом. Підвищувала кваліфікацію у Вищій школі філософії при Інституті філософії імені Григорія Сковороди НАН України. Область науково-практичних інтересів: філософія, політологія, психологія, гендер. Доцент кафедри психології і соціології МАУП.

Джерело: vsirazom.ua

Інтерв'ю
Останні новини
Останні новини